ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня2024 року
м. Київ
справа № 758/2519/18
провадження № 61-9541 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект";
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у складі судді Захарчук С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі- ТОВ "Кей-Колект") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.
Позовна заява обґрунтована тим, що між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") і ОСОБА_2 був укладений договір № 11385599000, за умовами якого остання отримала в кредит грошові кошти в розмірі 100 000 дол. США з відсотковою ставкою 14, 50 % річних.
У забезпечення виконання кредитного договору 20 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 93299, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності.
12 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), як правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", і ТОВ "Кей-Колект" були укладені договори факторингу № 1 та відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно з якими право вимоги за договором іпотеки від 20 серпня 2008 року № 93299, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_2, перейшло до ТОВ "Кей-Колект".
31 березня 2017 року ТОВ "Кей-Колект" набуло право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до довідки від 09 серпня 2017 року, виданої Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Зазначало, що після набуття права власності на спірну квартиру намагалося отримати доступ до цього житла, проте перешкодою для вчинення таких дій стала реєстрація та проживання у ньому відповідачів.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд усунути перешкоди у праві розпорядження майном шляхом визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у задоволенні позову ТОВ "Кей-Колект" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоміж сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами ЦК України та Закону України "Про іпотеку", статтею 40 якого передбачено, що в іпотекодержателя, який став власником житлового приміщення внаслідок звернення на нього стягнення, виникає право на виселення мешканців цього житлового приміщення. Водночас обраний ТОВ "Кей-Колект" спосіб захисту порушеного права - визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, Законом України "Про іпотеку" не передбачено.
Також суд першої інстанції вважав недоведеними позивачем обставини, які можуть бути підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, відповідно до норм статті 405 ЦК України, яка передбачає таку можливість у разі відсутності члена сім`ї власника житла без поважних причин понад один рік.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково.
Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року змінено й викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щочастина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, зокрема, кредитного договору чи іпотечного договору, на підставі яких можливо встановити, за які кошти придбана спірна квартира, не надано доказів наявності у відповідачів іншого житла.
Суд зауважив, що у цій справі позивачем є саме кредитор (правонаступник кредитора), а тому без встановлення обставин, перелічених у статті 109 ЖК України, які дозволяють кредитору виселяти осіб без надання іншого житла з іпотечного майна, заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволені.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року ТОВ "Кей-Колект" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішення заявник зазначає неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 756/7983/17, постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 005 липня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 758/2519/18 із Подільського районного суду м. Києва.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосовали норми статей 391, 405 ЦК України, не врахували, що право членів сім`ї власника жилого приміщення користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на жиле приміщення в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї (постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 756/7983/17, постанова Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14).
Отже, із припиненням права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру в результаті звернення стягнення, члени її сім`ї ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є такими, що втратили право користування цим жилим приміщенням.
Суди помилково засовували до спірних правовідносин положення статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, з огляду на те, що всі мешканці добровільно звільнили спірне житлове приміщення. Водночас наявна реєстрація місця проживання відповідачів у спірній квартирі не свідчить про наявне у них право користування цим майном, а тому саме по собі зняття відповідачів із зареєстрованого місця проживання у зв`язку із втратою права користування не буде містити ознак втручання у їх право на мирне володіння майном в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Вказує, що з огляду на положення статей 16, 391 ЦК України, статті 24 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", звернення з позовом про усунення перешкод у праві розпорядження своїм майно шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, є ефективним способом захисту.
Суди порушили принцип диспозитивності та змагальності судового процесу, вважаючи, що позивач мав надати докази для доведення обставин непроживання відповідачів у спірній квартирі, які не стосуються предмета спору.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 лютого 2018 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ "Кей-Колект" (а. с. 43-45).
Згідно з інформацією, наданою Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією від 18 вересня 2017 року № 106-6687, довідками про реєстрацію місця проживання, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 - з 25 травня 2006 року, ОСОБА_1 - з 04 вересня 2014 року, ОСОБА_3 - з 10 лютого 2011 року, ОСОБА_4 - з 23 вересня 2014 року (а. с. 30-33, 46).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ТОВ "Кей-Колект" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У частині третій статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку").
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону.