ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
05 березня 2024 року
справа № 640/15530/19
адміністративне провадження № К/990/3077/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Гончарової І. А.,
за участю:
секретаря судового засідання Пугач Д. С.
представника позивача - адвоката Харченка П. О. на підставі Ордера,
представника відповідача - Полякової С. Б. в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року (суддя -Добрівської Н. А.),
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року (судді: Файдюк В. В., Епель О. В., Мєзєнцева Є. І.)
у справі №640/15530/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальність "Інститут ІМТ"
до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення,-
УСТАНОВИВ:
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут ІМТ" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - перший відповідач у справі) та Державної фіскальної служби України (далі - другий відповідач у справі), в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №00005521402 від 19 квітня 2019 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" (код платежу 11021000) за податковим зобов`язанням на суму 2 726 693,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 681 673,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №00005541402 від 19 квітня 2019 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" (код платежу 14060100) за податковим зобов`язанням на суму 2 380 937,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 595 234,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 09 липня 2019 року вих.№31521/6199-9911-04-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2019 року №00005521402 і №00005541402, а скаргу Товариства без змін.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року, позов Товариства задоволено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року:
- в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00005541402 від 19 квітня 2019 року в частині збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 174 480,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 43 620,00 грн;
- в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00005521402 від 19 квітня 2019 року в частині збільшення суми зобов`язання з податку на прибуток у сумі 157 033,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 39 258,00 грн;
- в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 09 липня 2019 року вих. № 31521/6199-9911-04-01-25. Прийнято в цих частинах нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу Товариства задоволено частково, касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову Товариства про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00005541402 від 19 квітня 2019 року у частині збільшення суми зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 174 480,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 43 620,00 грн. та про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00005521402 від 19 квітня 2019 року у частині збільшення суми зобов`язання з податку на прибуток в сумі 157 033,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 39 258,00 грн скасовано, передано справу №640/15530/19 в цій частині на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду. У решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №640/15530/19-залишено без змін.
За результатами нового судового апеляційного розгляду Шостий апеляційний адміністративний суд 14 листопада 2023 року ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишив без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у місті Києві №00005521402 від 19 квітня 2019 року та №00005521402 від 19 квітня 2019 року - залишено без змін.
23 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №640/15530/19, провадження за якою відкрито після усунення відповідачем недоліків скарги ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребував справу з суду першої інстанції.
08 лютого 2024 року справа №640/15530/19 надійшла до Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги
Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року по справі № 826/5743/14, 10 квітня 2020 року по справі №823/1389/16, від 24 березня 2020 року по справі №260/410/19, від 03 березня 2020 року по справі №140/2715/18, від 05 березня 2021 року по справі № 826/23914/15.
Відповідач зазначає, що при застосуванні зазначених вище норми ПК України та Закону №996-ХІУ, Верховний Суд сформував ряд правових позицій, що є релевантними при розгляді цієї справи. До таких висновків слід віднести наступні:
- формально оформлені (складені) первинні документи та/або сплата грошових коштів не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту реального придбання відповідних послуг (робіт, товарів);
- будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та переслідувати дійсну господарську мету. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством;
- надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі;
- про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: відсутність господарської (підприємницької) мети господарської операції; облік для цілей оподаткування тільки тих операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди; неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. При цьому документи, які підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, умов перевезення, зберігання товарів тощо.
Узагальнюючи вказане, визначальним у цій справі є встановлення із урахуванням, в тому числі, вказаних вище критеріїв та ознак, реального здійснення позивачем та його контрагентами господарських операцій у їх економічному та податковому розумінні, оскільки не доведеність фактичної реалізації операції вказує на відсутність об`єкта оподаткування та позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування показників податкової звітності, а покупця (позивача у справі) - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою документів.
Обґрунтовуючи в касаційній скарзі нереальність господарських операцій скаржник посилається на вироки Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року по справі №199/5541/18, Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року по справі №755/11092/17 та Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року по №761/7436/18, якими визнано винними посадових осіб ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін" та ТОВ "Армагон Констракшн" у здійсненні фіктивної підприємницької діяльності.
