Постанова
Іменем України
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 947/7448/22
провадження № 61-18610св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Київська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дітьми повноліття.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
14 червня 2022 року заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29 березня 2022 року та до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, які б перешкоджали відповідачці виконувати свій обов`язок з виховання дітей та позбавляли її реальної можливості вчиняти відповідні дії не встановлені, а факт ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, яка не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя є доведеним; неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітня ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживають разом з позивачем та знаходяться на його утриманні; відповідачка матеріальної допомоги на утримання дітей добровільно не надає.
31 січня 2023 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Барбашина С. В. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
12 грудня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Барбашина С. В. задоволено частково.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2022 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітньої доньки ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Київська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, залишено без задоволення. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі є підтвердженими обставини, які свідчать про небайдужість матері до своїх дітей, до їхнього життя та інтересів, про намагання матері дітей налагодити з ними контакт, не дати їм забути про себе. Керуючись пріоритетом якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважала, позбавлення матері батьківських прав не є виправданим з огляду на їх вік та встановлені у справі обставини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав скасувати, позов у цій частині вимог задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду:
- від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), про те, що дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються;
- від 08 квітня 2020 року у справі № 635/2771/17 (провадження № 61-40050св18), про те, що під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами;
- від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), про те, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
19 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 686/13202/23 та витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
20 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 16 квітня 1994 року по 21 січня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
За час шлюбу у сторін народилося п`ятеро дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
22 травня 2015 року ОСОБА_11 своєю нотаріально посвідченою заявою надав дозвіл на тимчасовий виїзд його малолітніх дітей до Турецької Республіки у супроводі їх матері ОСОБА_2 на строк з 25 травня до 25 листопада 2015 року.
На підставі цього дозволу ОСОБА_2 з двома малолітніми дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в травні 2015 року виїхали до Турецької Республіки. Під час перебування ОСОБА_2 з малолітніми дітьми за межами України ОСОБА_11 08 червня 2015 року скасував свою заяву від 22 травня 2015 року про згоду на тимчасовий виїзд його малолітніх дітей до Турецької Республіки у супроводі їх матері ОСОБА_2 та звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявами про визначення місця проживання дітей, а після отримання висновку зазначених органів в серпні 2015 року звернувся до суду з позовами про визначення місця проживання дітей та про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон без згоди матері.
Зазначені обставини відображені у висновку Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 18 серпня 2015 року про визначення місця проживання дітей.
26 жовтня 2015 року заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси місце проживання малолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, малолітньої ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначено разом з батьком - ОСОБА_12, за його місцем проживання (цивільна справа № 520/11927/15-ц).
27 вересня 2016 року рішенням Апеляційного суду Одеської області у справі № 520/11925/15-ц (набрало законної сили) заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2015 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон відмовлено.
Відповідно до інформації, викладеної у довідках від 22 березня 2022 року за № 81 та № 82, наданих адміністрацією Одеського приватного НВК "Дошкільний навчальний заклад - спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів "Хабад", мати дітей - ОСОБА_2, участі у вихованні неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, не приймає, школи не відвідує, навчанням дітей не цікавиться, на зв`язок з класним керівником та адміністрацією школи не виходить. Діти завжди охайні, доглянуті, в доброму гуморі. Батько дітей приділяє увагу дітям, відвідує батьківські збори, слідкує за фізичним та навчальним розвитком дітей.
Відповідно до інформації Головного Центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 24 травня 2022 року відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою територією АР Крим ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_7, у період з 27 квітня 2017 року по 27 квітня 2022 року в базі даних не виявлено.
06 квітня 2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника Барбашина С. В. в інтересах підозрюваної ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2019 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2, підозрюваної у вчиненні кримінального провадження передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у рамках кримінального провадження № 12016160480004682, винесеного 05 листопада 2016 року скасовано та постановлено нову ухвалу про призначення нового розгляду клопотання слідчого Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Чорної А. О., яке погоджено прокурором Одеської місцевої прокуратури № 1 Бічевським В. В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 у порядку частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) в суді першої інстанції іншим слідчим суддею.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 травня 2023 року у задоволенні клопотання слідчого СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Чорної А. О., погодженого прокурором Одеської місцевої прокуратури № 1 Бічевським В.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12016160480004682 від 05 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, відмовлено.
В ухвалі зазначено, що: "22 лютого 2017 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_2 в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, яке 30 січня 2019 року вручено за місцем мешкання останньої секретарю ОСОН KM "10 cm. В.Ф." (вх.№8).
22 березня 2017 року заступником начальника слідчого відділу Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області прийнято рішення про оголошення підозрюваної у державний розшук, здійснення якого доручено ВКП Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.
Згідно матеріалів тимчасового доступу до інформації міжрайонного оперативно-розшукового відділу Південного регіонального управління щодо перетину ОСОБА_2 кордону України станом на 09 серпня 2019 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, за період часу з березня 2015 по жовтень 2016 року перетинала Державний кордон України у 15-ти випадках. Востаннє, 11 жовтня 2016 року був здійснений виїзд з України за паспортом НОМЕР_1 через пункт пропуску - Кучурган автотранспортом VOLKSWAGEN C180СН.
Враховуючи викладене, а також, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину та переховується від органу досудового розслідування за межами України постановою слідчого від 03 жовтня 2019 року останню оголошено в міжнародний розшук.
Сторона обвинувачення зазначає, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що підозрювана ОСОБА_2 переховується від органів досудового розслідування та суду, шляхом вживання різних методів конспірації, з метою ухилення від кримінальної відповідальності тому відносно підозрюваної слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за її відсутності на підставі частини шостої статті 193 КК України.
У судовому засіданні прокурор наполягав на задоволенні клопотання, посилаючись на викладені в ньому доводи та наявність ризиків і обґрунтованої підозри.
Захисник Барбашин С. В. в судовому засіданні заперечував щодо клопотання сторони обвинувачення, надавши письмові заперечення, посилаючись на те, що органом досудового розслідування порушена процедура вручення підозри, підозрювана жодного разу не викликалась слідчим для проведення будь-яких слідчих дій в рамках кримінального провадження, у зв`язку з чим остання не може бути визнана особою, якій вручене письмове повідомлення про підозру відповідно до вимог КПК України, що унеможливлює застосування до неї запобіжного заходу. Захисник зазначив, що підозра є необґрунтованою, обставини викладені в ній недоведені. Крім того, захисник наголосив, що відсутні будь-які ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, оскільки ОСОБА_2 змушена була виїхати за межі території України у зв`язку з переслідуванням її колишнього чоловіка, який є кримінальним авторитетом, остання перетнула державний кордон на законних підставах ще 11 жовтня 2016 року, не має наміру переховуватися від органу досудового розслідування. Просив відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення. 01 лютого 2018 року від Державної прикордонної служби України отримано інформацію, що 11 жовтня 2016 року ОСОБА_2 виїхала з України за паспортом НОМЕР_1 через пункт пропуску - Кучурган автотранспортом VOLKSWAGEN С180СН, а також в судовому засідання в ході розгляду клопотання адвокатом Барбашиним С. В. підтвердились обставин виїзду за кордон ОСОБА_2 . У цьому розрізі слідчий суддя врахував, що як було зазначено захисником в судовому засіданні, ОСОБА_2 вимушено залишила територію України в 2016 році, тобто до пред`явлення останній підозри у ньому кримінальному провадженні, у зв`язку з переслідуванням її колишнім чоловіком та збереженням власного життя, та по теперішній час остання проживає у м. Стамбул, Турецька Республіка, із чоловіком та дитиною. З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважав обґрунтованими доводи захисника відносно того, що станом на момент виїзду за межі України ОСОБА_2 не притягувалася до кримінальної відповідальності та виїхала за межі України на законних підставах".
Згідно з відповіддю Київської окружної прокуратури міста Одеси від 25 травня 2023 року станом на 25 травня 2023 року ОСОБА_2 перебувала у міжнародному розшуку. 24 травня 2023 року слідчим у провадженні направлено до відділу міжнародного співробітництва ГУПН в Одеській області листа про зняття ОСОБА_2 з розшуку (т. 1, а. с. 212).
02 листопада 2023 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну умов шлюбного договору та поділу спільного майна подружжя з відступом від рівності часток шляхом виділення ОСОБА_1 2/3 частини майна, ОСОБА_2 - 1/3 частину майна (т. 1, а. с. 112-122).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.