Постанова
Іменем України
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 388/792/19
провадження № 61-1724св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у складі судді Степанової С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Доманівської нотаріальної контори Миколаївської області Грушанська Інна Володимирівна, про визнання заповіту недійсним та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з: житлового будинку з надвірними спорудами, що розташовані у с. Згода, Долинський район, Кіровоградська область; 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 ; 3/4 частини гаража № НОМЕР_1, що розташований у автогаражному товаристві "Металург", м. Долинська, Кіровоградська область.
Позивачка є власником 1/4 частини вказаної квартири та гаража в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_4, який прийняв спадщину після смерті свого сина та її брата - ОСОБА_5
23 квітня 2019 року ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріуса Доманівського районного нотаріального округу Миколаївської області Грушанської І. В. із заявою про прийняття спадщини за законом на вказане спадкове майно, після чого їй стало відомо про заповіт, складений її матір`ю, яким вона заповіла все своє майно онуці ОСОБА_2, яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом.
ОСОБА_1 вважала, що її мати за життя не могла підписати заповіт, його посвідчення відбулося проти її волі та без її участі; у силу свого похилого віку та тяжких хвороб її мати не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Грушанською І. В. 25 вересня 2018 року.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
03 червня 2020 року рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_6 склала заповіт на випадок смерті про те, що все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось переходить на користь онуки ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанською І. В., яка заміщувала нотаріуса Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області. Під час складання заповіту особу заповідачки було встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт прочитано вголос заповідачкою і власноручно підписано нею. Підстави заявленого позову у суді не доведені.
29 березня 2021 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року залишено без змін без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у позові ОСОБА_1 посилалася на те, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавиця не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними в силу похилого віку та тяжких хвороб, у тому числі хвороби психіки, однак, твердження позивачки спростовуються листом Долинської центральної районної лікарні від 26 грудня 2019 року № 1994/01-13, згідно з яким ОСОБА_6 на обліку у лікаря - психіатра не перебувала, за медичною допомогою за останні п`ять років не зверталася.
Позивачка не довела обставин відсутності волевиявлення заповідачки щодо складання заповіту, що є її процесуальним обов`язком.
20 липня 2022 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що посилання суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на недоцільність призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, є помилковим, оскільки справи про визнання правочину недійсним із підстав психічного розладу вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
21 грудня 2023 року постановою Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з метою усунення допущених судом першої інстанції недоліків, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи. Призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу. Проте 27 листопада 2023 року Кропивницька філія судово-психіатричних експертиз Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України" повернула матеріали справи до суду без виконання експертизи у зв`язку з неоплатою позивачкою її проведення.
Апеляційний суд виснував, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавиця ОСОБА_6 на час складання заповіту від 25 вересня 2018 року внаслідок свого похилого віку та тяжких хвороб, у тому числі хвороби психіки, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла повноцінно керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового звʼязку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 530/1349/16-ц та від 07 липня 2022 року у справі № 910/886/21, про підстави та умови призначення й проведення експертизи в судовому спорі.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
12 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 388/792/19 та витребувано її із Долинського районного суду Кіровоградської області.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 5, 7, 8).
25 вересня 2018 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанською І. В., відповідно до якого все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та все те, на що за законом вона матиме право, заповідачка заповіла своїй онуці - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 38).
На підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом від 23 листопада 2018 року державним нотаріусом була заведена спадкова справа № 179/2008 після смерті ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 71).
23 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала до Доманівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після смерті її матері ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 9).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (статті 1233 ЦК України).
Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження № 61-4348св23), 27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження № 61-5403св22)).
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виснував, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20 (провадження № 61-10051св21).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).