ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 818/1024/17
касаційне провадження № К/9901/74/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Молочна перлина" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 (суддя Савицька Н.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (головуючий суддя - Мінаєва О.М., судді - Макаренко Я.М., Шевцова Н.В.) у справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Молочна перлина" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
УСТАНОВИВ:
Сільськогосподарський виробничий кооператив "Молочна перлина" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 04.07.2017 №0002271405.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на правомірність визначення ним прибуток, оскільки при обчисленні структури витрат за даними бухгалтерського обліку підприємства контролюючим органом безпідставно не було взято до уваги виплати фізичним особам-членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які беруть трудову учать у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 28.08.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем занижено податок на прибуток за IV квартал 2016 року на 314693,00 грн внаслідок завищення інших витрат.
Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповноту дослідження обставин справи, доказів, наявних у матеріалах справи.
У доводах касаційної скарги позивач зазначає про неврахування судами фактичних обставин у даній справі, зокрема, що позивач на виконання вимог підпункту 3 пункту 293.8 статті 293 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) подав до контролюючого органу заяву від 20.12.2016 про відмову від спрощеної системи оподаткування та перехід на загальну систему оподаткування, водночас суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що позивач звернувся 01.01.2017 із заявою про перехід на спрощену систему оподаткування. Вважає, що відповідач безпідставно не перевів платника на загальну систему оподаткування за поданою платником заявою, а автоматично перевів на іншу систему оподаткування лише 01.01.2017. Зауважує, що судами не досліджувались порушення, викладені в акті перевірки, питання самостійного подання заяви про перехід на загальну систему оподаткування та дати подання такої заяви. Вважає, що судами не правильно застосовані положення підпункту 3 пункту 293.8 статті 293 ПК України, в наслідок чого контролюючим органом безпідставно донараховано податок на прибуток за 4 квартал 2016 року на загальну суму 393366,00 грн.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.01.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.03.2024 призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 06.03.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника і дійшов наступного висновку.
Судами попередніх інстанцій установлено, що протягом 2016 року платник застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та був платником єдиного податку 3 групи.
Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань неподання податкової декларації з податку на прибуток за IV квартал 2016 року, за результатами якої складено акт від 12.06.2017 №533/18-28-14-05-20/38725417/87 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за IV квартал 2016 року на загальну суму 314693,00 грн; пункту 291.4 статті 291, пункту 293.8 статті 293 ПК України, в результаті чого завищено суму нарахованого та сплаченого єдиного податку 4 групи за IV квартал 2016 року на суму 188000,00 грн
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2017 №0002271405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 393366,00 грн, в тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 314693,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 78673,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 ПК України, собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу є витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Так, відповідно до пункту 11 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.1999 №87 (у редакції, чиннівй на час виникнення спірних правовідносин)(далі - П(С)БО №16), собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.
Пунктом 12 П(С)БО №16 установлено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).
Положеннями пункту 13 П(С)БО №16 передбачено, що о складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
Згідно з пунктами 21, 22 П(С)БО №16 витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.
До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.