Відповідач наголошує, що договори укладені позивачем з ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін" та ТОВ "Армагон Констракшн" підписані від імені Товариств саме особами щодо яких постановлено вироки про притягнення до кримінальної відповідальності, а саме: договори поставки №15/12/17 від 15 грудня 2017 року, №25/12/17 від 25 грудня 2017 року, N204/01/18 від 04 січня 2018 року від імені ТОВ "Мілоус" підписано директором Кот Ю. В.; договір поставки 03 жовтня 2016 року №102016 від імені ТОВ "Толмін" підписано директором Мороз Є. В.; договір поставки 18 липня 2016 року №07/2016 від імені ТОВ "Армагон-Констракшн" підписано директором Биченко В. О.
З огляду на встановлені обставини, відповідач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності зв`язку між вказаними вироками та господарськими взаємовідносинами позивача, оскільки, вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, підтверджено не здійснення ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін" та ТОВ "Армагон Констракшн" та їх посадовими особами господарської діяльності ні з позивачем, ні будь-яким іншим суб`єктом господарювання.
Також в касаційній скарзі наголошено на тому, що до перевірки не надано підтверджуючих первинних документів щодо постачання товару (ТТН, специфікація, тощо), які могли б підтвердити факт постачання товару від контрагентів-постачальників.
Контролюючий орган доводить, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та взагалі залишили поза увагою докази, які були надані до суду контролюючим органом, чим порушили принцип офіційного з`ясування обставин справи.
Відповідач просить задовольнити касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2020 року (в частині задоволення позовної заяви, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00005521402, № 00005541402 від 19 квітня 2019 року). Справу направити на новий розгляд.
Позивач надав суду відзив на касаційну скаргу податкового органу, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут ІМТ" з питань податкового законодавства за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року, валютного з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт №165/26-15-14-02-02/22950239 від 11 березня 2019 року (т.1 а. с. 75-188).
Відповідно до висновків, закріплених в акті, в ході перевірки було встановлено наступні порушення Товариством норм податкового законодавства:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено об`єкт оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 2726693,00 грн;
- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2400049,00 грн, та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 124 670,00 грн за вересень 2018 року.
На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2019 року:
- №00005521402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2726693,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 681673,00 грн (т.1 а. с.24-25);
- №00005541402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 2380937,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 595234,00 грн (т.1 а.с.26-28).
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної фіскальної служби України №31521/499/99/11-04-01-25 від 09.07.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (т.1 а. с.29-48).
Правове регулювання та висновки Верховного Суду
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Згідно з абзацами 1 та 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто, з фактом реєстрації контрагентом (продавцем товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:
збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);
зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 44.2. статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Усталеною є правова позиція Верховного Суду, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.
Предметом касаційного перегляду є рішення судів попередніх інстанцій щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у місті Києві №00005521402 від 19 квітня 2019 року в частині збільшення Товариству суми грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" за податковим зобов`язанням на суму 157 033 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 39 258 грн; №00005541402 від 19 квітня 2019 року в частині збільшення Товариству суми грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" за податковим зобов`язанням на суму 174 480 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 43 620 грн.
Збільшення Товариству податковими повідомленнями-рішеннями податку на додану вартість на суму 174 480,00 грн та податку на прибуток на суму 157 033,00 грн, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 43 620,00 грн та в сумі 39 258,00 грн стосується взаємовідносин позивача з ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін", ТОВ "Армагон Констракшн".
Саме в цій частині справа була скерована на новий розгляд постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції за результатами нового апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в частині взаємовідносин позивача з ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін", ТОВ "Армагон Констракшн", дійшов висновку, що Товариство в повній мірі довело спосіб налагодження господарських зв`язків, подало первинні документи, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, наявність ділової мети в розглядуваних операціях, реалізацію придбаного товару, зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Таким чином, позивач підтвердив свою добросовісність, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають "дефекти правового статусу". Обставини щодо фактичного здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідач не спростував.
Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що за висновком контролюючого органу, господарські операції позивача здійснені з ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін", ТОВ "Армагон Констракшн" не мали реального характеру, у зв`язку з наявними вироками Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року по справі №199/5541/18, Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року по справі №755/11092/17 та Шевченківського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року по №761/7436/18 визнано винними посадових осіб ТОВ "Мілоус", ТОВ "Толмін", ТОВ "Армагон Констракшн" у здійсненні фіктивної підприємницької діяльності.
Суд апеляційної інстанції врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, за яким вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Так, вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року по справі №199/5541/18 (провадження №1-кп/199/440/18, http://reyestr.court.gov.ua/Review/78464650), ОСОБА_1 визнано винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу.