ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 березня 2024 року
м. Київ
справа №620/2213/20
провадження № К/9901/10721/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №620/2213/20
за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Зайця О.В., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мєзєнцева Є.І., суддів Земляної Г.В., Файдюка В.В.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області;
- поновити його на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області з 03 червня 2020 року;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2020 року по день поновлення його на роботі;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі за період з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року та суму середнього заробітку за час затримки її виплати;
- визнати протиправним і скасувати наказ Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року №61 "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" в частині вакантної посади заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якого належить організація, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно-інформаційної роботи;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області внести зміни до свого штатного розпису, включивши до його складу посаду ОСОБА_1 : "Начальник Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно поновлення його на посаді.
ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати за період з 12 березня 2020 року по 18 листопада 2020 року в сумі 70497,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині стягнення суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року - без змін.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
5. Як на підставу оскарження указаних судових рішень скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначивши, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19, від 21 травня 2020 року в справі №316/969/16-ц.
6. ОСОБА_1 стверджує про усталену практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, згідно з якою власник або уповноважений ним орган зобов`язаний повідомити працівника про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади у цій установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Разом із тим, незважаючи на твердження позивача, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що Пенсійний фонд України не пропонував ОСОБА_1 жодних вакантних посад ні одночасно з попередженням про звільнення, ні в подальшому. Попередження про наступне вивільнення не містить застереження про відсутність інших вакантних посад. При цьому посилання судів першої та апеляційної інстанцій на лист Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, згідно якого позивачу були запропоновані наявні вакантні посади у Головному управлінні, з переліком яких він ознайомлений 13 квітня 2020 року, на переконання ОСОБА_1, є таким, що не відповідає нормам матеріального права, оскільки за приписами статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідна пропозиція має бути надана одночасно з попередженням про звільнення. Між тим, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не призначає і не звільняє з роботи позивача, а тому не є належною особою, яка має здійснювати відповідну пропозицію. Скаржник указує, що звільнення у 2020 році відбулося з тих самих підстав, що й у 2019 році; що у 2020 році всупереч положенням статті 49-2 КЗпП України Пенсійний фонд України не запропонував позивачу одночасно з попередженням про звільнення іншу роботу; що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, й звільнення на цій підставі допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
7. ОСОБА_1 також зазначає, що існує достатньо правових підстав для задоволення його позовних вимог у повному обсязі; що надаючи оцінку наказу Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року №61 "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" суди попередніх інстанцій не врахували ознак і властивостей нормативно-правового та індивідуального актів, про які зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року в справі №9901/284/19; що після поновлення позивача на посаді відповідно до постанови Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступник реорганізованого Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, мало внести відповідні зміни до свого штатного розпису, до якого включити посаду позивача, вчинити записи до його трудової книжки та провести оплату праці; що під час розрахунку суди за основу мали взяти довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із середньоденною заробітною платою позивача у розмірі 1509 грн, а не 407,50 грн; що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, такими, що ухвалені з порушенням вимог чинного законодавства України та судової практики.
IV. Рух справи у суді касаційної інстанції
8. 29 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року в справі №620/2213/20.
9. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2021 року для розгляду справи №620/2213/20 (провадження №К/9901/10721/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року в справі №620/2213/20 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
11. Пенсійним фондом України та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 із проханням залишити таку без задоволення, а оскаржувані рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року - без змін.
12. Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2024 закінчено підготовчі дії у справі №620/2213/20 та призначено її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
13. Пенсійним фондом України на виконання постанови Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 прийнято наказ від 05 березня 2020 року №44-о "Про поновлення на посаді ОСОБА_1", яким поновлено позивача на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області з 01 червня 2019 року. З цим наказом, як стверджує ОСОБА_1, його ознайомлено 12 березня 2020 року.
14. 19 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлено під підпис з попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
15. Наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" звільнено позивача з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлено під підпис 03 червня 2020 року.
16. Уважаючи своє звільнення незаконним, що відповідачами порушено вимоги, установлені чинним законодавством України, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
VІ. Позиція Верховного Суду
17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
19. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
20. Касаційне провадження у справі №620/2213/20 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - з метою перевірки доводів скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020 року в справі №620/1941/19 та від 21 травня 2020 року в справі №316/969/16-ц.
21. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
22. Як слідує із установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин цієї справи, наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Підстава: листи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08 квітня 2020 року №2500-0701-9/11374, від 13 квітня 2020 року №2500-0701-9/11882, погодження Міністра соціальної політики України від 20 травня 2020 року №7202/0/2-20/30.
23. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Чернігівської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
24. Перевіряючи правомірність звільнення позивача оскаржуваним наказом Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1", суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
25. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 зазначеного Закону).
26. Частиною третьою статті 36 КЗпП України передбачено, що при реорганізації підприємства, установи, організації припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу можливе лише у випадку скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
28. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
29. Порядок вивільнення працівників визначено у статті 49-2 КЗпП України, за правилами якої працівники персонально попереджаються про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
30. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що розглядаючи спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулює вивільнення працівника, які є докази про те, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.
31. Тобто однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому власник уважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
32. Суди попередніх інстанцій зауважили, що, як указує позивач, із наказом Пенсійного фонду України від 05 березня 2020 року №44-о "Про поновлення на посаді ОСОБА_1" він ознайомився 12 березня 2020 року і саме з цієї дати фактично приступив до роботи на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області. Між тим, як установлено судами, позивач не приступав до виконання своїх посадових обов`язків після поновлення на посаді, а тільки перебував на робочому місці та не виконував будь-яких функцій.
33. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу були запропоновані наявні вакантні посади у Головному управлінні, з переліком яких позивач ознайомлений 13 квітня 2020 року.
34. Посади, щодо яких суб`єктом призначення був Пенсійний фонд України, відсутні у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, а тому останній не мав можливості їх запропонувати позивачу.
35. Протягом періоду з 13 квітня 2020 року по 02 червня 2020 року від позивача згода на будь-яку із запропонованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області вакантних посад не надходила.
36. Таким чином, ураховуючи те, що посада начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області скоротилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України", позивач не надав згоду на переведення на будь-яку із запропонованих йому вакантних посад, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ Пенсійного фонду України від 02 червня 2020 року №130-о "Про звільнення ОСОБА_1" є правомірним і підстави для його скасування відсутні.
37. Також суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для скасування наказу Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року №61 "Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби" в частині вакантної посади заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, зважаючи на те, що його дія, як акта індивідуальної дії, вже вичерпана фактом проведення конкурсу.
38. Позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області внести зміни до свого штатного розпису, включивши до його складу посаду ОСОБА_1 : "Начальник Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України", та про зобов`язання здійснити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно поновлення його на посаді, згідно з висновками судів, також задоволенню не підлягають, оскільки такі є похідними від позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
39. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати, суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на приписи статей 47, 116, 117 КЗпП України та довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача становить 407,50 грн, зауваживши, що останній з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року не здійснював функцій на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області, дійшли висновку, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі з 12 березня 2020 року по 03 червня 2020 року та середній заробіток за час затримки її виплати з 04 червня 2020 року по 18 листопада 2020 року в загальному розмірі 70497,50 грн (173 дні x 407,50 грн - середньоденний заробіток).
40. З огляду на висновки, зроблені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, та застосовані ними норми матеріального права, Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
41. У частині третій статті 5 Закону №889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.