ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 379/261/18
провадження № 51-6068км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110290000066, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 12 років; ч. 3 ст. 185 КК - на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2017 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Зараховано у строк покарання ОСОБА_7 покарання повністю відбуте останнім за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2017 року, з 17 травня 2017 року до 17 травня 2020 року.
Зараховано у строк покарання ОСОБА_7 строк тримання його під вартою у цьому кримінальному провадженні з 25 лютого до 16 травня 2017 року та з 18 травня 2020 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; арешту майна; речових доказів; процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_7, маючи незняту і непогашену судимість, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8,скоїв таємневикрадення чужого майна та умисне вбивство ОСОБА_9 з метою полегшити приховати інший злочин та його вчинення за таких обставин.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 16:30 ОСОБА_7 і ОСОБА_8, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння прибули до домоволодіння ОСОБА_9, що на АДРЕСА_2, та, діючи відповідно до складеного спільного плану, керуючись корисливим мотивом і користуючись відсутністю власника й інших осіб, ОСОБА_8 вийняв скло з віконної рами та проник до будинку потерпілого, а ОСОБА_7, знаючи наглядно ОСОБА_9, залишився неподалік господарства останнього і спостерігав за навколишньою обстановкою.
Помітивши, як до будинку з центру села повертається потерпілий, ОСОБА_7, з метою попередження ОСОБА_8, спробував декілька разів зателефонувати останньому з мобільного телефону, однак мобільний пристрій ОСОБА_8 був вимкнений. У зв`язку з цим ОСОБА_7 намагався розпочати розмову із ОСОБА_9, щоб відвернути увагу останнього від будинку, чого йому не вдалося, і потерпілий зайшов до будівлі. Далі з будинку вибіг ОСОБА_8 і побіг у ліс, за ним, тримаючи в руках сокиру, - ОСОБА_9 . ОСОБА_7 також направився за ними. Коли, наздогнав їх, то побачив, що ОСОБА_8 лежить спиною на землі, а ОСОБА_9 сидить зверху на ньому і завдає ударів кулаками. Щоб припинити спротив потерпілого, ОСОБА_7 у момент висловлення ОСОБА_8 слів про намір позбавити життя ОСОБА_9 двома руками відштовхнув ОСОБА_9 від ОСОБА_8 і останній, користуючись тим, що ОСОБА_7 поштовхом вивів ОСОБА_9 з рівноваги, підняв сокиру та з метою приховати вчинення крадіжки і полегшити завершення вчинення цього злочину, з метою позбавлення життя ОСОБА_9, діючи за спільною мовчазною згодою з ОСОБА_7, який перебував поблизу та спостерігав за діями ОСОБА_8, не намагався перешкодити останньому, завдав потерпілому приблизно 5 - 7 ударів обухом сокири по голові. У результаті таких дій потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа і забоєм головного мозку, які спричинили його смерть.
Після цього ОСОБА_7 з ОСОБА_8, завершуючи свої дії, спрямовані на крадіжку чужого майна, повернулися до будинку ОСОБА_9 та, діючи умисно, повторно, викрали належні останньому речі, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на суму 6538,70 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 05 липня 2023 року змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 .
Постановив зарахувати ОСОБА_7 на підставі, передбаченій ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) у строк покарання строк попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з 19 липня 2018 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Захисник ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів захисника зводиться до тверджень про те, що винуватість його підзахисного не доведено поза розумним сумнівом, відсутні прямі докази винуватості його підзахисного, а висновки судів попередніх інстанцій про протилежне ґрунтуються на доказах, отриманих унаслідок незаконних дій працівників поліції.
Зокрема, сторона захисту вказує, що слідчий експеримент, проведений за участю ОСОБА_7, ґрунтується на показаннях засудженого, які той вимушено надав під час слідчої дії, перед якою працівники поліції інструктували ОСОБА_7 і показували йому, як і що повинен він говорити та показувати. ОСОБА_6 зазначає, що засуджений не бажав виконувати їхні вимоги, а тому працівники поліції його били і знущалися над ним, що добре видно з фотознімків та відеозапису цієї слідчої дії.
Наголошує на невнесенні відомостей до ЄРДР і нездійсненні розслідування відповідно до ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) з метою підтвердження або спростування показань ОСОБА_7 щодо застосування до нього працівниками поліції незаконних дій.
Як зазначає ОСОБА_6, суд, порушуючи ч. 7 ст. 97 КПК, допитав працівників поліції як свідків та їхніми показаннями підтвердив надані ОСОБА_7 показання у ході слідчого експерименту і спростував твердження засудженого про застосування щодо нього недозволених методів розслідування.
На переконання захисника, працівники поліції є зацікавленими особами, а тому їхні показання не можуть бути взяті до уваги.
Стверджує, що слідчий експеримент не відповідає вимогам ст. 240 КПК та нагадує допит засудженого.
Захист наголошує на відсутності в матеріалах справи медичних документів від 25 та 27 лютого 2017 року № 113, які сторона захисту надала під час судового розгляду на підтвердження хворобливого стану ОСОБА_7 .
За твердженням захисника, показання засудженого, викладені у вироку, не відповідають тим, які він давав у суді.
Наголошує на протиріччях, наявних у показаннях його підзахисного під час слідчого експерименту, вироку суду та у висновках експертиз стосовно кількості заподіяних потерпілому ударів.
Як зазначає захисник, прокурор після повернення судом обвинувального акта від 18 травня 2017 року не усунув його недоліків та повторно направив обвинувальний акт до суду.
За твердженням сторони захисту, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки не розглянув доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту, належним чином не перевірив їх, мотивованих і обґрунтованих відповідей на їх спростування у своєму рішенні не навів, внаслідок чого постановив ухвалу з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що суд апеляційної інстанції без будь-яких обґрунтувань не задовольнив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.
На його думку, суд у процесі призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 185 КК не врахував того, що засуджений позитивно характеризується за місцем свого постійного проживання, реєстрації та під час перебування під вартою, а також того, що він щиро розкаявся у вчиненні крадіжки і розповів суду про обставини вчинення злочину, які навіть не були відомі суду.
Водночас зазначає, що суди попередніх інстанцій під час зарахування засудженому строку попереднього ув`язнення неправильно застосували Закон України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6, надавши відповідні пояснення, та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5 навів доводи щодо законності й обґрунтованості судових рішень та заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, а також положення закону, яким він керувався. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 04 грудня 2018 року у справі № 463/836/16-к, від 19 лютого 2019 року у справі № 686/4578/16-к, від 02 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/3115/18 та інші).
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог не дотримався, оскільки суттєві доводи апеляційної скарги засудженого залишив без належної відповіді.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши цим доказам оцінку, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК.