ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 509/4616/16-к
провадження № 51-5606 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференеції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160000000430, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вулканешти Республіки Молдови та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного йому основного та додаткового покарання.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 49 155 грн, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 24 000 грн, судові витрати, пов`язані з явкою до суду їх представника - адвоката ОСОБА_10, в розмірі 8 224,91 грн і моральну шкоду в сумі 200 000 грн, та на користь потерпілої ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 200 000 грн.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду, 16 червня 2015 року в темний час доби приблизно о 01:30 ОСОБА_6, керуючи технічно справним мотоциклом марки "Suzuki", VIN НОМЕР_1, без реєстраційного номерного знаку, рухаючись з боку смт Авангард Овідіопольського району Одеської області в напрямку м. Одеси із перевищенням максимально допустимої швидкості руху за межами населеного пункту від 85 до 113 км/год, перебуваючи на ділянці 9 км автодороги "Одеса-Білгород-Дністровський", порушуючи вимоги п.п. 2.1 (б), 2.3 (б), 12.3, 12.6 а) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) ОСОБА_6, не маючи при собі реєстраційного документу на транспортний засіб, або тимчасового реєстраційного талону, не будучи уважним та не стеживши за дорожньою обстановкою, не реагуючи на її зміну, не врахувавши дорожню обстановку, не обравши безпечну швидкість руху, не прийнявши заходів щодо зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до повної його зупинки у разі необхідності та виникнення небезпеки, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11, який перебував у стані алкогольного сп`яніння на проїжджій частині вказаної автодороги.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть. У даній дорожній обстановці фактичні дії водія мотоциклу марки "Suzuki" ОСОБА_6, які не відповідали вимогам п.п. 12.3, 12.6 а) ПДР України, є причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 - задоволено.
Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінено. Постановлено доповнити резолютивну частину вироку наступним абзацем: "на підставі ст. 100 КПК України речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме мотоцикл марки "Suzuki", без реєстраційного номеру, VIN НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_6".
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпанням можливості отримати такі докази.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що у справі допущено неповноту та однобічність досудового розслідування та судового розгляду, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до необґрунтованого засудження ОСОБА_6 за вчинення інкримінованого йому злочину. Вказує на те, що після пред`явлення підозри ОСОБА_6 у сторони захисту не було часу для вивчення матеріалів кримінального провадження та підготовки і викладення позиції захисту на досудовому слідстві з метою з`ясування всіх необхідних питань шляхом проведення слідчих дій. У зв`язку з чим, на його думку, було порушено право на захист ОСОБА_6 . Зазначає, що суд у вироку виклав показання ОСОБА_6 неповно, при цьому, не зазначивши про те, що дорога на місці ДТП має заокруглення перед світлофором і те, що тінь відділилась від лівого відбійника. Вважає, що вказане ставить під сумнів правильність даних, відображених у протоколі огляду місця події. Зазначає про те, що показання потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 (парамедика) не доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки зазначеним особам про обставини ДТП нічого не відомо, а свідок, хоча і був на місці ДТП, проте участі в огляді місця події не приймав, ніяких вимірів він не здійснював. Стверджує про те, що суди не надали належну оцінку письмовим доказам. Вважає, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах сторони обвинувачення. Вказує на те, що протокол огляду місця події оформлений з порушенням вимог КПК та містить неповну і суперечливу інформацію. Зокрема, вимірювання проводились не слідчим ОСОБА_14, який складав протокол огляду, а невідомими особами. Встановити та допитати в судовому засіданні понятих - ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які зазначені в протоколі, не виявилось можливим, у зв`язку з чим захисник вважає, що фактично огляд місця ДТП проводився без участі понятих, а виміри здійснювалися неуповноваженою особою. Звертає увагу на те, що судом не надано оцінки висновкам судової медично-криміналістичної експертизи № 389 від 13 липня 2015 року та комплексної судово-медичної та трасологічної експертизи по факту ДТП № 28 від 25 квітня 2016 року, які суперечать один одному в частині визначення в якій позі перебував пішохід ОСОБА_11 