ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2023 року
м. Київ
справа № 447/3095/22
провадження № 61-8149св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року у складі судді Головатого А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 .
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона проживає разом із ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної часткової власності (по 1/3 частині).
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2010 року (справа № 2-1153/2010) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Незважаючи на розірвання шлюбу, ОСОБА_2 робить наклепи стосовно заявниці, регулярно вчиняє домашнє насильство, погрожує фізичною розправою, чинить постійний психологічний тиск, внаслідок чого заявниця регулярно викликає працівників поліції.
Поліцейськими неодноразово застосовували до ОСОБА_2 термінові заборонні приписи, а саме 07 грудня 2020 року, 17 та 20 жовтня 2022 року та 15 листопада 2022 року.
Зазначає, що станом на момент подання заяви про видачу обмежувального припису у Миколаївському районному суді Львівської області перебуває справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 173-2 КУпАП, судове засідання якої призначено на 11 січня 2023 року.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд винести обмежувальний припис, яким визначити заходи тимчасового обмеження прав останнього, заборонивши ОСОБА_2 на шість місяців перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та наближатися на 50 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із недоведеності вимог про видачу обмежувального припису, зазначивши, що сам факт звернення ОСОБА_1 у поліцію із заявами про вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 не свідчить про його вчинення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.
За результатами вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає. Заявницею не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення заінтересованою особою ОСОБА_2 впродовж тривалого часу насильницьких дій психологічного характеру стосовно заявниці. Сам по собі факт наявності термінових заборонних приписів стосовно кривдника не можуть бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Крім того, суд звернув увагу про неможливість допущення порушення прав ОСОБА_2 на право користування квартирою, яка є його єдиним житлом.
Апеляційний суд вказав, що у межах цієї справи заявником не доведено наявність підстав для застосування заходу втручання у право на мирне володіння майном і обмеження права заінтересованої особи на житло, співвласником якого він є і місце його проживання в якому зареєстроване, оскільки не доведено необхідності забезпечення безпеки заявниці шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", як і не доведено, що таке втручання в права і свободи особи є пропорційним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий та апеляційний суди повно і всебічно не з`ясувалио обставини справи, суди не дослідили належним чином докази, подані сторонами у цій справі.
Зазначає, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19.
Провадження у суді касаційної інстанції
28 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
05 березня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_4 у касаційному провадженні № 61-8149св23, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. та Фаловську І. М.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є колишнім подружжям, яке після розірвання шлюбу продовжує проживати в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, що належить їм на праві спільної часткової власності по 1/3 кожному (а. с. 4).
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявниця стверджує, що колишній чоловік вчиняє стосовно неї домашнє насильство, зокрема погрожує їй фізичною розправою, чинить на неї психологічний тиск, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до органів поліції.
На підставі її звернень органами поліції були видані термінові заборонні приписи стосовно кривдника від 07 грудня 2020 року, 17 та 20 жовтня 2022 року, 15 листопада 2022 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
У справі, яка є предметом перегляду, заявниця посилалася на те, що її колишній чоловік вчиняє стосовно неї домашнє насильство, зокрема погрожує їй фізичною розправою, чинить на неї психологічний тиск, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до органів поліції. На підставі її звернень органами поліції були видані термінові заборонні приписи стосовно ОСОБА_2 від 07 грудня 2020 року, 17, 20 жовтня та 15 листопада 2022 року, якими останньому було заборонено у будь-який спосіб контактувати із заявницею.
Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.