Постанова
Іменем України
05 березня 2024 року
м. Київ
справа № 754/1817/22
провадження № 61-18542св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Алексійчука Олександра Миколайовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про відібрання дитини, повернення її матері та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_6 . Сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, проживають окремо.
11 березня 2021 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва у цивільній справі № 754/16535/19, залишеним без змін постановами Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року та Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_5 . У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком відмовлено.
У вказаних судових рішеннях встановлено, що 01 березня 2020 року щодо ОСОБА_5 та її малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, вчинено кримінальне правопорушення, під час якого ОСОБА_5 та її малолітньому сину було завдано вкрай тяжких ушкоджень. З лікарні після виписки зі стаціонарного лікування сина ОСОБА_6 забрав його батько ОСОБА_1, коли в цей час ОСОБА_5 перебувала в тяжкому стані в лікарні м. Києва.
З цього моменту ОСОБА_5 усунута не лише від спілкування з сином, а й від інформації щодо стану його здоров`я, місця знаходження, умов проживання, утримання, догляду. Позивачка будь-яким способом намагалася зв`язатися з відповідачем, телефонувала йому, писала на його електронну пошту, направляла письмові звернення, однак останній не реагує на її запити. ОСОБА_5 зверталася з заявами до органів поліції та прокуратури, служб у справах дітей та сім`ї, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з дотримання прав дитини та сім`ї, Міністерства юстиції України про сприяння поверненню її сина, проте, жодних результатів такі звернення не дали, дитина матері не повернута.
Просила суд відібрати дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, від батька ОСОБА_1 та повернути дитину матері ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
24 березня 2023 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва позов ОСОБА_5 задоволено, ухвалено відібрати малолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, від батька ОСОБА_1 та повернути його матері ОСОБА_5 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, достовірно знаючи про ухвалене рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, без будь-якої на те правової підстави, без згоди матері вивіз малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, до Турецької Республіки, самостійно змінивши місце проживання спільної малолітньої дитини і визначивши його нове місце проживання в Турецькій Республіці, чим також порушив право дитини на належне виховання обома батьками.
Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси, а також право матері на піклування про дитину без згоди якої відбулась зміна місця проживання дитини.
Суд розцінив поведінку батька як спосіб зловживання своїми правами з метою приховування та узаконення своїх самоуправних дій, здійснених на зміну місця проживання малолітньої дитини без згоди матері, всупереч судовому рішенню, якими визначено місце проживання дитини з матір`ю.
15 червня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 всупереч рішенню Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_5, залишив сина проживати у себе, чим самочинно змінив місце його проживання, добровільно повернути дитину матері відповідач не бажає, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для захисту прав позивачки в порядку, визначеному статтею 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України), і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Суд апеляційної інстанції визнав помилковими посилання суду першої інстанції на положення принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, зазначивши, що вказана помилка не призвела до неправильного вирішення справи по суті спору та може бути виправлена шляхом зміни оскаржуваного рішення, викладенням його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Алексійчук О. М. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 23 грудня 2019 року у справі № 648/2062/18, про те, що положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, натомість неповнолітній син після ухвалення рішення про визначення його місця проживання з матір`ю не проживав, й відповідно позивач самочинно не змінював місце проживання дитини, у тому числі шляхом викрадення, а тому вказана норма права не може бути застосована до спірних правовідносин;
- від 06 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц (провадження № 61-15393св21), про те, що відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них;
- від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23) про можливість призначення експертизи з власної ініціативи суду;
- від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23), про те, що дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя;
- від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20), про те, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточенняі підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту.
Заявник вказує про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-119цс19), про те, що положення статті 162 СК України покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 162 та 163 СК України у вирішенні питання: чи переважає право одного з батьків або обох батьків дитини відібрати дитину від будь-кого перед комплексом прав та інтересів самої дитини, зокрема її правом висловлювати свої думки та побажання щодо питань, які її напряму стосуються та правом дитини аби такі думки та побажання були враховані судами та адміністративними органами.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про призначення психологічної експертизи, а також в повній мірі не дослідили докази у справі.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу у справі не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
07 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Алексійчуку О. М. строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6, батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 7).
ОСОБА_5 неодноразово зверталася до органів досудового розслідування з заявами про вчинення щодо неї з боку ОСОБА_1 фізичного насильства (т. 1, а. с. 47).
22 квітня 2020 року ОСОБА_5 зверталася до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме що ОСОБА_1 у невстановлений час та спосіб здійснив викрадення малолітнього сина ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 49).
11 березня 2021 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/16535/19 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини задоволено в повному обсязі. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю ОСОБА_5 . У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено (т. 1, а. с. 9-18).
21 березня 2021 року ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_6 перетнули державний кордон України рейсом з Києва до Анталії (Турецька Республіка), квитки у зворотному напрямку не купували (відповідь Державної прикордонної служби України від 21 квітня 2021 року № 305/215/51/04-21, відповіді на запит від авіакомпанії "Азур Ейр" (т. 1, а. с. 52, 53)).
28 липня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 754/16535/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року залишено без змін (т. 1, а. с. 19-30).
24 листопада 2021 року постановою Верховного Суду у справі № 754/16535/19 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишено без змін (т. 1, а. с. 31-46).
У вересні 2021 року позивачка зверталася до відділу поліції № 1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо невиконання ОСОБА_1 рішення суду (т. 1, а. с. 48).
13 жовтня 2022 року Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надіслала на адресу суду першої інстанції акт обстеження умов проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1, в якому зазначено, що в квартирі створено всі умови для проживання, навчання та повноцінного розвитку дитини (т. 1, а. с. 160, 161).
Згідно з висновком Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, від 22 березня 2023 року № 10/01-384/В-140 станом на 2023 рік мати дитини ОСОБА_5, з її слів, проживає у Німеччині у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. Дитина разом з батьком перебувають у Турецькій Республіці. На адресу Служби у справах дітей від матері дитини ОСОБА_5 надійшли копії тимчасового рішення (із перекладом) від 04 січня 2023 року Генерального виконавчого управління (м. Анталія, Турецька Республіка) із визначеним способом участі матері у вихованні дитини, відповідно до якого 28 січня 2023 року відбулась перша зустріч матері та дитини, про що складено відповідний протокол про передачу дитини та встановлення особистих відносин з дитиною. Печерська районна у місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, просила суд прийняти рішення на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та враховуючи інтереси дитини (т. 2, а. с. 6-9).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори і угоди" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13 ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
За вимогами частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.