ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 705/2863/22
провадження № 51-5543 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та засудженого на вироки Уманського міськрайонного суду від 23 січня 2023 року та Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2023 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
який народився та зареєстрований:
АДРЕСА_1,
фактично проживає:
АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Уманський міськрайонний суд Черкаської області вироком від 23 січня 2023 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
20 липня 2023 року Черкаський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції у частині обставин, які обтяжують покарання, і ухвалив новий вирок, за яким визнав обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_7, - рецидив злочинів.
У іншій частині вирок суду залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 16 червня 2022 року приблизно о 12:30, знаходячись на березі ставу "Осташівський", що на вул. Набережній, 4 у м. Умані Черкаської області, в умовах воєнного стану, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, таємно викрав мобільний телефон "Google Pixel 4 ХL" у чохлі, який належав ОСОБА_8, заподіявши потерпілій майнову шкоду на загальну суму 7 417 грн.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не зважили на те, що при затриманні ОСОБА_7 було порушено право її підзахисного на захист, оскільки не було забезпечено негайної участі захисника;
- не врахували, що при проведенні такої слідчої дії як пред`явлення особи для впізнання за фотознімками було допущено порушення вимог КПК;
- неправильно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК, оскільки, на її думку, відсутня кваліфікуюча ознака в умовах воєнного стану, телефон останній не викрав, а знайшов;
- не дослідили безпосередньо докази, подані стороною обвинувачення;
- не звернули уваги на те, що речові докази були оформлені без дотримання вимог КПК.
За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_7, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суди:
- не встановили достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення;
- надали неправильну оцінку доказам та показанням свідків;
- безпідставно визнали його винуватим за ч. 4 ст. 185 КК, оскільки він знайшов телефон, а не викрав, а відтак в його діях відсутній інкримінований склад злочину;
- постановили рішення, які не відповідають вимогам КПК.
Посилається також на те, що суд першої інстанції не провів підготовчого судового засідання. Крім того, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду не дослідив повторно докази, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги захисника.
Від прокурора на касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 надійшли письмові заперечення, в яких він, наводячи відповідні обґрунтування, просить скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала доводи обох касаційних скарг, а також уточнила вимоги своєї скарги, просила скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Засуджений підтримав доводи касаційних скарг, просив скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Викладені в касаційній скарзі доводи засудженого про неправильну оцінку доказів та показань свідків стосуються неповноти судового розгляду, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК.
У поданих касаційних скаргах засуджений та його захисник покликаються на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Вимогами ст. 370 КПКвстановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції встановив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі досліджених доказів, зокрема:
- показань обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він приблизно о 12:30 16 червня 2022 року, знаходячись на набережній біля ставу "Осташівський" у м. Умані, знайшов на землі мобільний телефон, який узяв собі. Пізніше він намагався його повернути, але зустрічі відкладались;
- показань потерпілої ОСОБА_8 про те, що вона у вересні 2021 року придбала для свого неповнолітнього сина мобільний телефон. 16 червня 2022 року о 16 год син повідомив їй про викрадення цього телефону, в зв`язку з чим вони звернулись до поліції;
- показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що 16 червня 2022 року приблизно о 12 - 13 годині вони знаходились на ОСОБА_11 ставі біля місця прокату катамаранів, де вони допомагали бажаючим скористатися послугою прокату. Мобільний телефон ОСОБА_9 залишив на столі. До них підходив чоловік, яким потім виявився ОСОБА_7, цікавився прокатом катамаранів. Через деякий час вони виявили відсутність телефону;
- протоколів огляду місця події від 16 червня 2022 року, огляду предметів від 17 та 25 червня 2022 року, пред`явлення особи впізнання за фотознімками від 25 червня та 01 липня 2022 року, згідно з якими свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 впізнали на фото № 4, № 3 (відповідно) особу ( ОСОБА_7 ), яка приблизно о 12:30 16 червня 2022 підходила до них на березі Осташівського ставу в м. Умані, після чого зник мобільний телефон ОСОБА_9 ;
- висновку експерта № СЕ-19/124-22/6436-ТВ від 30 червня 2022 року, відповідно до якого ринкова вартість станом на 16 червня 2022 року мобільного телефону "Googlе Pixel 4 ХL", бувшого у використанні, могла становити 7 367 грн, чохла до мобільного телефону - 50 грн.
Також суд першої інстанції, проаналізувавши надані в судовому засіданні показання ОСОБА_7 про те, що він телефон знайшов, а не викрадав, який збирався згодом повернути його власнику, визнав ці твердження необґрунтованими, оскільки вони не узгоджуються зі встановленими судом обставинами вчинення кримінального правопорушення, поведінкою обвинуваченого після вчинення протиправних дій, який, будучи раніше неодноразово судимим за корисливі злочини, обізнаний з особливостями кваліфікації злочинів, не вжив активних заходів для повернення мобільного телефону, з чим погоджується й колегія суддів.
При цьому суд не встановив того, що свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 обмовили ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки їхні показання є логічними, стабільними, послідовними таузгоджуються з іншими здобутими у кримінальному провадженні доказами.
Дослідивши ці докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, доведена поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання за інкримінований злочин у виді позбавлення волі на певний строк, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про особу обвинуваченого, зокрема, те, що він раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, в тому числі й тяжких, після реального відбування покарання у виді позбавлення волі знову вчинив умисний тяжкий злочин, що підтверджує відсутність позитивних змін в його особистості та свідчить про небажання стати на шлях виправлення і неготовність до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, стійку направленість на вчинення кримінальних правопорушень та підвищену суспільну небезпеку, його ставлення до вчиненого та намагання уникнути відповідальності.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що у цьому конкретному випадку призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду за апеляційними скаргами сторони захисту, доводи яких аналогічні тим, що наведені у їхніх касаційних скаргах, та прокурора, зазначивши відповідні обґрунтування, дійшов висновку про те, що скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого задоволенню не підлягають, скарга сторони обвинувачення підлягає задоволенню, та скасував оскаржуване судове рішення в частині обставин, які обтяжують покарання, і ухвалив новий вирок, за яким визнав обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_7, - рецидив злочинів.
Свої висновки суд апеляційної інстанції зробив на підставі того, що ОСОБА_7 вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, маючи незняту та непогашену судимість за злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК.
Доводи про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ознакою вчинення злочину в умовах воєнного стану
У касаційній скарзі захисник вказує на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ознакою вчинення злочину в умовах воєнного стану, оскільки на території м. Умані Черкаської області бойові дії не відбувались, злочин не був направлений проти осіб, які змушені були покинути свої домівки.
Проте колегія суддів уважає такі твердження захисника безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального закону.
Так, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 вважав доведеною його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до висновку, сформульованого у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року (справа № 722/594/22, провадження № 51-3186 кмо 22), за ч. 4 ст. 185 КК кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.