28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/47372/18
провадження № 61-16893св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Акціонерний банк "АвтоЗАЗбанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Амбер", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткачук Сергій Володимирович, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_5, Акціонерного банку "АвтоЗАЗбанк" (далі - АБ "АвтоЗАЗбанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") про визнання договору іпотеки недійсним.
Позов мотивований тим, що з червня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 почали проживати спільно у складі однієї сім`ї як чоловік та дружина без укладання шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_6, батьком якої записаний громадянин Республіки Грузії ОСОБА_7 ). З цього часу вони продовжили разом проживати, спільно виховували та забезпечували дитину, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, в який вкладалися спільні кошти та, які спільно витрачалися на потреби сім`ї. Тобто, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
З 2006 року сторони вирішили придбати житло (квартиру) в ТОВ "Виробничий вектор" в новобудові загальною площею 113,2 кв. м, якій у подальшому було присвоєно наступну адресу: АДРЕСА_1 . З метою перших внесків у придбання вказаної квартири батьками ОСОБА_1 було надано грошові кошти в сумі 12 000,00 дол. США.
З метою придбання вказаної квартири цього ж дня ОСОБА_5 укладено кредитний договір з АБ "АвтоЗАЗбанк" на отримання кредиту в загальній сумі 123 000,00 дол. США, про що позивачу повідомлено не було та згоди на вказані дії йому остання не надавала та не уповноважувала його.
Крім того, 25 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та АБ "АвтоЗАЗбанк" укладено іпотечний договір, предметом якого визначено майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 до перетину з АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 .
16 лютого 2015 року у зв`язку з завершенням будівництва та присвоєння збудованому будинку адреси ОСОБА_5 було зареєстровано на себе право власності на об`єкт нерухомості, а саме на квартиру АДРЕСА_5 .
У листопаді 2017 року за вказаною адресою було зареєстровано місце проживання ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
На початку листопада 2018 року до неї додому за вказаною адресою почали приходити невідомі особи та стверджувати, що саме вони є власники квартири, пред`являючи довіреність, відповідно до якої власником вказаної квартири за вказаною адресою є ТОВ "ФК "Амбер". Позивачу стало відомо, що 02 березня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анісімов К. С. на підставі іпотечного договору № 4816 від 25 вересня 2006 року, укладеного ОСОБА_5 з АБ "АвтоЗАЗбанк" видав виконавчий напис та вчинив реєстраційні дії, якими перереєстрував право власності на об`єкт нерухомості за ТОВ "ФК "Амбер".
Зазначила, що правонаступником АБ "АвтоЗАЗбанк" став ПАТ "Банк Кіпру" між яким та ОСОБА_5 07 червня 2012 року укладено договір про внесення змін до іпотечного договору від 25 вересня 2006 року за № 4816. 06 червня 2014 року ПАТ "Банк Кіпру" за договором факторингу без погодження з ОСОБА_5 передав право вимоги про кредитному договору від 25 вересня 2006 року ТОВ "Кредитні ініціативи". 17 січня 2015 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ОСОБА_5 укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до іпотечного договору від 25 вересня 2006 року за № 4816.
На думку позивача, іпотечний договір є недійсним через відсутність згоди іншого з подружжя як власника спільного сумісного майна на його укладання. Зазначила про неможливість укладання іпотечного договору та передачі в іпотеку майнових прав на майно, як предмета іпотеки.
