ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 592/809/22
провадження № 61-11110св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2022 року у складі судді Косолап М. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання виплатити заробітну плату.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") в особі виробничого підрозділу Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання виплатити заробітну плату.
Позов мотивовано тим, що позивач працює столяром 4 розряду у виробничому підрозділі Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця".
09 грудня 2021 року начальник виробничого підрозділу Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" видав наказ № 822-ос "Про відсторонення від роботи", яким його відсторонив від роботи з 09 грудня 2021 року.
Вважає, що зазначений наказ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у ньому відсутнє посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про його відсторонення, не враховано вимоги абзацу 6 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", які мають вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативний акт - положення пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), але обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не визначена.
Вважає, що відповідач оскарженим наказом фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як обов`язкові. Вакцинація проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не включена до календаря щеплень. Працівники, які мають протипоказання до вакцинації, продовжують безперешкодно працювати, а він за станом здоров`я не має протипоказань до вакцинації, але не має щеплення, внаслідок чого відсторонений від роботи, перебуває у гіршому стані, що, на його думку, свідчить про дискримінацію.
Відображення у наказі норм щодо необхідності надання відповідних документів на проведення щеплення або наявності протипоказань вважає неправомірним.
Вважає, що відповідач порушує його право на працю та оплату праці.
На підставі викладеного позивач просив суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ начальника виробничого підрозділу Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" від 09 грудня 2021 року № 822-ос "Про відсторонення від роботи";
- зобов`язати АТ "Українська залізниця" виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2022 року, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв у межах повноважень та відповідно до положень, визначених чинними законами та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача суд не встановив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Ковпаківського районного суду м. Суми.
На підставі ухвали Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року зупинено провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року поновлено провадження у справі.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 23 січня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що законодавець визначив обов`язковою умовою для прийняття рішення про відсторонення від роботи у разі відсутності щеплення наявність подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Відсторонення позивача з підстав частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" є незаконним та безпідставним.
У касаційній скарзі позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Також зазначає, що апеляційний суд не розглянув його клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду подібної справи Великою Палатою Верховного Суду.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2022 року виробничий підрозділ Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд установив, що ОСОБА_1 працює у виробничому підрозділі Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" на посаді столяра 4 розряду (а. с. 11, 13-15).
03 грудня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлений із зобов`язанням від 26 листопада 2021 року № ПТО-68 про дотримання вимог нормативно-правових актів у сфері нерозповсюдження гострої респіраторної хвороби СОVID- 19 і необхідність проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 та надання до 08 грудня 2021 року включно начальнику відділу по роботі з персоналом ОСОБА_2 одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19: документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини, міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію; у разі наявності абсолютних протипоказань до проведення щеплення - довідку від сімейного лікаря форми № 028-1/о. Попереджений про подальше відсторонення від роботи без збереження заробітної плати починаючи з 09 грудня 2021 року. ОСОБА_1 виклав свої заперечення щодо вимоги про вакцинацію (а. с. 70).
09 грудня 2021 року складено акт № 02, згідно з яким столяр 4 розряду ПТО станції Суми ІІ групи ОСОБА_1 не виконав вказане зобов`язання від 26 листопада 2021 року № ПТО-68, не надав документ, який підтверджує вакцинацію проти СОVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 (форма № 028-1/о), виданий закладом охорони здоров`я, або електронний СОVID-19 сертифікат про одужання з мобільного застосунку "Дія", чим засвідчено факт відмови від вакцинації. Позивача проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти СОVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати (а. с. 69).
09 грудня 2021 року наказом начальника виробничого підрозділу Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" № 822/ос "Про відсторонення від роботи" відсторонено з 09 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати працівника пункту технічного обслуговування станції Суми ІІ групи: таб. № 2106 - ОСОБА_1, столяра 4 розряду, до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або протипоказань до його здійснення, або електронного COVID-сертифіката про одужання з мобільного застосунку "Дія" (з визначеним терміном дії) (а. с. 68).
Цього ж дня позивач ознайомлений з вказаним наказом, отримав його копію, виклав у заяві незгоду та вказав на порушення його трудових прав (а. с. 12).
25 лютого 2022 року наказом начальника виробничого підрозділу Сумська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" № 67 "Про допуск до роботи" з 01 березня 2022 року допущено до роботи столяра 4 розряду ПТО ст. Суми ІІ групи ОСОБА_1 (а. с. 109).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).