в момент контакту із мотоциклом, та ці суперечності під час судового розгляду не усунуто. Крім того, поза увагою суду залишилось те, що експерти, при наданні висновку комплексної судово-медичної та трасологічної експертизи використовували Акт судового дослідження одягу (сорочки, штанів) та взуття (туфель), які належали ОСОБА_11, складений з 03 по 25 лютого 2016 року. Проте, вказаний акт в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту не відкривався та не був наданий стороною обвинувачення до суду. Вважає, що з огляду на наведене та сформовану практику Європейського суду з прав людини щодо доктрини про плоди отруйного дерева, слід визнати недопустимими ряд доказів у провадженні, а саме: протокол огляду місця події, протокол огляду транспортного засобу, протокол огляду трупу та висновки експертів, які, на його думку, оформлені з порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що постанова про приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 16 червня 2015 року, висновки судової авто-технічної експертизи систем керування та ходової частини мотоцикла "Suzuki" № 3417 від 22 липня 2015 року, судової транспортно-трасологічної експертизи слідів на мотоциклі "Suzuki" № 3418 від 22 липня 2015 року, є неналежними доказами у справі, оскільки не підтверджують винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ДТП. Зазначає про те, що судами необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотань про проведення повторного огляду місця події, слідчого експерименту за участю спеціаліста-автотехніка та призначення комплексної судової наркологічно-автотехнічної експертизи. Також вказує, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки діям пішохода ОСОБА_11, який перебував у стані тяжкого алкогольного сп`яніння на проїжджій частині за межами пішохідного переходу. Звертає увагу, що цивільний позов вирішено без урахування вини потерпілого, що є порушенням вимог ст. 1193 ЦК України.
Вважає вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Захисник засудженого, не погоджуючись із судовими рішеннями та вважаючи, що ОСОБА_6 засуджено необґрунтовано, за змістом скарги, зокрема, посилається на неповноту та однобічність досудового розслідування та судового розгляду справи, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
У зв`язку із цим колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до
ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, неповнота та однобічність досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на наведені вимоги закону не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість, переглядаючи судові рішення, касаційний суд виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За правилами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, експерта ОСОБА_17 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_6 фактичні дані, що містяться у протоколах: огляду місця ДТП, схеми та фототаблиці до нього від 16 червня 2015 року, огляду транспортного засобу мотоцикла марки "Suzuki" від 16 червня 2015 року, огляду трупа ОСОБА_11 від 16 червня 2015 року, у висновках: судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_18 № 530-1963/15 від 20 липня 2015 року, судової медично - криміналістичної експертизи та фото-таблиці до нього № 389 від 13 липня 2015 року, судової авто-технічної експертизи систем керування і ходової частини мотоцикла "Suzuki" без реєстраційного номеру з фото-таблицею до нього від 22 липня 2015 року, судової транспортно-трасологічної експертизи слідів на мотоциклі "Suzuki" без реєстраційного номеру з фототаблицею до нього від 22 липня 2015 року та іншим письмовим доказам, зміст яких детально відтворено у вироку.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином перевірив версію сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не порушував Правил дорожнього руху, а вищевказана ДТП виникла з вини загиблого пішохода ОСОБА_11, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, переходив проїжджу частину автодороги у невстановленому місці, обґрунтовано не погодився з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 682/956/17, злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень Правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення Правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.
Судом першої інстанції встановлено, що саме порушення пунктів 12.3, 12.6 а) ПДР України ОСОБА_6 були причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди і знаходились у прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали, а тому посилання в касаційній скарзі на порушення, допущені потерпілим ОСОБА_11, є безпідставними.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6, керуючи транспортним засобом, грубо порушив вимоги п.п. 2.1 (б), 2.3 (б), 12.3, 12.6 а) ПДР України, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_11, та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.