ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 520/26066/23
адміністративне провадження № К/990/2850/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року, постановлену у складі судді Бадюкова Ю.В., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мінаєвої О.М. (доповідач), Кононенко З.О., Калиновського В.А.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив:
1.1. визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1, які полягають у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 та врученні ОСОБА_1 повістки на відправку на 25 вересня 2023 року о 09:00;
1.2. зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2023 року, яку залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив.
3. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі. При цьому, суди врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі №300/1263/22.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
4. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норми матеріального права та порушення норм процесуального права.
5. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
6. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що в резолютивній частині ухвали Харківським окружним адміністративним судом роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі немає жодних мотивів, з яких суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
6.1. Позивач також звертає увагу, що він звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними саме дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, а не визнання протиправними та скасування певних індивідуальних актів. Проте, суд першої інстанції фактично ототожнив позовну вимогу про визнання протиправними дій зі способом судового захисту, який передбачає визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
6.2. Крім того, скаржник зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд та Другий апеляційний адміністративний суду взагалі не надали правової оцінки та не навели мотивів неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. При цьому позивач зазначає, що остаточне визначення предмета спору, позовних вимог та складу учасників судового процесу, а також визначення обставин справи, які підлягають встановленню, є завданням підготовчого провадження у справі; в свою чергу, судом першої інстанції фактично було перенесено вирішення завдань підготовчого провадження на стадію прийняття рішення про відкриття провадження у справі.
6.3. Також, скаржник наголошує, що в порушення статті 242 КАС України суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу з посиланням на норми матеріального права, які апріорі не можуть регулювати спірні правовідносини у зв`язку з їх скасуванням, а саме Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921, на який посилається суд першої інстанції втратив чинність 05.01.2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, тобто ще до моменту виникнення спірних правовідносин (12.09.2023 року).
6.4. Крім того, скаржник звернув увагу, що посилання судами на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.09.2022 року у справі № 300/1263/22, є не обґрунтованим та не має відношення до вирішення процесуального питання щодо відкриття провадження у справі № 520/26066/23. Судами першої та апеляційної інстанції фактично ототоженено предмети спору, які за своєю правовою природою є різними. Так, предметом спору у справі №300/1263/22 є визнання протиправним та недійсним наказу про зобов`язання прибути до відповідача шляхом вручення повістки від 03 березня 2022 року. В свою чергу, предмет спору у справі № 520/26066/23 охоплює визнання протиправними саме дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання такого суб`єкта утриматися від вчинення певних дій.
6.5. Також скаржник зауважує, що повістка про з`явлення до ТЦК та СП за результатами проходження медичної комісії не передбачена нормативно- правовими актами. В свою чергу, з аналізу обставин спірних правовідносин доцільно зробити висновок про те, що повістка на відправку на 25.09.2023 року о 09:00, видана ОСОБА_1, є повісткою про призов на військову службу під час мобілізації. Як наслідок, обґрунтовано констатувати невідповідність висновків Суду першої інстанції обставинам справи.
6.6. Скаржник також зазначає, що Харківський окружний адміністративний суд повністю проігнорував факт наявності у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з його бронюванням строком на 6 місяців (до 07.11.2023 року) під час прийняття рішення, що спір про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від певних дій не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства
7. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІІІ. Релевантні джерела права, акти їх застосування та позиція Верховного Суду
8. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
10. Перевіривши за матеріалами справи доводи та вимоги касаційної скарги і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
11. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
12. Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
13. Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
14. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
15. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
16. За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
17. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
18. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
19. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
20. Згідно усталених у судовій практиці висновків, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
21. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.