ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 377/87/22
провадження № 61-14272св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне спеціалізоване підприємство "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 березня 2022 року у складі судді Малишенко Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Державного спеціалізованого підприємства "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" (далі - ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами") від 10 січня 2022 року № 02 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час відсторонення від роботи починаючи з 10 січня 2022 року по час постановлення рішення суду;
- зобов`язати ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" видати наказ про допуск його до роботи, яким передбачається нарахування середнього заробітку за час відсторонення від роботи починаючи з 10 січня 2022 року по час постановлення рішення суду, врахування періоду відсторонення від роботи, починаючи з 10 січня 2022 року по час постановлення рішення суду, до страхового стажу для призначення пенсії, додаткової відпустки та оплати тимчасової непрацездатності, та стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;
- зобов`язати відповідача забезпечити йому належний допуск до виконання роботи, визначеної його посадовою інструкцією з часу постановлення рішення суду;
- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі мінімальної заробітної плати.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 01 жовтня 2019 року працює в ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" на посаді провідного інженера з ліцензійної роботи.
Керівником служби ліцензування та якості (структурний підрозділ відповідача) він був ознайомлений з наказом від 17 листопада 2021 року № 637 "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19", згідно з яким керівникам структурних підрозділів необхідно було проінформувати підлеглий персонал, що з 09 грудня 2021 року будуть відсторонені від роботи працівники, які не мають документа, що підтверджує вакцинацію COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, до 02 грудня 2021 року.
Вважає, що вказаний наказ порушує його конституційне право на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що на роботі в нього незаконно вимагали медичну інформацію, а також існувала загроза обмеження його права на повноцінну працю, тому на екземплярі, наданому для ознайомлення з наказом № 637, він вказав свої заперечення щодо того, що вказаний наказ має ознаки посягання на право людей, громадян (працівників), визначених і гарантованих Конституцією України і Законами України.
Наказом від 10 січня 2022 року № 02 "Про відсторонення від роботи" його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати та втрати страхового стажу для призначення пенсії, додаткової відпустки та оплати тимчасової непрацездатності та стажу, що дає право на щорічну основну відпустку з 10 січня 2022 року, з формулюванням: "який не надав документ, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, до усунення причин, що зумовили відсторонення від роботи".
Зазначений наказ також є незаконним, оскільки документ, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, відповідно до Закону України "Про інформацію", є конфіденційною інформацією, яка не обов`язкова для надання роботодавцю і яка не впливає на трудові правовідносини, які визначені посадовою інструкцією провідного інженера з ліцензійної роботи служби ліцензування та якості.
Також статтею 46 КЗпП України, на яку є посилання в преамбулі наказу № 02, не передбачається відсторонення від роботи працівників, які не надають медичну інформацію.
Для врегулювання питання про відсторонення його від роботи, 11 січня 2022 року він подав на ім`я т.в.о. генерального директора відповідача заяву з проханням про відміну наказу № 02, а в разі відхилення заяви, просив надати роз`яснення щодо законності його відсторонення від роботи.
На вказану заяву відповідач надав відповідь, в якій повідомив, що згідно з статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Оскільки, ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" відноситься до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, то працівники підприємства відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я № 2393 підлягають обов`язковій вакцинації. Крім того, умова відсторонення працівників визначена в постанові Кабінету Міністрів України № 1236 та Законі України "Про захист населення від інфекційних хвороб", які підлягають виконанню громадянами та організаціями, які в них зазначені.
Вважає, що у вищевказаній відповіді на його заяву відповідач жодним чином не спростував заперечення щодо наказу № 02 та аргументи, які були ним викладені у заяві від 11 січня 2022 року, а тому наказ від 10 січня 2022 року № 02 порушує його права, гарантовані Конституцією України та законодавством України, є незаконним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Славутицький міський суд Київської області рішенням від 24 березня 2022 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим його відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтується на законі, має законну, об`єктивно обґрунтовану мету, є пропорційною для досягнення такої мети, та є цілком необхідною у демократичному суспільстві, оскільки він є працівником підприємства, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також належить до сфери управління центральних органів виконавчої влади (ДАЗВ), які відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я № 2393 підлягають обов`язковій вакцинації; допущення до роботи з працівниками осіб, які не мають обов`язкових щеплень, є неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я інших осіб; відсутність обов`язкового щеплення у позивача порушує права інших осіб - працівників підприємства на безпечні умови праці; індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником підприємства, яке має стратегічне значення протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, фізичних осіб, які працюють на даному підприємстві.
