ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 915/1723/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача(відповідач за зустрічним позовом ): не з?явився
Відповідача (позивач за зустрічним позовом): не з?явився
Третя особа на стороні позивача за зустрічним позовом: Кулініч В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023
(головуючий - Принцевська Н.М., судді Діброва Г.І., Ярош А.І.)
та рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2023
(суддя - Адаховська В.С.)
у справі №915/1723/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровет Продакшн"
до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове"
про стягнення 280 136,97 грн,
та зустрічним позовом Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровет Продакшн"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України
про визнання недійсною Додаткової угоди від 11.03.2019 до Договору поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу № 78-ПВ від 12.11.2018,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровет Продакшн" (далі - ТОВ "Агровет Продакшн", позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (далі - ДП "Племрепродуктор "Степове", відповідач), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення пені в сумі 297 940,83 грн, 30 % річних у сумі 395.196,40 грн, 202.566,43 грн інфляційних втрат.
2. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем неналежно виконувались зобов`язання за договором поставки Д-2 від 12.11.2018 № 78-ПВ на умовах відстрочення платежу, щодо своєчасної оплати товару, внаслідок чого на суми прострочених платежів позивачем нараховано пеню, на підставі п. 6.2 договору, 30% річних та інфляційні втрати, на підставі п. 2.5 договору.
3. ДП"Племрепродуктор "Степове" звернулось до суду з зустрічним позовом до ТОВ "Агровет Продакшн" про визнання недійсною Додаткової угоди від 11.03.2019 до договору поставки.
4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що додаткову угоду до договору підписано посадовою особою з боку ДП"Племрепродуктор "Степове" з перевищенням повноважень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2023, залишеним без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ДП Племрепродуктор "Степове" на користь ТОВ "Агровет Продакшн" 148.970,42 грн пені, 197.598,20 грн 30% річних, 202.566,43 грн інфляційних втрат та судовий збір.
6. Судове рішення за первісним позовом мотивовано тим, що:
- рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2020 у справі №915/85/20 стягнуто з ДП "Племрепродуктор "Степове" на користь ТОВ "Агровет Продакшн" заборгованість за договором у сумі 860.147,20 грн, 59 767,77 грн пені, штраф у сумі 54 676,61 грн, 61 697,81 грн 30% річних, матеріали справи не містять доказів сплати заборгованості за рішенням суду у справі №915/85/20 на момент звернення позивача до суду з позовом у справі № 915/1723/21, у зв`язку з чим, суд зробив висновок про наявність підстав для нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат;
- перевіривши нарахування заявлених до стягнення складових заборгованості, суд встановив, що нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично правильним, водночас, суд з урахуванням положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та встановлених судом обставин, зазначив, що в даному випадку наявні підстави для зменшення на 50 %, нарахованого розміру пені та 30 % річних, отже, стягненню з ДП "Племрепродуктор "Степове" підлягають: пеня в розмірі 148 970,42 грн, 30% річних у розмірі 197 598,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 202 566,43 грн;
- щодо зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції встановивши, що договір виконувався сторонами, за договором неодноразово, у судовому порядку, було стягнуто заборгованість, позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів на підтвердження обставин відсутності повноважень у представника на підписання додаткової угоди, як і не надано доказів притягнення виконуючого обов`язки директора ДП "Племрепродуктор "Степове" Ільчевої О.А до відповідальності, отже, суд зазначив, що позивачем не доведено суду, що оспорювана додаткова угода не відповідає чинному законодавству.
7. До апеляційного суду рішення суду першої інстанції оскаржувалось в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в частині задоволення первісного позову про стягнення 30 % річних у сумі 197 598,20 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції до апеляційного суду не оскаржувалось. Переглянувши рішення в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
8. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині стягнення з ДП "Племрепродуктор "Степове" 30 % річних у сумі 197.598,20 грн, відмови у зустрічному позові та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог за первісним позовом про стягнення 30 % річних у сумі 197.598,20 грн та задовольнити зустрічний позов.
9. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та вказує на неправильне застосування судами положень ст.ст. 236, 237, 238, 282, 315 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неврахування судами при прийнятті судових рішень правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, а також, скаржник вказує на неправильне застосування судами положень ст.ст. 215, 216 ЦК України та зазначає про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 360/2098/15-ц, від 03.04.2019 у справі № 624/654/16-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Відзиву подано не було.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.11.2018 за №78-ПВ між ТОВ "Агровет Продакш", як постачальником, та ДП "Племрепродуктор "Степове", як покупцем, було укладено договір поставки Д-2 ( далі - договір) на умовах відстрочення платежу, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язався продати, а покупець купити на умовах даного договору в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки (Інкотермс 2010), що обумовлюються в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, товар - кормові добавки, премікси, білкові вітамінно-мінеральні добавки, готові корма, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, обладнання та інший товар, як власного виробництва, так і інших виробників (п. 1.1., 1.2 договору).
12. Ціни на товар наведені у рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або у специфікаціях та включають вартість доставки товару покупцю (п. 2.1 договору).
13. Постачальник має право направити покупцю акт звірки розрахунків, і покупець зобов`язаний підписати такий акт протягом 5-ти робочих днів з моменту його отримання та один екземпляр акту відправити постачальнику; в разі якщо покупець у вказаний строк не направить підписаний акт або мотивовані зауваження, такий акт вважається погодженим та підписаним покупцем (п. 2.2 договору).
14. Не пізніше, ніж за п`ять-чотирнадцять днів (в залежності від складності замовлення) до моменту відвантаження товару покупець надсилає постачальнику заявку-замовлення на партію товару, в якій вказує найменування товару та його кількість, а також базис поставки. Постачальник розглядає заявку і у разі її погодження надсилає покупцю рахунок-фактуру та за необхідності специфікацію. Рахунок-фактура підлягає оплаті відповідно до умов договору (п. 4.1 договору).
15. Постачальник здійснює поставку товару протягом п`яти банківських днів (якщо інший строк не зазначений в специфікації до договору) з моменту надходження від покупця замовлення на товар (п. 4.2 договору).
16. Поставка товару здійснюється за місцезнаходженням покупця, або за іншою адресою, вказаною у специфікації; датою поставки є дата отримання товару покупцем (підписання видаткової накладної його представником) (п. 4.3, 4.4 договору).
17. Оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації (додатках) до договору. Частина вартості товару в розмірі 80% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній); другу частину вартості товару в розмірі 20% покупець оплачує не пізніше ніж через 3 календарних дні з моменту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі (п. 2.3 договору).
18. При перерахуванні коштів, покупець обов`язково вказує у платіжному документі номер та дату цього договору, а також номер, згідно якого здійснюється поставка партії товару. У разі відсутності в платіжному документі таких посилань, постачальник самостійно визначає порядок та суми зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості покупця. В разі відпуску наступної партії товару до розрахунку за попередню партію (партії), кожна наступна оплата перераховується в погашення самого раннього боргу незалежно від призначення платежу, вказаного покупцем у платіжному дорученні (п. 2.4 договору).
19. Сторони дійшли згоди про те, що в разі порушення строків виконання грошових зобов`язань, покупець зобов`язаний на вимогу постачальника оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого курсу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми по день фактичної оплати товару. Дані проценти не є відповідальністю (неустойкою), а є компенсацією (платою) за користування утримуваними грошовими коштами (п. 2.5 договору, в редакції додаткової угоди від 11.03.2019).
20. У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості товару, не оплаченого вчасно, за кожний день прострочення платежу. У випадку прострочення оплати товару більше ніж на 30 календарних днів покупець зобов`язаний сплатити додатково до пені штраф в розмірі 7% від вартості товару не оплаченої вчасно. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем (п. 6.2 договору).
21. Строк позовної давності для пені визначається сторонами в три роки (п. 6.3 договору).
22. Сторонами погоджено, що договір набирає чинності в момент підписання його представниками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині зобов`язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання; незалежно від положень п. 8.1, договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік на таких самих умовах, якщо жодна із його сторін не заявить письмово про свій намір припинити договір за один місяць до закінчення строку його дії (п. 8.1, 8.2 договору).
23. На виконання умов договору позивачем поставлено ДП "Племрепродуктор "Степове" товар на загальну суму 2 930 786,40 грн, згідно видаткових накладних (за переліком визначеним у судових рішеннях). Несплаченою ДП "Племрепродуктор "Степове" залишилася заборгованість у сумі 860 147,20 грн. (2 930 786,40 грн - 2 070 639,20 грн).
24. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2020 у справі №915/85/20 частково задоволено позов ТОВ "Агровет Продакшн" та вирішено стягнути на користь останнього з ДП "Племрепродуктор "Степове" заборгованість за договором у сумі 860 147,20 грн; пеню в сумі 59767,77 грн. (за період 15.09.2019 - 21.01.2020); штраф у сумі 54 676,61 грн; 30% річних (за період 15.09.2019 - 21.01.2020) у сумі 61 697,81 грн., а також судовий збір у сумі 15 544,02 грн.
25. У подальшому рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.12.2020 у справі № 915/1166/20 частково задоволено позов ТОВ "Агровет Продакшн" та вирішено стягнути на користь останнього з ДП "Племрепродуктор "Степове" грошові кошти в загальній сумі 134 237,02 грн., із яких: 43 935,66 грн - пені (за період 22.01-29.08.2020); 78 259,30 грн - 30% річних (за період 22.01- 30.08.2020); 12 042,06 грн. - інфляційних втрат (за період січень - липень 2020 року), судовий збір 3 846,48 грн.
26. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021 у справі № 915/464/21 частково задоволено позов ТОВ "Агровет Продакшн", стягнуто на користь останнього з ДП "Племрепродуктор "Степове" 30 399,73 грн - пені (за період з 01.09.2020 по 01.04.2020); 75 174,51 грн - 30% річних (за період з 20.09.2020 по 01.04.2020); 52 468,98 грн - інфляційних втрат (за період з вересня 2020 року по лютий 2021 року включно).
27. Позивач зазначає, що у зв`язку з несплатою ДП "Племрепродуктор "Степове" заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2020 у справі № 915/85/20, ТОВ "Агровет Продакшн" на суму цієї заборгованості за період, який не враховано у розрахунку заборгованості у справах №№ 915/85/20, 915/1166/20, 915/464/21, виконано донарахування пені, 30% річних та інфляційних втрат.
28. ДП "Племпродуктор "Степове" подало зустрічний позов, в якому просить визнати недійсною додаткову угоду від 11.03.2019 до договору, з посиланням на те, що посадова особа, що підписала відповідний договір з боку позивача не мала достатніх повноважень для укладання цього договору.
Позиція Верховного Суду
29. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ФДМУ, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
31. Судові рішення оскаржуються ФДМУ в частині відмови у зустрічному позові та в частині задоволення первісного позову про стягнення 30 % річних, отже, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, в іншій частині судові рішення касаційним судом не переглядаються.
32. Як вказувалось, звертаючись з касаційною скаргою скаржник зазначав про неврахування судами при прийнятті судових рішень правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 16.01.2018 у справі № 360/2098/15-ц, від 03.04.2019 у справі № 624/654/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.
33. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
34. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.
35. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
36. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
37. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
38. Проаналізувавши зміст касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень, з огляду на наступне.
39. За змістом положень ст. ст. 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
40. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
41. Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
42. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
43. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).
44. Приписами статті 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
45. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
46. Звертаючись з зустрічним позовом про визнання недійсною додаткової угоди позивач посилався на те, що додаткову угоду з боку ДП "Племрепродуктор "Степове" підписано особою з перевищенням повноважень.