ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 553/32/22
провадження № 61-2514св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Генерального прокурора, Головного управління Національної поліції в Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Генерального прокурора, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просив суд стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України суму недоотриманої суддівської винагороди як грошові доходи, які втрачено внаслідок відсторонення від посади; моральну шкоду, заподіяну йому у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності; судові витрати, які він поніс при розгляді кримінального провадження; суму, сплачену ним за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні під час судового розгляду.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 21 лютого 2002 року до 10 травня 2005 року працював на посаді судді військового місцевого суду Полтавського гарнізону, а з 11 травня 2005 року призначений на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави. Рішенням Вищої ради правосуддя від 16 липня 2019 року № 1867/0/15-19 його звільнено з посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку.
27 серпня 2012 року на підставі постанов Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2012 року слідчим Генеральної прокуратури України Івановим А. В. були проведені обшуки за місцем його проживання, у службовому кабінеті, автомобілі та його особистий обшук.
У зв`язку з порушенням стосовно нього кримінальної справи, слідчим Генеральної прокуратури України Івановим А. В. 27 серпня 2012 року було винесено постанову про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з місця проживання, а 29 серпня 2012 року та 06 вересня 2012 року винесено постанови про накладення арешту на його грошові кошти і майно.
Крім того, 20 вересня 2012 року постановою заступника Генерального прокурора України Ударцова Ю. В. стосовно нього застосовано запобіжне обмеження у вигляді заборони виїзду за межі України.
На підставі постанови Генерального прокурора України Пшонки В. П. від 24 вересня 2012 року та рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 жовтня 2012 року № 25/вп-12, його відсторонено від посади судді.
21 листопада 2012 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № 420120000000000019 за обвинуваченням його, ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (кримінальна справа № 49-3571).
27 грудня 2012 року в цьому кримінальному провадженні було складено обвинувальний акт, згідно з яким йому на порушення вимог статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 276-278, 480, 481 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), без повідомлення про підозру висунуто обвинувачення за частиною третьою статті 368 КК України.
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, його, ОСОБА_1, визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину.
У зв`язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1 вважав, що 07 вересня 2021 року він набув статусу виправданого та має право на відшкодування завданої йому шкоди відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки він незаконно перебував під слідством і судом у період з 21 серпня 2012 року до 07 вересня 2021 року, тобто 9 років 17 днів (108 місяців 17 днів або 3 304 дні).
Протягом всього періоду у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та незаконним застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, його було відсторонено від посади судді, обмежено у свободі пересування, вільному виборі місця проживання та забороні виїзду за межі України. Також він не міг на власний розсуд розпоряджатися своїм майном у зв`язку з його арештом. У зв`язку з цим йому було завдано значної матеріальної шкоди, яка полягає у недоотриманні суддівської винагороди за час незаконного відсторонення від посади, у витратах, пов`язаних з наданням юридичної допомоги, у судових витратах, понесених у зв`язку з неодноразовим прибуттям його, а також його захисників до місця досудового розслідування та судового провадження, а саме: міст Києва, Харкова, Краснограда, Первомайська, Лозової Харківської області.
Також, крім цього, він зазнав суттєвих моральних втрат, які були заподіяні незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, внаслідок фізичного та психічного впливу з боку останніх, та які заподіяні внаслідок незаконного та надтривалого перебування його під слідством і судом, що супроводжувалось покладенням на нього протягом вказаного вище періоду відповідних процесуальних обов`язків. Внаслідок незаконних дій органів дізнання та досудового розслідування завдано шкоди його діловій репутації та професійному статусу, йому були спричинені значні моральні страждання і переживання у зв`язку з порушенням нормальних життєвих зв`язків, позбавленням можливостей реалізації ним своїх повсякденних звичок і бажань, погіршенням відносин з багатьма оточуючими та близькими йому людьми, а також іншими негативними наслідками морального характеру, оскільки, все це вимагало від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави України за рахунок Державного бюджету України на свою користь 4 432 379,70 грн, а саме:
- 595 516,98 грн недоотриманої суддівської винагороди як грошових доходів, які втрачено внаслідок відсторонення від посади;
- 3 510 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;
- 9 151,66 грн судових витрат, які він поніс при розгляді кримінального провадження;
- 317 711,10 грн - сума, сплачена ним за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні під час судового розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2022 року, ухваленим у складі судді Блажко І. О., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 705 633,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції врахував те, що вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину. Отже, період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 21 серпня 2012 року (повідомлення йому про підозру та порушення кримінальної справи) до 07 вересня 2021 року (набрання вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області законної сили), становить 9 років 17 днів, тому розмір відшкодування йому заподіяної моральної шкоди становить 705 633,00 грн. Зазначений розмір відшкодування є достатнім і справедливим.
