ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 572/35/22
провадження № 61-6934св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2022 року у складі судді Довгого І. І. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що з 25 лютого 2011 року вона працює на посаді телефоніста у виробничому структурному підрозділі "Сарненська дистанція сигналізації та зв`язку" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця".
26 листопада 2021 року вона отримала лист-ознайомлення № 1 про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19.
З 09 грудня 2021 року її відсторонено від роботи згідно з наказом від 08 грудня 2021 року № 100/Ос "Про відсторонення від роботи телефоніста міжміського телефонного зв`язку 2 класу бригади телефонно-телеграфної станції ОСОБА_1" без збереження заробітної плати.
Наказ про відсторонення її від роботи вважає незаконним та таким, який підлягає негайному скасуванню, оскільки він порушує основоположне конституційне її право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним і скасувати від 08 грудня 2021 року № 100/Ос "Про відсторонення від роботи телефоніста міжміського телефонного зв`язку 2 класу бригади телефонно-телеграфної станції ОСОБА_1 , який виданий АТ "Українська залізниця", допустити її до роботи та стягнути середній заробіток за час відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року до дня поновлення на роботі.
У червні 2022 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та остаточно просила суд визнати незаконним і скасувати наказ від 08 грудня 2021 року № 100/Ос "Про відсторонення від роботи телефоніста міжміського телефонного зв`язку 2 класу бригади телефонно-телеграфної станції ОСОБА_1", виданий АТ "Українська залізниця".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, серед іншого, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.
Місцевий суд всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що роботодавець правомірно тимчасово обмежив право на працю ОСОБА_1 . Позивачка не звільнена з роботи, а була правомірно, тимчасово відсторонена з огляду на суспільні інтереси.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 750/14822/21.
Також заявниця посилається на те, що суди до спірних правовідносин не застосували положення статті 28 Конституції України, статті 281 ЦК України, статті 8 Закону України "Про лікарські засоби", статей 29, 42-45 розділу ХІІІ Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", частини шостої статті 12 3акону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23 вересня 2009 року № 690 щодо виключної добровільної участі в медичних дослідах (клінічних випробуваннях) щеплень проти COVID-19, проігнорували положення частини першої статті 7, абзацу четвертого частини другої, частину шості статті 9-2 Закону України "Про лікарські засоби", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018 та порушили норми процесуального права.
Заявниця вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 7, абзацу четвертого частини другої, частини шостої статті 9-2 Закону України "Про лікарські засоби", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018 у подібних правовідносинах.
Крім того, помилковим є посилання апеляційного суду на подану відповідачем під час апеляційного перегляду справи довідку-характеристику про характер роботи телефоніста міжміського телефонного зв`язку 2 класу ОСОБА_1, оскільки такий доказ не подався відповідачем до суду першої інстанції та оцінка йому не надавалася.
Провадження у суді касаційної інстанції
22 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
02 лютого 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_2 у касаційному провадженні № 61-6934св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. та Фаловську І. М.
05 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
АТ "Українська залізниця" у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 25 лютого 2011 року ОСОБА_1 працює на посаді телефоніста у виробничому структурному підрозділі "Сарненська дистанція сигналізації та зв`язку" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця".
Листом-ознайомленням від 26 листопада 2021 року № 1 ОСОБА_1 запропоновано не пізніше 08 грудня 2021 року подати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. У випадку неподання одного із вказаних документів зазначено про відсторонення працівника з 09 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Вказаний лист-ознайомлення містить відмітку про ознайомлення із ним ОСОБА_1 та її заперечення щодо викладеного в ньому змісту.
Наказом начальника виробничого структурного підрозділу "Сарненська дистанція сигналізації і зв`язку" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 100/Ос "Про відсторонення від роботи телефоніста міжміського телефонного зв`язку 2 класу бригади телефонно-телеграфної станції ОСОБА_1"ОСОБА_1 відсторонена від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року. Підставою для видання наказу є лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 26 листопада 2021 року.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції АТ "Українська залізниця" надало довідку-характеристику про характер роботи телефоністки міжміського телефонного зв`язку 2 класу ОСОБА_1, з якої вбачається, що відповідно до трудових обов`язків телефоніст міжміського телефонного зв`язку щозміни контактує з іншими працівниками бригади телефону телеграфної станції, а його робота полягає у виконанні робіт за комутатором - він працює з мікротелефонною гарнітурою на міжміських довідкових комутаторах, а тому встановлення дистанційної або надомної форми праці є неможливим для такого працівника.
У прямому контакті з телефоністкою ОСОБА_1 на робочому місці контактують такі працівники: 4 працівники телефонно-телеграфної станції за зміну, 2 чергових електромеханіки із змінним режим роботи, 3 електромеханіки при п`ятиденному робочому тижні, 4 електромеханіки бригади з обслуговування пристроїв лінійно-виробничої дільниці зв`язку, 1 заступник начальника по зв`язку, 2 електромеханіки (метрологи) бригади з ведення технічної документації, робочі місця яких розташовані на третьому поверсі будівлі. Тобто кількість соціальних контактів працівника на робочому місці становить 16 осіб у прямому контакті та понад 100 осіб - у непрямому контакті.
Таким чином, виконання позивачкою своїх трудових обов`язків, яке пов`язане із значною кількістю прямих та непрямих соціальних контактів, свідчить про наявність високого рівня загрози, яку потенційно могла нести позивачка на роботі, будучи невакцинованою, в частині поширення інфекційної хвороби COVID-19 серед працівників виробничого структурного підрозділу "Сарненська дистанція сигналізації і зв`язку" Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
ОСОБА_1 05 червня 2022 року подала до суду першої інстанції заяву про уточнення (остаточне визначення) позовних вимог, згідно з якою позивачка повідомила суд про те, що її поновлено на роботі з 01 березня 2022 року, та просила суд визнати протиправним, скасувати наказ від 08 грудня 2021 року № 100/Ос "Про відсторонення від роботи телефоніста міжміського телефонного зв`язку 2 класу бригади телефонно-телеграфної станції ОСОБА_1"та стягнути з відповідача судовий збір.
Крім того, ОСОБА_1 просила суд залишити без розгляду позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допущення негайного виконання рішення суду у межах суми оплати за один місяць.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Розглядаючи спір по суті, місцевий та апеляційний суди дійшли висновку про те, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я працівників виробничого структурного підрозділу "Сарненська дистанція сигналізації та зв`язку" Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.