ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 760/198/17
провадження № 61-17301св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва у складі судді Коробенка С. В.
від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г., від 01 листопада
2023 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних
вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору оренди недійсним, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, стягнення майнової та моральної шкоди.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з
03 листопада 1990 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з
ОСОБА_2, який було розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 травня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року. У шлюбі у них народився син - ОСОБА_5 .
3. Зазначав, що під час перебування у шлюбі ними, як подружжям, було придбано квартиру АДРЕСА_1, яка була оформлена на ім`я дружини.
4. Посилався на те, що 29 липня 2015 року він прийшов додому, проте не зміг відчинити двері, оскільки ОСОБА_2 змінила замки в них, у зв`язку з чим він звернувся до правоохоронних органів.
5. В подальшому, заочним рішенням Солом`янського районного суду
м. Києва від 10 лютого 2016 року за ним було визнано право на 1/2 частку у праві на спільну квартиру. Однак, ОСОБА_2 продовжувала чинити йому перешкоди у користуванні квартирою.
6. Зазначені дії відповідачки зумовили необхідність протягом тривалого часу винаймати житло, оскільки іншого місця проживання він не має. Посилався на те, що ним було витрачено на оренду квартир, починаючи з
06 серпня 2015 року, суму в загальному розмірі 503 000,00 грн.
7. Крім того, йому стало відомо, що ОСОБА_2, як орендодавець, з
03 серпня 2016 року передала їхню спільну квартиру в оренду іншій особі -
ОСОБА_3, яка проживає у ній разом з ОСОБА_4, а тому вважає, що половина від отриманої ОСОБА_2 орендної плати підлягає поверненню йому, як власнику 1/2 частини квартири. Договір оренди підлягає визнанню недійсним, з огляду на те, що укладений без його згоди, як іншого співвласника об`єкта оренди, а орендарі підлягають виселенню.
8. Вказував, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2, яка створила йому перешкоди у користуванні належним йому житлом, неправомірних дій ОСОБА_3, яка навіть після того, як дізналась, що половина у праві власності на квартиру належить йому, відмовилася допускати його у квартиру і також чинила перешкоди, йому було заподіяно моральну шкоду, розмір якої він оцінює в 45 000,00 грн щодо кожної з відповідачок.
9. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- усунути йому перешкоди, створені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1, визнавши недійсним з моменту вчинення договір оренди жилого приміщення вказаної вище квартири від 03 серпня 2016 року, укладений ОСОБА_2 із ОСОБА_3, та виселивши з вказаної вище квартири ОСОБА_3, ОСОБА_4, що мешкають у вищевказаній квартирі;
- вселити його у квартиру
АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не створювати і не чинити йому перешкод у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1, а також не укладати будь-які правочини, договори, угоди, предметом яких є надання вказаної вище квартири без його згоди як співвласника третім особам у оренду чи будь-яке інше оплатне або безоплатне користування;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти на загальну суму в розмірі 783 000,00 грн, з яких: 503 000 грн - в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої перешкоджанням йому у проживанні та користуванні зазначеною квартирою АДРЕСА_1, та внаслідок вимушеного понесення ним грошових витрат і сплати грошових коштів за наймання (оренду) іншого житла; 235 000,00 грн, що є 1/2 часткою від загальної суми отриманих ОСОБА_2, як орендодавцем грошових коштів, сплачених на її користь орендарем в рахунок сплати орендної плати за період з 03 серпня 2016 року по 30 червня 2020 року включно за оренду указаної квартири за укладеним ОСОБА_2 (орендодавець) з ОСОБА_3 (орендар) договором оренди жилого приміщення від 03 серпня 2016 року; 45 000,00 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому ОСОБА_2 від перешкоджання йому у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти на суму
45 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої нею від перешкоджання у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції інших учасників справи
10. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначала, що приблизно з серпня 1996 року вони з позивачем фактично припинили шлюбні відносини, хоча формально і не розривали шлюб на його прохання. Квартира
АДРЕСА_1 була придбана нею у березні 1999 року за кошти, отримані в дар від її батька, а тому є її особистою власністю. За власні кошти вона зробила у квартирі перепланування та ремонт і в подальшому здавала квартиру в оренду, оскільки мала виплачувати кредит. Зауважувала, що ні вона, ні позивач у зазначеній квартирі не проживали. Більш того,
ОСОБА_1 ніколи не пред`являв претензій щодо указаного нерухомого майна, аж до моменту звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу.
11. Посилалася на безпідставність доводів позивача щодо створення йому перешкод у проживанні у спірній квартирі, з огляду на те, що він не міг проживати 29 липня 2015 року в спірній квартирі, оскільки на той час у ній жив орендатор - ОСОБА_6 на підставі договору оренди від 29 березня 2015 року.
12. Докази понесення позивачем витрат на винаймання житла вважала неналежними, з огляду на те, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, яка раніше належала матері позивача, а після її смерті мала б бути успадкована останнім. Крім того, позивач в якості адреси перебування зазначає ще й адресу свого брата:
кв. АДРЕСА_3 . Зазначені обставини, на її думку, свідчать про відсутність у ОСОБА_1 нагальної необхідності винаймати житло.
13. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, заявлених до неї, посилаючись на їх безпідставність. Зазначала, що вона не проживає у м. Києві, а договірні відносини з
ОСОБА_2 припинились 01 липня 2019 року, у зв`язку з розірванням договору оренди від 15 липня 2018 року. Зауважувала, що вона дійсно протягом певного часу проживала у квартирі АДРЕСА_1 на підставі домовленості з ОСОБА_2 за умови сплати комунальних платежів. Будь-яких інших розрахунків між ними не відбувалося, письмовий договір оренди між ними був підписаний формально, оскільки їй потрібно було підтвердити на роботі факт проживання у м. Києві. Оригінал договору у неї не зберігся. Зазначала також, що понад два роки тому вона повернулася до м. Миколаєва, де і проживає до цього часу. Будь-яких перешкод позивачу у користуванні квартирою ані вона, ані її чоловік ОСОБА_4 не здійснювали.
14. ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що на сьогодні саме він проживає разом із сім`єю у спірній квартирі. Квартира є однокімнатною, в ній здійснене перепланування, можливості для вселення до неї позивача немає. Крім того, зазначав, що позивач насправді ніколи не намагався вселитись до квартири, ніхто не чинив йому перешкод у цьому, докази таких обставин створені штучно.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
15. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 вересня
2022 року, з урахуванням ухвали Солом`янського районного суду м. Києва
від 23 листопада 2022 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
16. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .
17. Вселено ОСОБА_1 до квартири
АДРЕСА_1 .
18. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 503 000,00 грн в якості відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вимушеного понесення ним витрат на наймання (оренду) житла.
19. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації за спричинену моральну шкоду суму у розмірі 10 000,00 грн.
20. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.
21. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
22. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено наявність у нього перешкод, створених з боку ОСОБА_2, у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та неможливість доступу до вказаного житла, у зв`язку з чим вимоги про вселення до квартири, а також стягнення з відповідачки у порядку статей 22, 1166 Цивільного кодексу України понесених ним витрат на оренду житла у період з 06 серпня 2015 року по 30 листопада 2021 року визнані обґрунтованими. Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що достатнім, справедливим та пропорційним розміром компенсації за таку шкоду, враховуючи усі досліджені судом обставини, є сума у розмірі 10 000,00 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 .
23. Водночас, враховуючи відсутність беззаперечних доказів укладення між відповідачками договору оренди від 03 серпня 2016 року, відсутні правові підстави для визнання його недійсним та стягнення з ОСОБА_2 половини начебто отриманих коштів на підставі його умов.
24. Недоведеними суд першої інстанції також вважав вимоги
ОСОБА_1, заявлені до ОСОБА_3, з огляду на те, що вона з чоловіком з 2019 року не проживає у спірній квартирі, переїхала до м. Миколаєва, а договір оренди був розірваний.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
25. Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року залишено без змін.
26. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, зазначаючи про підтверджений факт створення
ОСОБА_2 перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою, а також обґрунтований розмір стягнутої на користь позивача майнової та моральної шкоди.
Узагальнені доводи касаційної скарги
27. 04 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від01 листопада 2023 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
28. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
29. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій неправильно було визначення розмір майнової та моральної шкоди, не враховано, що подані на їх підтвердження докази не співпадають з періодом коли позивач став співвласником спірної квартири та мав право на вселення.
30. ОСОБА_2 зауважує, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти, подаровані батьком, реєстрація місця проживання у ній була проведена лише нею та їхнім спільним з позивачем сином ОСОБА_5, а тому вважає, що позивач мав право на проживання у зазначеній квартирі лише до червня 2014 року, коли рішення суду про розірвання шлюбу набрало законної сили. Крім того, право власності позивача на 1/2 частину спірної квартири зареєстровано лише 24 лютого 2017 року, а тому лише з цього моменту у нього виникли права та обов`язки співвласника, що встановлено рішеннямСолом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2019 року (справа № 760/8863/17). Відтак, вважає, що відсутні правові підстави для висновку про порушення прав ОСОБА_1 щодо користування спірною квартирою у період з 16 травня 2014 року (дата розірвання шлюбу) та до 24 лютого 2017 року, а також підстав для відшкодування позивачу витрат на оренду житла у період до набрання законної сили рішенням суду у справі № 760/19770/15-ц про поділ майна подружжя (08 лютого 2018 року).
31. Зазначає, що з 01 липня 2019 року у спірну квартиру вселився їх спільний з позивачем син, який там зареєстрований та повністю оплачує всі комунальні платежі. Відповідач участі в утриманні нерухомого майна не приймає, до сина з питанням вселення не звертався. Посилається на те, що вона не вчиняла жодних дій щодо перешкоджання позивачу у користуванні спірною квартирою.
АДРЕСА_4 . Крім того, вважає неналежними докази понесення відповідачем витрат на найм житла. Доказів неможливості проживання за адресою своєї реєстрації, а відтак і необхідності орендувати житло, наявності відповідної фінансової можливості сплачувати орендну плату позивачем не надано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
33. Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
34. Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/198/17, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції
35. 19 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
36. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року продовжено ОСОБА_1 до 22 лютого 2024 року строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 01 листопада 2023 року.
37. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
38. 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
39. На обґрунтування відзиву ОСОБА_1 зазначає, що доводи касаційної скарги є надуманими та безпідставними, виходять за межі судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів.
40. Зауважує, що факт його проживання у спірній квартирі та відсутність бажання виселятися підтверджується поданим відповідачкою позовом про його виселення (справа № 760/1785/14-ц). З 29 липня 2015 року ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні спірною квартирою. Вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили наявні у матеріалах справи докази перешкоджання йому у проживанні у спірній квартирі, яка є його єдиним житлом, врахували поведінку відповідачки, яка не надає добровільно доступ до квартири та оскаржує судові рішення про визнання його права власності на квартиру, подавала позов про стягнення з нього відповідних компенсацій витрат на утримання майна, визнає позовні вимоги ОСОБА_5 про перерозподіл часток у квартирі. Зосереджує увагу, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо подання позовів в інших справах, зокрема № 760/8863/17, № 760/20810/19, № 761/10480/22, відчуження спірної квартири на користь сина під час розгляду справи щодо визнання права власності на частку у ній, з подальшим розірванням такого договору, свідчать про невизнання ними його права користування спірним житлом.
41. Посилається на безпідставність доводів касаційної скарги щодо набуття права на користування квартирою лише з дати офіційної реєстрації права власності на відповідну частку у ній, з огляду на те, що така квартира з моменту її придбання належала сторонам на праві спільної сумісної власності.
42. Надані ним докази понесення витрат на оренду житла правильно було визнано належними та допустимими, договори оренди є дійсними, ніким не оспорені в судовому порядку, а наявні у матеріалах справи копії відповідають оригіналам.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
43. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 листопада 1990 року. У шлюбі у них народився син
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
44. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 травня
2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва
від 30 березня 2016 року, шлюб між сторонами розірвано.
45. Квартира АДРЕСА_1 була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 1999 року та зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 .
46. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого
2016 року у справі № 760/19770/15-ц встановлено, що зазначена квартира була придбана за спільні кошти подружжя, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці у праві власності на квартиру. Зазначене рішення залишене без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року та постановою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року.
47. Наявність у ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням підтверджується: копією звернення ОСОБА_1 до Солом`янського управління поліції ГУНП в м. Києві від 30 липня 2015 року з приводу неможливості потрапити до квартири у зв`язку із заміною чи пошкодженням замків; відповіддю Солом`янського управління поліції ГУНП в м. Києві за № 50/Г-3679 від 26 серпня 2015 року про результати проведення перевірки з пропозицією вирішувати спірні цивільно-правові питання у суді; копією повторного звернення ОСОБА_1 до Солом`янського управління поліції ГУНП в м. Києві з аналогічних підстав (відсутність доступу до квартири) від 16 грудня 2016 року; копією звернення до ТОВ "Охорона-Київ" від 25 липня 2018 року з вимогою укласти договір на обслуговування частини квартири та надання інструкцій щодо безперешкодного потрапляння до власної квартири; копією відповіді Солом`янського управління поліції ГУНП в м. Києві від 27 вересня 2018 року за № Г-208оп/125/55/05-2018 на звернення від 29 серпня 2018 року, з якої вбачається, що квартира АДРЕСА_1 з 03 серпня 2016 року передана в оренду ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ; змістом позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення з квартири, яка була подана до Солом`янського районного суду м. Києва 27 січня 2014 року, в якому відповідачка заперечувала право позивача на проживання у спірній квартирі, вважаючи її особистою власністю; копією претензії від 13 серпня 2018 року, адресованої на адресу ОСОБА_3, з вимогою звільнити квартиру та допустити позивача до неї.
48. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8, який є двоюрідним братом позивача, підтвердив, що позивач протягом 2013-2015 років проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Проте, наприкінці 2015 року його дружина ОСОБА_2 змінила замки у дверях, чим заблокувала йому доступ до житла. У зв`язку з цим, як зазначив свідок, позивач вимушений був винаймати житло, для чого взяв у позику в нього 16 000,00 грн.
49. ОСОБА_1 були укладені договори оренди житла, а саме:
від 06 серпня 2015 року, за період з 06 серпня 2015 року по 06 серпня 2016 року (щомісячна плата 7 500,00 грн) сплачено 90 000,00 грн; від 06 серпня
2016 року, за період з 06 серпня 2016 року по 01 лютого 2017 року (щомісячна плата 5 500,00 грн) сплачено - 33 000,00 грн; від 02 лютого 2017 року, за період з 02 лютого 2017 року по 30 вересня 2018 року (щомісячна плата 7 600,00 грн) сплачено 152 000,00 грн; від 28 жовтня 2018 року, за період з 28 жовтня 2018 року по 30 листопада 2021 року (щомісячна плата 6 000,00 грн) сплачено 228 000,00 грн. Всього за укладеними договорами оренди житла за період з 06 серпня 2015 року по 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 було сплачено 503 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
50. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
51. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.