ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 295/12894/20
провадження № 61-1143св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 квітня 2023 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 06 вересня 2008 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 17 січня 2013 року.
Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3, який проживає разом із матір`ю.
З часу припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 перешкоджала йому брати участь у вихованні дитини, відвідувати сина та спілкуватися з ним навіть засобами телефонного зв`язку.
Тривалий час він намагався відновити стосунки з дитиною, але сина систематично налаштовували проти нього.
У 2014 році він створив нову сім`ю, від іншого шлюбу у нього народилася у 2016 році дочка. Протягом тривалих періодів часу він перебуває у відрядженні за кордоном, однак своєчасно та у повному обсязі сплачує аліменти на сина. Відповідач припинила будь-яке спілкування з ним та ігнорує його прохання зустрітися з дитиною.
Вказує, що листом від 27 серпня 2020 року № 688/2 Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради відмовила йому у визначенні конкретного графіку днів та годин побачень із сином, при цьому рекомендувала налагоджувати стосунки з дитиною, але не роз`яснила, яким чином можна налагодити такі стосунки, якщо він не може навіть встановити із сином будь-якого контакту (зустріч, телефонна розмова тощо). Орган опіки та піклування свою відмову обґрунтував недопущенням негативного впливу на психоемоційний стан дитини, а також відмовою сина спілкуватися з ним.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановитийому спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом надання систематичних побачень із дитиною кожного тижня з 09 години до 20 години суботи та в період літніх канікул протягом чотирнадцяти днів з 01 до 14 липня кожного року, без присутності матері ОСОБА_2, з відвідуванням місць громадського відпочинку, оздоровлення, курортів або місця проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 26 квітня 2023 року позов задоволено.
Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді систематичних побачень з дитиною кожного тижня з 09 години до 20 години суботи та в період літніх канікул протягом чотирнадцяти днів з 01 до 14 липня кожного року, без присутності матері, з відвідуванням місць громадського відпочинку, оздоровлення, курортів або місця проживання батька за адресою: АДРЕСА_1, із урахуванням стану здоров`я, потреб та інтересів дитини.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, у зв`язку з чим позивач має право на спілкування із сином та на участь у його вихованні.
Між сторонами виникають непорозуміння та конфліктні ситуації у зв`язку з неможливістю домовитися з приводу конкретного часу та тривалості спілкування та спільного проведення часу батька із сином.
ОСОБА_2 як мати, усвідомлюючи інтереси дитини, має можливість морально підготувати сина до спілкування та зустрічей з батьком, тобто сприяти встановленню психоемоційного зв`язку позивача з дитиною.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише у присутності матері, а так само, що між батьком та сином існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні, а тому суд вважав за необхідне визначити спосіб спілкування батька з дитиною без присутності матері.
При цьомусуд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про відмову у визначенні батьку способу участі у вихованні сина та вважав його необ`єктивним, таким, що прийнятий без урахування якнайкращих інтересів дитини.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 квітня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
На переконання колегії суддів, постійне проживання дитини разом із матір`ю та обмеження можливості у контакті з батьком призводить до тісного психоемоційного зв`язку неповнолітнього ОСОБА_3 саме із матір`ю, а тому вирішення питання щодо побачень батька із сином, яке базуватиметься виключно на небажанні дитини стосовно таких побачень, призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні із сином.
Водночас наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками дитини зумовлює необхідність проведення побачень батька із сином без присутності матері, що забезпечить позивачу можливість вільно і без створення стресової та напруженої ситуації для дитини спілкуватися з нею.
Окремо колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що реалізація рекомендацій щодо покращення взаємовідносин батька і сина, які неодноразово були надані органом опіки та піклування, за відсутності безпосереднього спілкування таких осіб між собою, є фактично неможливим.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 26 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/9828/17, від 12 січня 2023 року у справі № 607/1377/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивувала тим, що суди залишили поза увагою те, що позивач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина.
Вважає, що, визначаючи спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні малолітнього сина, суди не врахували думки самої дитини із спірного питання та її якнайкращих інтересів.
Умовою для звернення до суду з позовом про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є вчинення перешкод тим із батьків, з ким проживає дитина. Однак упорушення норм процесуального права позивач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності у нього будь-яких перешкод у спілкуванні із сином.
Крім того суди проігнорували факт неможливості реального виконання рішення у цій справі самим позивачем, адже останній перебуває за межами України та не має наміру повертатися до завершення воєнного стану.
Отже одне лише бажання позивача спілкуватися із сином не може вважатися проявом батьківського піклування та дійсного наміру брати участь у вихованні дитини.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Богунського районного суду міста Житомира.
09 лютого 2024 року справа № 295/12894/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що з 06 вересня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 17 січня 2013 року. Під час шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 (том 1 а. с. 7-10).
Вказаним судовим рішенням також вирішено малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати разом із матір`ю та присуджено стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину у розмірі 1/3 частки усіх видів доходів відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 листопада 2012 року і до повноліття дитини.
Станом на 20 жовтня 2020 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів (том 1 а. с. 93).
Суди також встановили, що 16 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_6 (том 1 а. с. 11-12).