Київський апеляційний суд постановою від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 березня 2022 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, оскільки позивач працював вахтовим методом в місті Чорнобиль, під час перебування на вахті проживав у гуртожитку та користувався загальною їдальнею; у відділі де працював позивач працювало ще 10 працівників; вахтовий метод роботи позивача зумовлював службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами", що підвищувало ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у жовтні2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 березня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 347/2528/21, від 17 травня 2023 року у справі № 565/279/22.
Суди не врахували постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"; судами необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність Конституції України, так і Законам України.
Статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи (постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18).
Суди помилкового застосували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17.
Розгляд справи проведений без достатнього сприяння всім учасникам судового процесу в реалізації їх процесуальних прав для справедливого, неупередженого вирішення судом захисту порушених прав, свобод та інтересів відповідно до статті 2 ЦПК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" у грудні 2023 року подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що відповідач мав обґрунтовану необхідність відсторонення позивача від роботи, оскільки він створював загрозу для значної кількості працівників, що вимагало вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив заробітку.
Позивач підлягає обов`язковому щепленню, оскільки є працівником підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, а також належить до сфери управління центральних органів виконавчої влади (ДАЗВ). Відсутність обов`язкового щеплення у позивача порушує права інших осіб - працівників підприємства на безпечні умови праці. Втрата заробітної плати позивача була прямим наслідком його рішення - відмовитися від обов`язкового щеплення проти COVID-19.
Оскаржувані судові рішення є законними з урахуванням нормативно-правових актів України та організацією праці в зоні відчуження.
Посилання заявника на порушення судами норм процесуального права при розгляді справи в порядку спрощеного провадження є помилковими, оскільки обов`язок суду розглядати таку категорію справ саме в порядку спрощеного позовного провадження прямо передбачено нормами процесуального права.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Славутицького міського суду Київської області.
Справа № 377/87/22 надійшла до Верховного Суду 29 листопада 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 жовтня 2019 року позивач був переведений на посаду провідного інженера з ліцензійної роботи відділу ліцензування та управління діяльністю підприємства (якості) служби технічного розвитку та ліцензійної роботи ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами", а з 01 квітня 2021 року -на посаду провідного інженера з ліцензійної роботи служби ліцензування та якості з особливо шкідливими умовами праці.
Наказом виконуючого обов`язки генерального директора ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" від 17 листопада 2021 року № 637 керівників структурних підрозділів зобов`язано проінформувати підлеглий персонал, що з 09 грудня 2021 року будуть відсторонені від роботи працівники, які не мають документа, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, а також повідомити, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії чи оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за працівника страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
ОСОБА_1 ознайомлений з наказом 18 листопада 2021 року та висловив свої заперечення проти нього.
Наказом виконуючого обов`язки генерального директора ДСП "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" від 10 січня 2022 року № 02 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 10 січня 2022 року, як такого, що не надав документ, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, до усунення причин, що зумовили відсторонення від роботи.
ОСОБА_1 ознайомлений з наказом 10 січня 2022 року та направив на ім`я керівника підприємства заперечення проти нього, посилаючись на відсутність у нього обов`язку надавати конфіденційну інформацію та відсутність підстав для його відсторонення від роботи на підставі статті 46 КЗпП України.
Апеляційним судом також встановлено, що наказом від 25 лютого 2022 року № 151 зупинено дію наказу від 10 січня 2022 року № 02 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 до завершення воєнного стану в Україні на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, тобто безпосереднього виконання ним трудових обов`язків, міститься у статті 46 КЗпП України.
Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).