При цьому суд вказав, що позивач у позові не зазначив та не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому душевних страждань, приниження його честі, гідності і ділової репутації або ж інших немайнових втрат, у яких може полягати моральна шкода, оцінена позивачем на загальну суму 3 510 000,00 грн. Отже, зазначений розмір є необґрунтованим, неспівмірним та призведе до безпідставного збагачення позивача.
Суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення недоотриманої суддівської винагороди як грошових доходів, втрачених внаслідок відсторонення від посади, не підлягає задоволенню, оскільки пред`явлена до неналежних відповідачів у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 жовтня 2012 року № 25/вп-12. Однак Вища кваліфікаційна комісії суддів України не є відповідачем у цій справі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні під час судового розгляду, а також судових витрат, які понесені позивачем при судовому розгляді кримінального провадження, то суд вважав, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ці витрати було понесено позивачем під час розгляду кримінального провадження № 42012000000000019 та кримінальної справи № 626/37/13-к, тому це питання не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі, а має вирішуватися під час розгляду кримінальної справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 595 516,98 грн недоотриманої суддівської винагороди як грошових доходів, які втрачено внаслідок відсторонення від посади; 9 151,66 грн витрат, пов`язаних з придбанням квитків; 317 711,10 грн - суму, сплачену за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні під час судового розгляду; 1 058 469,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2022 року в частині розподілу судових витрат залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні про те, що ОСОБА_1 набув право на відшкодування заробітку за період часу, упродовж якого він був відсторонений від посади та не отримував заробітної плати, проте відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги з посиланням на пункт 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" за відсутності даних про середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди.
При цьому суд першої інстанції не врахував, що позивач, з урахуванням його статусу та діяльності, не відноситься до осіб, зазначених в пункті 9 згаданого Положення, тому при вирішенні питання про відшкодування інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій щодо нього як судді, суд апеляційної інстанції виходив безпосередньо з диспозиції пункту 1 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та частини другої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), відповідно до якої суддівська винагорода складається з посадового окладу та, зокрема, доплати за вислугу років.
Позивач отримував посадовий оклад, а наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави від 30 березня 2015 року № 10- ОС йому було припинено виплату доплат до посадового окладу з 28 березня 2015 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 як особа, що виправдана за кримінальним злочином, просив стягнути на свою користь 595 516,98 грн недоотриманої суддівської винагороди як грошові доходи, які втрачено внаслідок відсторонення від посади, що підлягає задоволенню.
Позовні вимоги про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження та витрат на проїзд підлягають задоволенню у зв`язку з їх доведеністю.
Також, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, підлягає частковому задоволенню позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції послався на судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2023 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, стягуючи на користь позивача моральну шкоду, не обґрунтував і не навів відповідних розрахунків, доказів та мотивів, з яких виходив, у частині розміру такого стягнення, оскільки гарантований Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" мінімальний розмір моральної шкоди у цьому випадку має складати 705 633,00 грн.
Необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав про стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди у зв`язку з тим, що йому було припинено виплату доплат до посадового окладу внаслідок відсторонення від посади. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Конституційний Суд України у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15)) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 135 Закону № 1402-VIII у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплати до посадового окладу. Такими випадками, зокрема, серед іншого, є відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49 Закону № 2453-VI).