Згідно з довідкою Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України серії ААА № 0833809 та сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 12ЯЯТ № 135359 ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває. Крім того, у позивача відсутні наркологічні протипоказання до керування автотранспортом (том 1 а. с. 25-26).
З 12 грудня 2017 року ОСОБА_2 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" на посаді фахівця відділу регіональних продажів № 4 у місті Житомирі. За місцем своєї роботи відповідач характеризується позитивно, має спокійний та врівноважений характер (том 1 а. с. 73-74).
У грудні 2019 року ОСОБА_2 зверталася до суду із позовом до ОСОБА_1 про позбавлення останнього батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 13 жовтня 2021 року (справа № 295/18004/19) цей позов було залишено без розгляду на підставі відповідної заяви сторони позивача (том 1 а. с. 177-178).
07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звертався до Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради із заявою про встановлення порядку його участі у вихованні сина ОСОБА_3 (том 1 а. с. 30-31).
19 серпня 2020 року позивач направляв відповідачу лист щодо мирного врегулювання спору, але матір дитини проігнорувала таку пропозицію (том 1 а. с. 28-29).
Листом від 27 серпня 2020 року Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради відмовила ОСОБА_1 у визначенні конкретного графіка днів та побачень із малолітнім ОСОБА_3 та рекомендувала налагодити стосунки із сином, щоб не допустити негативного впливу на психоемоційний стан дитини. Орган опіки та піклування своє рішення мотивував тим, що заслуханий на засіданні комісії малолітній ОСОБА_3 пояснив, що не бажає спілкуватися із батьком (том 1 а. с. 32-33).
Характеристиками, виданими директором Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 та керівниками гуртків, які відвідує дитина сторін у поза навчальний час, підтверджується, що ОСОБА_3 характеризується виключно з позитивної сторони, виявляє старанність і цілеспрямованість у навчанні та освоєнні інших навичок. Вихованням дитини займається виключно матір. ОСОБА_3 має низку відзнак за значні успіхи у навчанні та спорті (том 1 а. с. 62-65, 67-73).
03 лютого 2021 року ОСОБА_1 звертався до директора Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 із письмовою заявою, у якій просив надати йому можливість періодично зустрічатися із своїм сином ОСОБА_3 на території школи у присутності шкільного психолога та/або класного керівника (том 1 а. с. 132). Однак таке звернення позивача було проігноровано.
08 квітня 2021 року представник позивача - адвокат Крижов М. О. повторно звертався до ОСОБА_2 із заявою щодо мирного врегулювання спору, однак відповідач проігнорувала таку пропозицію (том 1 а. с. 134).
Допитані у суді першої інстанції як свідки ОСОБА_8 (мати позивача) та ОСОБА_5 (дружина позивача) показали, що 30 серпня 2021 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_8 приїздили до відповідача додому, щоб привітати малолітнього ОСОБА_3 з днем народження та поспілкуватися з ним, однак двері їм не відчинили. Позивач ніколи не ображав сина, тоді як відповідач категорично проти спілкування дитини з батьком. Позивач часто телефонував відповідачу, щоб поговорити із сином, але, зазвичай, слухавку піднімала мати відповідача, яка повідомляла, що її доньки та внука немає вдома.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 також підтвердила, що позивач зі своєю матір`ю приїжджали до будинку за місцем проживання відповідача, але двері їм відчинити відмовилися.
Свідок ОСОБА_10, яка є бабусею ОСОБА_3 по материнській лінії, показала, що після розірвання між сторонами шлюбу позивач жодного разу не приходив у дитячий садочок та школу, а з 2019 року взагалі не навідував сина та нічого йому не приносив. Відповідач не перешкоджала батьку бачитися із дитиною. 30 серпня 2021 року до них додому приходила лише мати позивача, щоб привітати онука з днем народження, однак ОСОБА_3 не бажав цього. У той час, коли її дочка жила разом із позивачем, останній не застосовував до дитини фізичного насилля, не ображав її нецензурно, не зловживав алкоголем.
Свідок ОСОБА_11, яка є хрещеною матір`ю дитини сторін, пояснила, що їй невідомо про існування перешкод у позивача у спілкуванні з сином. Вона ніколи не бачила позивача на спортивних тренуваннях ОСОБА_3, батько відсутній у житті свого сина.
Допитані як свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (вчителі ОСОБА_3 ) підтвердили, що вони ніколи не бачили позивача в школі, батько не телефонував їм з приводу свого сина.
Висновком Виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, від 19 квітня 2023 року № 472 відмовлено ОСОБА_1 у визначенні способу його участі у вихованні сина з огляду на те, що це не відповідатиме інтересам малолітнього ОСОБА_3, який повідомив про своє небажання спілкуватися з батьком (том 1 а. с. 226-228).
Допитаний у суді першої інстанції в присутності представника органу опіки та піклування малолітній ОСОБА_3 пояснив, що він не пам`ятає свого батька, останній його не відвідував та не турбувався про нього. Він не має бажання спілкуватися з батьком, якого йому фактично замінив дідусь.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, а тому Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України (далі - СК України), Законом України "Про охорону дитинства", а також іншими правовими актами.
Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.