ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2024 року
м. Київ
справа № 480/749/23
адміністративне провадження № К/990/35973/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, третя особа - ОСОБА_2, про скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Присяжнюк О.В., Спаскіна О.А., Любчич Л.В. від 11 жовтня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Спір у цій справі виник щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Перша судова інстанція ухвалила судове рішення по суті спору: у задоволенні позову відмовила.
Суд апеляційної інстанції таке судове рішення скасував й закрив провадження у справі, вважаючи, що цей спір спрямований на захист належних позивачці речових прав на майно, а тому не є публічно - правовим і не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. За позицією апеляційного суду цей спір підсудний цивільному суду.
Отже ключовим питанням у цій справі на стадії касаційного оскарження постановленої судом апеляційної інстанції ухвали є питання про юрисдикцію спору, а саме: адміністративна чи цивільна.
Верховний Суд вважає, що юрисдикція цього спору адміністративна.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі також ГУ Держгеокадастру, відповідач), третя особа - ОСОБА_2, у якому просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0691 га, з кадастровим номером 5910136600:07:002:0002, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
2. У позовній заяві наводились доводи про те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, скасовано право власності позивачки на земельну ділянку, однак ним не вирішено питання щодо скасування державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
3. Позивачка стверджувала, що наявні станом на цей час відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:07:002:0002, які містяться у Державному зомельному кадастрі, є застарілими і не відповідають дійсності, не враховують судового рішення, яким розглянуто по суті спір про право на таку земельну ділянку.
4. Акцентувала увагу й на тому, що ГУ Держгеокадастру відмовив у задоволенні її звернення стосовно скасування державної реєстрації земельної ділянки, покликаючись на відсутність відповідного судового рішення, резолютивна частина якого містила б це зобов`язання.
5. Тому вважає, що державна реєстрація вищевказаної земельної ділянки порушує вимоги законодавства та її права.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
7. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Провадження у справі закрито.
8. Постановляючи таку ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини стосуються речових прав на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто наявний спір про право.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивачка подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Сумської міської ради від 23 грудня 2009 року № 3342-МР "Про передачу у власність, оренду земельних ділянок громадянам" видано Державний акт серія ЯН № 258867 на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
11. За цим Державним актом право власності на земельну ділянку з кадастровим № 5910136600:07:002:0002 належало ОСОБА_1 у розмірі 33/100 частини та ОСОБА_3 у розмірі 67/100 частини.
12. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 лютого 2014 року у справі № 592/11931/13-ц, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1, а саме: визнано незаконним та скасовано п. 29 додатку 2 до рішення Сумської міської ради від 23 грудня 2009 року № 3342-МР "Про передачу у власність, оренду земельних ділянок громадянам"; визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, серії ЯИ № 258867 від 21 червня 2010 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, договорів оренди землі за № 011063801328 та скасовано запис щодо його реєстрації.
13. На виконання вищевказаного рішення суду, Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо припинення права власності на земельну ділянку з кадастровим № 5910136600:07:002:0002, шляхом закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕМ 649754.
14. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформовано 16 листопада 2022 року, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5910136600:07:002:0002 знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1, документ, що посвідчує право власності Державний акт від 21 червня 2010 року серії ЯИ 258867, виданий на підставі рішення Сумської міської ради від 23 грудня 2009 року № 3342-МР.
15. За результатами розгляду скарги позивачки, листом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області П-2/0-0.99, 4-44/36-23 від 16 січня 2023 року повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:07:002:0002 сформована відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України як об`єкт цивільних прав. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки буде можливо лише за наявності рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 5910136600:07:002:0002.
16. Вважаючи, що державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0691 га, з кадастровим номером 5910136600:07:002:0002, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, необхідно скасувати в судовому порядку, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
17. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права.
18. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення, скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції, при постановленні ухвали про закриття провадження у справі, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо адміністративної юрисдикції подібних спорів, викладені в постановах від 27 липня 2022 року у справі № 640/10412/21 та від 04 травня 2022 року у справі № 817/154/18.
19. Скаржниця вказує, що прийняття рішення стосовно державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку. Тому вважає, що цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач у спірних правовідносинах реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Звертає увагу, що аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 травня 2020 року у справі № 707/234/19.
20. На думку скаржниці, спір підлягає розгляду в порядку саме адміністративного судочинства згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки є самостійною вимогою. Підкреслює, що спір про право у цьому випадку відсутній, оскільки вже вирішений Ковпаківським районним судом м. Суми ще в 2014 році. Вважає, що предмет спору у справі, яка розглядається, не стосується приватноправових відносин.
21. Також у касаційній скарзі висловлюються аргументи про те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності.
22. У відзиві на касаційну скаргу відповідач наполягає на правильності висновків суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позову у справі, що розглядається, оскільки порушення прав позивачки не доведено, так само як і порушення вимог закону з боку ГУ Держгеокадастру у спірних правовідносинах.
23. Відповідач повністю підтримує викладену в оскарженій ухвалі суду апеляційної інстанції позицію про непідсудність цієї справи адміністративним судам й вважає, що спір у справі, яка розглядається, спрямований на захист приватних інтересів позивачки й не стосується публічно - правових відносин.
24. У зв`язку з цим ГУ Держгеокадастру просить Верховний Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржену ухвалу апеляційного суду - залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
26. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
27. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, Верховний Суд виходить з такого.
28. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
29. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
30. Отже поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
31. Така правова позиція наводиться у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 520/4702/19.
32. В постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 420/7433/23 Верховний Суд наголошував, що судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
33. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 140/1568/23 зазначено, що вимога щодо того, що суд має бути "встановленим законом", є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві, наприклад пункт 1 статті 5 ("відповідно до процедури, встановленої законом" та "законний" арешт або затримання), пункт 2 статті 8 ("у відповідності з законом"), підпункти 2 статей 9, 10 та 11 ("встановлені законом"), пункт 2 та пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 ("згідно із законом") та пункт 1 статті 4 Протоколу № 7 ("відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави").
34. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях щодо формулювання "встановлений законом" робить висновки, що межі цієї вимоги є більш обмеженими, ніж вимога стосовно того, що суд має діяти відповідно до закону або шляхом, "передбаченим законом". Буквальне тлумачення цього вислову приводить до думки, що вимагається правова підстава для існування та організації суду, включно із визначенням питань, які підпадають під юрисдикцію суду.
35. Цей термін не можна розуміти у тому сенсі, що суд для того, щоб уважатись встановленим законом, має також дотримуватись всіх вимог, передбачених національним законодавством, щодо здійснення його функцій. Якщо б існувала така концепція, не було б жодного сенсу виокремлювати пункт 1 статті 6 щодо цього питання з-поміж інших статей.
36. Об`єднана палата повторювала, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
37. Отже, не маючи повноважень на здійснення судочинства в певному провадженні, суд діятиме всупереч чітким процесуальним нормам, що не відповідало б принципу юридичної визначеності та обов`язковості (остаточності) рішень та спричинило б порушення статті 6 Конвенції.
38. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
39. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
40. За наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначенням суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
41. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
42. З вищенаведеного констатується, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
43. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.