УХВАЛА
29 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 757/563/20
провадження № 14-11цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Ступак О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк") та ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року у складі колегії суддів Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1, ПАТ "Енергобанк"
про визнання правочину недійсним,
УСТАНОВИЛА:
1. У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ПАТ "Енергобанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності.
2. Позов мотивовано тим, що 15 листопада 2019 року відбувся електронний аукціон з використанням електронної торгової системи "Prozzoro" з продажу активів ПАТ "Енергобанк", за результатами проведення якого переможцем став ОСОБА_1 .
3. 09 грудня 2019 року ПАТ "Енергобанк", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчук В. В., та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, стосовно квартир АДРЕСА_1 .
4. Позивачка посилалася на те, що до пулу активів неплатоспроможного банку, які підлягали реалізації з аукціону, помилково включено майнові права, які є відмінними від права власності, на квартири АДРЕСА_1, оскільки як право власності на квартири, так і будь-які майнові права на це нерухоме майно банк втратив після задоволення нею в 2015 році своїх вимог як іпотекодержателя та звернення стягнення на квартири в позасудовому порядку.
5. Зазначала, що предметом оспорюваного правочину сторони визначили майнові права на належне їй нерухоме майно, які уповноважують покупця на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно, його витребування з чужого незаконного володіння, відшкодування збитків або оспорення правочину, на підставі якого майно вибуло з володіння банку. Пунктом 1.1 договору також передбачено, що до покупця переходять майнові права, які виникнуть в майбутньому у зв`язку зі встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця (банку) на нерухоме майно.
6. Вказувала, що таким правочином порушуються її права як власника нерухомого майна, оскільки продавець будь-яких майнових прав щодо належних їй квартир на момент укладення оспорюваного правочину не мав. Натомість ОСОБА_3 з укладенням цього договору фактично набув право на звернення до суду з позовом до ОСОБА_2, спрямованим на позбавлення її права власності на квартири.
7. Уважаючи, що встановлення незаконності укладеного між відповідачами правочину дозволить їй отримати гарантований Конституцією України захист від подальших неправомірних посягань третіх осіб на її право власності, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, укладений 09 грудня 2019 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_1 .
8. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у складі судді Волкової С. Я. в задоволенні позову відмовлено.
9. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення позову судом не призведе до реального захисту і поновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_2, адже в разі визнання оспорюваного правочину недійсним передані ОСОБА_1 майнові права повернуться до ПАТ "Енергобанк".
10. Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, укладений 09 грудня 2019 року між ПАТ "Енергобанк", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчук В. В., та ОСОБА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернелюх Л. В. за реєстровим № 2494; стягнуто з ОСОБА_1, ПАТ "Енергобанк" на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 051,00 грн з кожного.
11. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у ПАТ "Енергобанк" на момент укладення договору купівлі-продажу були відсутні майнові права на квартири АДРЕСА_1, оскільки власником цих квартир уже була ОСОБА_2 . Натомість банк фактично відчужив ОСОБА_1 право на звернення до суду, що є недопустимим.
12. За висновками апеляційного суду наявність оспорюваного договору створює для ОСОБА_2 правову невизначеність щодо кола осіб, з якими у неї можуть існувати судові спори щодо належного їй на праві власності нерухомого майна. На переконання суду, іншого способу захиститись від безпідставних вимог ОСОБА_1, з яким ОСОБА_2 не вступала в жодні правовідносини щодо належного їй нерухомого майна, крім визнання недійсним оспорюваного договору, позивачка не має.
13. У вересні 2022 року ПАТ "Енергобанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
14. У касаційній скарзі ПАТ "Енергобанк" як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 405/986/18, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011 та ін.
15. Зазначає, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові не вказав конкретних доказів негативного впливу та реального порушення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_2 внаслідок укладення оспорюваного правочину. Посилається на те, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не є ефективним, і що апеляційний суд не дослідив питання дотримання балансу інтересів та пропорційності втручання суду у право власності добросовісного набувача.
16. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
17. У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 та ін. Відповідач переконаний, що відчужені йому майнові права не порушують право власності ОСОБА_2 на об`єкти нерухомості.
Зазначає, що майнові права, які є відмінними від права власності, на належне позивачці нерухоме майно на момент укладення оспорюваного правочину дійсно належали банку, а також не підлягали державній реєстрації (як помилково вважав апеляційний суд).
Наполягає на тому, що обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним, оскільки за наслідками його застосування обсяг прав позивачки щодо належного їй майна не зміниться.
18. Ухвалами від 12 вересня 2022 року та від 09 січня 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами, а ухвалою від 17 січня 2024 року на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права, сформованих у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 910/20769/20 тавід 15 листопада 2022 року у справі № 910/2705/20, та з метою формування остаточного висновку про ефективність такого способу захисту, як визнання правочину недійсним у подібних правовідносинах.
19. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справах № 910/20769/20 та № 910/2705/20 з подібними фактичними обставинами Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 15 та 22 листопада 2022 року відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, у зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав.
20. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказано, що у справах № 910/20769/20 та № 910/2705/20 суд касаційної інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, яка не містить висновку про неналежність та неефективність такого способу захисту прав позивача, як визнання правочину недійсним. Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.