ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 343/349/22
провадження № 61-8516св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України", про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року в складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в складі колегії суддів Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України", про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебуває у трудових правовідносинах з АТ "Укрзалізниця", а саме працює на посаді чергового залізничної станції Болехів у Відокремленому структурному підрозділі "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" (далі - ВСП "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень").
29 листопада 2021 року йому було надано на підпис лист-ознайомлення, де зазначено про необхідність здійснення ним обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а також про те, що його відмова або ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення від роботи.
07 грудня 2021 року відповідач видав наказ № 664 "Про відсторонення від роботи" з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення.
Позивач указував, що спірний наказ порушує його конституційне право на працю, а також суперечить чинному законодавству України. Так, спірний наказ суперечить Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", оскільки щеплення проти COVID-19 не включено до календаря щеплень як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби. Також наказ суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, оскільки вакцинація передбачена лише на час дії карантину, а в оскаржуваному наказі зазначено про відсторонення до моменту здійснення щеплення проти COVID-19 або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до щеплення. Крім того, вказаний наказ суперечить статті 46 КЗпП України, якою не передбачено такої підстави для відсторонення працівника від роботи без збереження заробітної плати як відсутність у нього підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19 або повідомлення/неповідомлення такої інформації. Таким чином, наказ має примусовий і дискримінаційний характер та не узгоджується з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018 "Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні в 2021-2022 роках", яким передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Посилаючись на наведене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 07 грудня 2021 року № 664 про відсторонення його від роботи, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи до дня ухвалення судом рішення та понесені судові витрати.
У березні 2022 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову в частині стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення, в якій зазначив, що 24 лютого 2022 року відповідач видав наказ № 22/К, яким його допущено до роботи, тому він просив стягнути з відповідача середній заробіток з моменту незаконного відсторонення до моменту допуску до роботи.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" із змінами та доповненнями (далі - наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83. Відповідно до вказаної постанови Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. З наведеного випливає обов`язок позивача пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 за відсутності протипоказань до такого щеплення та обов`язок керівників підрозділів АТ "Укрзалізниця" (роботодавців) провести відсторонення від роботи усіх підлеглих працівників у разі їх відмови або ухилення від проведення профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину.
Оскільки позивач відмовився від проходження профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, то доводи позивача щодо неправомірності його відсторонення від роботи є безпідставними. У зв`язку з наведеним відсутні правові підстави для визнання незаконним і скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи, як і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як працівник підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, не надав роботодавцю документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або доказів про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, у зв`язку з чим наказом відповідача від 07 грудня 2021 року № 664 "Про відсторонення від роботи" позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати, і таке відсторонення є законним.
Висновок місцевого суду про те, що дії відповідача щодо відсторонення позивача від роботи в цьому випадку відповідали вимогам чинного законодавства та є пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, є обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції зазначив, що врахував кількість соціальних контактів ОСОБА_1 на робочому місці, характер виконуваних завдань та обов`язків позивача, неможливість переведення позивача у зв`язку із специфікою роботи на дистанційну чи надомну форму роботи та загрозу, яку потенційно міг нести позивач як невакцинований працівник. Позивач не довів, а суд не встановив обставини, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
05 червня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у цій справі.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 46 КЗпП України у подібних правовідносинах.
Заявник указує на помилкове залишення без уваги судами попередніх інстанцій тієї обставини, що оспорений ним наказ було видано відповідачем 07 грудня 2021 року, тоді як Перелік об`єктів професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням лише з 09 грудня 2021 року був доповнений пунктом 6, який передбачив обов`язок профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, зокрема працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 (працівників відповідача). Таким чином, відсторонення позивача від роботи застосовано до нього раніше, ніж у нього виник обов`язок відповідного профілактичного щепленням, що не може вважатися законним.
Суди на власний розсуд тлумачили норми матеріального права щодо правомірності відсторонення особи від роботи через відмову зробити щеплення проти СОVID-19. При цьому були відсутні норми права, які прямо передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти СОVID-19. Суди залишили поза увагою те, що відповідач у жодний спосіб не довів, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення його від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державою мети запобігання зараженню вірусом інших осіб.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 працює у ВСП "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", займає посаду чергового залізничної станції Болехів.
Відповідно до листа-ознайомлення ОСОБА_1 ознайомлений з вимогами нормативно-правових актів щодо профілактичного щеплення проти СОVID-19, повідомлено про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, а відмова чи ухилення може бути підставою для відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року.
Наказом від 07 грудня 2021 року № 664 "Про відсторонення від роботи" у зв`язку із тим, що станом на 07 грудня 2021 року відомостей про проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 від позивача не надходило, ОСОБА_2, чергового залізничної станції Болехів, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати. Про ознайомлення з наказом про відсторонення від роботи вказує підпис позивача на наказі.
Наказом від 24 лютого 2022 року № 20/к Акціонерного товариства "Українська залізниця" Регіональної філії "Львівська залізниця" ВСП "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень", ОСОБА_2, чергового залізничної станції Болехів, допущено до роботи з 24 лютого 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника заслуговують на увагу з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач мав обов`язок пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, за відсутності протипоказань до такого щеплення, якому кореспондував обов`язок відповідача провести відсторонення від роботи усіх підлеглих працівників у разі їх відмови або ухилення від проведення відповідних профілактичних щеплень. Оскільки позивач відмовився від проходження профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суди відхилили його доводи щодо незаконності його відсторонення від роботи.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
За статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ "Укрзалізниця".
Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;