Позивач просила:
визнати недійсним іпотечний договір від 25 вересня 2006 року № 4816, укладений між ОСОБА_5 та АБ "УкрЗАЗбанк", предметом якого виступали майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 до перетину з АДРЕСА_6 зі змінами та доповненнями внесеними відповідно до договору про внесення змін до іпотечного договору від 07 червня 2012 року № 1068 та договору про внесення змін і доповнень № 2 до іпотечного договору від 17 січня 2015 року № 35.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Визнано недійсним іпотечний договір від 25 вересня 2006 року № 4816, укладений між ОСОБА_5 та АТ "УкрЗАЗбанк", предметом якого виступали майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 до перетину з АДРЕСА_6 зі змінами та доповненнями внесеними відповідно до договору про внесення змін до іпотечного договору від 07 червня 2012 року № 1068 та договору про внесення змін і доповнень № 2 до іпотечного договору від 17 січня 2015 року № 35.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будь-якої згоди на укладання іпотечного договору чи будь-якого іншого правочину з об`єктами спільного сумісного права, зокрема майновими правами на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 до перетину з АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, у тому числі 25 вересня 2006 року, позивач відповідачу ОСОБА_5 не надавала. Оспорюваний договір, укладений на всі майнові права на вказану квартиру, а не на частку, яка належала ОСОБА_5 в якості частки у спільному сумісному майні. Таку частку станом на 25 вересня 2006 року виділено для ОСОБА_5 не було. Станом на 25 вересня 2006 року квартира, якій у подальшому було присвоєно АДРЕСА_5, не була офіційно зареєстрована як об`єкт права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 . Відтак судом було встановлено відсутність згоди іншого з подружжя як власника спільного сумісного майна на укладання правочину щодо вказаного майна - іпотечного договору.Під час укладення та нотаріального посвідчення іпотечного договору були порушені положення статті 5 Закону України "Про іпотеку", оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку не могли бути предметом іпотеки.Позивачем не було пропущено позовну давність для звернення з відповідним позовом до суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_8 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року скасовано та прийнято постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, АБ "АвтоЗАЗбанк", ТОВ "Кредитні ініціативи", треті особи: ТОВ "ФК "Амбер", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткачук С. В., ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 057,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач як на підставу позовних вимог посилалася на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року у справі № 761/46478/18, яким встановлено факт спільного проживання без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по 18 березня 2017 року. Однак як встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України, пов`язується з набранням законної сили рішенням суду, тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. Наявність підстав для визнання того чи іншого договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення. Тому рішення суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не може мати зворотної дії в часі і породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю. Відповідно, якщо факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю на момент укладення оспорюваного договору встановлений не був, то підстави для застосування положень про спільну власність відсутні. Отже, на момент укладення спірного договору іпотеки (25 вересня 2006 року) та договорів про внесення змін до нього (07 червня 2012 року та 17 січня 2015 року) єдиним власником нерухомого майна (квартири), що є предметом цього договору, був ОСОБА_5, а тому для вчинення оспорюваного правочину та договорів про внесення змін до нього не потребувалося згоди позивача. Будь-яких інших доказів, окрім зазначеного рішення суду у справі № 761/46478/18, які б підтверджували, що позивач та ОСОБА_5 були чоловіком та дружиною чи проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрацію шлюбу, матеріали справи не містять. В даному випадку рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року у справі № 761/46478/18 не є належним доказом наявності обставин з якими позивач пов`язує свої вимоги у зазначеній справі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, прийняти нову постанову, якою залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2021 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи та ухваленні нового рішення не дослідив докази, подані позивачем та враховані судом першої інстанції, щодо того, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки на час його укладання майнові права на майно не могли бути передані в іпотеку. Суд не врахував, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року у справі № 761/46478/18, яке вступило в законну силу, встановлено факт спільного проживання без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 01 січня 2004 року по 18 березня 2017 року, тобто у період укладання спірного правочину. За змістом статті 82 ЦПК України преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню. Суд залишив поза увагою, що згода позивача на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, нею не висловлена письмово і нотаріально не посвідчена.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/47372/18, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 761/47372/18, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року відмовлено.
В листопаді 2021 року матеріали цивільної справи № 761/47372/18 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року касаційне провадження у справі № 761/47372/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 поновлено касаційне провадження у справі № 761/47372/18, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 жовтня 2021 рокузазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, від 06 лютого 2020 року у справі № 922/5787/15, від 21 січня 2020 року у справі № 911/3883/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 923/1382/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 18 березня 2020 року у справі № 202/4078/15-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 308/2205/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 638/3536/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 404/3906/15, від 12 лютого 2020 року у справі № 341/680/13-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1502цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).