Таким чином, суд апеляційної інстанції при визначенні заробітку, не одержаного позивачем за час відсторонення від посади, неправильно застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних відносин, зокрема, абзац третій частини четвертої статті 49, статті 133 Закону № 2453-VI та частину восьму статті 49, частину десяту статті 135 Закону № 1402-VIII в частині наявності підстав для стягнення на користь позивача невиплачених сум доплат до посадового окладу внаслідок відсторонення його від посади.
Крім того, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, оскільки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи позовну вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не зазначив, чи є заявлені витрати співмірними зі складністю справи, чи не буде стягнення цих витрат надмірним тягарем для іншої сторони, чи відповідає наданий адвокатом позивача обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг критерію реальності таких витрат.
Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц (провадження № 14-375цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17 (провадження № 14-360цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19), від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19 (провадження № 14-171цс20) та постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17 (провадження № К/9901/52416/18), від 13 лютого 2019 року у справі № 335/8855/15-ц (провадження № 61-13115св18), від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 07 квітня 2020 року у справі № 816/364/16 (провадження № К/9901/5436/17, № К/9901/5428/17), від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18 (провадження № 61-15441св19), від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16 (провадження № 61-39474св18), від 14 липня 2020 року у справі № 809/1466/15 (провадження № К/9901/14199/18), від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18 (провадження № 61-13986св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20 (провадження № 61-18451св20), від 07 лютого 2023 року у справі № 610/3221/19 (провадження № 61-10478св22).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Яремку В. В., судді, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У березні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_2 справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 21 лютого 2002 року до 10 травня 2005 року працював на посаді судді військового місцевого суду Полтавського гарнізону, а з 11 травня 2005 року призначений на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави.
27 червня 2012 року наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави № 27-ОС про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1, судді Ленінського районного суду м. Полтави, встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу з 01 серпня 2012 року, в зв`язку з наявністю стажу роботи станом на 01 серпня 2012 року 25 років 00 місяців 00 днів.
21 серпня 2012 року постановою заступника Генерального прокурора України стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та розпочато досудове слідство.
27 серпня 2012 року на підставі постанов Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2012 року слідчим Генеральної прокуратури України були проведені обшуки за місцем проживання, у службовому кабінеті, особистий обшук та обшук автомобіля ОСОБА_1 та застосовано щодо нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця проживання.
29 серпня 2012 року та 06 вересня 2012 року винесено постанови про накладення арешту на грошові кошти та майно ОСОБА_1
20 вересня 2012 року постановою заступника Генерального прокурора України стосовно ОСОБА_1 застосовано запобіжне обмеження у вигляді заборони виїзду за межі України.
16 жовтня 2012 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 25/вп-12 на підставі постанови Генерального прокурора України від 24 вересня 2012 року ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.
19 квітня 2013 наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави № 23-ОД про відсторонення від посади ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Ленінського районного суду м. Полтави. ОСОБА_1 на час відсторонення від посади судді виконувати іншу роботу, не пов`язану із здійсненням правосуддя.
30 березня 2015 року наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави № 10-ОС про припинення виплати доплат до посадового окладу ОСОБА_1 припинено проведення виплат доплат до посадового окладу судді Ленінського районного суду м. Полтави з 28 березня 2015 року як такому, що не здійснює правосуддя.
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 цього злочину. Вирок набрав законної сили 07 вересня 2021 року.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 16 липня 2019 року № 1867/0/15-19 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Ленінського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом у період з 21 серпня 2012 року (дата порушення кримінальної справи) до 07 вересня 2021 року (дата набрання вироком суду законної сили), що складає 108 місяців 17 днів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1
незаконно перебував під слідством та судом з 21 серпня 2012 року до 07 вересня 2021 року, тобто 108 місяців 17 днів, оскільки вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 цього злочину.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.