ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/9680/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар",
представник позивача - Селівакін І.О., адвокат (ордер від 06.03.2024 № 1416922); Цвєткова К.В., адвокат (ордер від 06.03.2024 № 1416914),
відповідач - Державне підприємство ?Гарантований покупець",
представник відповідача - Прокопів Н.М., адвокат (довіреність від 29.12.2023 № 168-Д),
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 (головуючий суддя Кирилюк Т.Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (головуючий Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.)
у справі № 910/9680/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар" (далі - Товариство, позивач)
до Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - Підприємство, відповідач)
про стягнення 6 563 999,89 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення 6 563 999,89 грн, у тому числі 5 996 811,33 грн основного боргу, 124 459,66 грн 3 % річних та 442 728,90 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством взятих на себе зобов`язань за договором від 24.07.2020 № 1691/01/20 у частині оплати виробленої Товариством електричної енергії за ?зеленим? тарифом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Товариство з лютого по серпень 2022 року не мало права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач Підприємству. Всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов`язаних з їх недійсністю).
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що при ухвалені оскаржуваних рішень судами не враховано висновки, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21 щодо застосування пункту 10.4 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.04.2019 № 641 у подібних правовідносинах та на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 3 та частини другої статті 13 у сукупності з частиною другою статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон), а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також у прохальній частині касаційної скарги скаржник зазначив: ?Судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача?, при цьому у описовій та мотивувальній частині касаційної скарги скаржником не наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами у справі було укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого відповідач зобов`язався купувати всю відпущену позивачем електроенергію, вироблену за ?зеленим? тарифом, та оплачувати її вартість відповідно до умов цього договору і законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел.
Позивач стверджував, що відповідачем не було проведено розрахунок у повному обсязі за придбану у позивача електричну енергію в жовтні 2021 року та за період часу з лютого 2022 року по серпень 2022 року.
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у зазначений вище період часу місцезнаходженням відповідача була наступна адреса: Україна, 72312, Запорізька обл., місто Мелітополь, вулиця Університетська, будинок 11, офіс 26.
За визначенням статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно з постановою від 24.10.2019 № 2181 Регулятора ?Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії Товариству? місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 по вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополь Запорізької області.
Загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополь з 26.02.2022.
Частиною другою статті 13 Закону передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 131 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Таким чином позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу.
При цьому всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов`язаних з їх недійсністю).
Подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року.
За таких підстав, суди дійшли висновку про те, що, враховуючи відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов`язання їх сплачувати, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що суди ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог не врахували висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21 щодо застосування пункту 10.4 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 у подібних правовідносинах, проте порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у вказаній справі та у даній не є подібними, з урахуванням періодів виникнення правовідносин, а також різного правового регулювання таких відносин.
Верховний Суд, враховуючи, що підставами касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій визначено відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 3 та частини другої статті 13 у сукупності з частиною другою статті 131 Закону, а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, вважає за необхідне зазначити, що погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону, оскільки метою вказаного Закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлення особливого правового режиму на цій території, визначення особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону).
Судами на підставі даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що у спірний період часу місцезнаходження позивача було за адресою: Україна, 72312, Запорізька обл., місто Мелітополь, вулиця Університетська, будинок 11, офіс 26.
Згідно з постановою від 24.10.2019 № 2181 Регулятора ?Про видачу ліцензії з виробництва електричної енергії Товариству? місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 по вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополь Запорізької області.
Також судами зазначено, що загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт тимчасової окупації міста Мелітополь з 26.02.2022.
Отже, враховуючи викладене та приписи статті 2 Закону його дія розповсюджується на спірні правовідносини у даній справі, а тому суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону.
Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що вказані норми права не підлягали до застосування до спірних правовідносин з огляду на положення пункту 3 частини першої статті 3 Закону та з урахуванням яких, на думку скаржника, офіційною датою окупації міста Мелітополь є 22.12.2022 (момент прийняття наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України ?Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією? від 22.12.2022 № 309; далі - Наказ № 309), оскільки Наказ № 309 був винесений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 ?Про Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією? і у вказаному наказі визначені саме дати початку тимчасової окупації, зокрема, визначено 25.02.2022 датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади.