ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 473/1209/22
провадження № 51-4052км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
представника потерпілої ОСОБА_8,
потерпілої ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022152190000158, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого там само, раніше не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня 2022 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2023 року щодо останнього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Крім того, вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу, визначено початок строку відбування покарання із 07 грудня 2022 року, у строк покарання зараховано строк тримання його під вартою з 08 березня 2022 року до 07 грудня 2022 року.
Також вироком суду скасовано арешт, накладений у кримінальному провадженні, вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.
Вироком суду встановлено, що 07 березня 2022 року ОСОБА_7, дізнавшись, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перебували у м. Вознесенську на місцях ведення бойових дій, маючи раніше конфлікт з ОСОБА_10, запідозрив останнього у мародерстві.
Цього дня близько 10:00 ОСОБА_7 разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які не були обізнані про наміри ОСОБА_7, на автомобілі ВАЗ 21014, реєстраційний номер НОМЕР_1, прибули до домоволодіння АДРЕСА_2,
де проживав ОСОБА_10 . З`ясувавши, що останнього немає вдома, примусив батька ОСОБА_10 - ОСОБА_14 довідатися його місце перебування. Після цього ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 об 11:00 прибули на територію колишнього державного підприємства управління Єланецького групового водогону по вул. Болгарській, 229, в м. Вознесенську Миколаївської області. Близько 14:00 до них на автомобілі ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_2, приїхали ОСОБА_11 та ОСОБА_10, якого ОСОБА_7 звинуватив у мародерстві, однак ОСОБА_10 повідомив, що збирає боєприпаси з місць проведення бойових дій з метою передачі їх в подальшому військовим Збройних Сил України.
Приблизно о 17:00 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заперечили висунуті ОСОБА_7 обвинувачення та відійшли на відстань близько 5,8 м. Тоді ОСОБА_7, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та бажаючи спричинити тілесні ушкодження потерпілим, проте не бажаючи та не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті потерпілих, хоча в обстановці,
що склалася, повинен був і міг їх передбачити, із наявної у нього вогнепальної
зброї - кулемету "РПК-74" (серія (номер) НОМЕР_3 ) здійснив не менше 9 пострілів, чергами по 2, 4 та 3 постріли, в ділянку нижніх кінцівок ОСОБА_10 та ОСОБА_11, чим спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді вогнепального поранення правого та лівого стегон, які супроводжувались пошкодженням судин, що відносяться до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та тілесні ушкодження ОСОБА_11 - у вигляді ран в ділянках грудної клітини з права, правого плеча, верхньої третини правого стегна, нижньої третини даного стегна, нижньої третини лівого стегна, верхньої третини лівої гомілки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
ОСОБА_12 та ОСОБА_13 намагалися надати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 невідкладну допомогу, проте через отримані внаслідок умисних злочинних дій ОСОБА_7 ушкодження потерпілі померли. Смерть ОСОБА_10 настала від гострої крововтрати внаслідок вогнепального поранення правого та лівого стегна, яке супроводжувалась пошкодженням судин, а ОСОБА_11 - від гострої крововтрати внаслідок вогнепальних поранень нижніх кінцівок з пошкодженням судин.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, які її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить оскаржені судові рішення скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування вимог зазначає, що місцевий суд, мотивуючи вирок, не в достатній мірі з`ясував обставини кримінального провадження, зокрема мотив вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого дійшов невірного висновку щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК.
На переконання сторони захисту, правова оцінка обставин дає підстави до висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ст. 118 КК. За твердженням захисника, дії ОСОБА_7 були спрямовані не на спричинення потерпілим будь?яких тілесних ушкоджень або смерті, а на припинення посягання зі сторони ОСОБА_10, який, як зазначає захисник, після повідомлення ОСОБА_7 про намір затримання ОСОБА_11 та ОСОБА_10, дістав з кишені гранату і намагався висмикнути із неї чеку. Свої доводи захисник обґрунтовує, посилаючись на практику Верховного Суду України, відображену в постановах від 15 травня 2014 року (провадження № 5?12кс14) та від 27 листопада 2014 року (провадження № 5-34кс14).
Наводить доводи про те, що встановлені судом обставини не відповідають змісту досліджених доказів, зокрема, стверджує, що показання свідків та висновки експертиз неповно відображені у вироку та оцінені з обвинувальним ухилом.
Крім того, за доводами касаційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції, не дотримався приписів ч. 3 ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження письмових доказів, які, на переконання сторони захисту, були досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушенням, а саме висновків судово-медичних експертиз, протоколів слідчих експериментів за участю обвинуваченого та свідків.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.
Представник потерпілої та потерпіла просили залишити оскаржені судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
В основу обвинувального вироку суд поклав показання потерпілої ОСОБА_9, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 ОСОБА_20, обвинуваченого ОСОБА_21, експерта ОСОБА_22, письмові докази у провадженні, серед яких: протокол огляду місця події від 07 березня 2022 року з відеозаписом огляду місця події, протокол огляду предмета від 15 березня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду відеозапису від 02 червня 2022 року, протокол огляду місця події від 08 березня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду місця події від 07 березня 2022 року з таблицею зображень, копія відомості видачі зброї ОСОБА_7, протокол огляду місця події від 09 березня 2022 року з таблицею зображень, висновок експерта від 21 березня 2022 року № СЕ-19/112-22/1536-БЛ, протокол огляду предмета від 11 березня 2022 року з таблицею зображень та доданим диском з відеозаписом, протокол огляду відеозапису від 12 березня 2022 року, протокол огляду від 23 травня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду предмета від 10 березня 2022 року з таблицею зображень, протокол огляду місця події від 08 березня 2022 року з фототаблицею зображень, висновок експерта від 06 квітня 2022 року № 117, висновок експерта від 31 травня 2022 року № 111, висновок експерта від 22 вересня 2022 року № 27-К, висновок експерта від 06 вересня 2022 року № 106-МК, висновок експерта від 06 квітня 2022 року №119, висновок експерта від 30 травня 2022 року №112, висновок експерта від 20 вересня 2022 року № 25-К, протокол огляду місця події від 09 березня 2022 року, висновок експерта від 06 квітня 2022 року № 119, висновок експерта від 30 травня 2022 року № 112, протокол проведення слідчого експерименту від 05 травня 2022 року з відеозаписом слідчого експерименту, протоколи проведення слідчих експериментів від 31 травня 2022 року, лист командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_23 від 26 травня 2022 року № 456.
У взаємозв`язку з іншими доказами суд надав належну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та протоколу слідчого експерименту за його участі, де обвинувачений повідомив про обставини спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_24 та ОСОБА_11 . Визнавши ОСОБА_7 винуватим, суд першої інстанції оцінив вказані докази з урахуванням приписів ст. 94 КПК щодо їх належності, допустимості та достовірності, у сукупності і взаємозв`язку з іншими зібраними доказами з точки зору їх достатності для ухвалення обвинувального вироку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Доводи сторони захисту про необхідність кваліфікації дій засудженого за ст. 118 КК чи ст. 124 КК, про наявність необхідної оборони та перевищення її меж були оцінені судом першої інстанції, який вмотивовано не погодився з такою версією сторони захисту. За оскарженим вироком, суд встановив, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не підтвердили того, що хтось з них бачив у ОСОБА_10 гранату на місці події. Свідок ОСОБА_12 гранату побачив лише тоді, коли надав потерпілим допомогу, вона лежала на відстані 3-4 м від того місця де до цього лежали потерпілі. З огляду на вказане, суд поставився критично до показань та пояснень ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_10 потягнув руку до кишені куртки і він побачив, що той достає гранату і намагається висмикнути чеку гранати та зрозумів, що є пряма загроза його життю та життю інших військовосліжбовців, після чого здійснив чергою постріли в асфальт.
Крім того суд встановив, що потерпілий ОСОБА_11 взагалі ніяких дій, які могли бути розцінені як суспільно небезпечне посягання не чинив, що виходить із показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14 та самого обвинуваченого ОСОБА_7, а також даних, отриманих під час проведення слідчих експериментів з ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_7 .
Вирішуючи питання про правомірність заподіяння шкоди, місцевий суд за оцінкою доказів на предмет їх достовірності не встановив, що ОСОБА_7 перебував в стані необхідної оборони від реального, вже розпочатого і ще незакінченого суспільно небезпечного посягання.
Як обґрунтовано зазначив місцевий суд, право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає в того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Втім, стан необхідної оборони виникає не тільки в момент учинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно з`ясувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність та характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Разом із тим таких обставин судом встановлено не було.
За переглядом в судовому засіданні оптичного диску, добровільно виданого працівникам поліції ОСОБА_12, а саме відео файлу під назвою "IMG 6936", суд встановив, що ОСОБА_7 здійснюючи відеозапис безпосередньо після події кримінального правопорушення, жодним чином не згадував про те, що в когось з потерпілих була граната, а навпаки зазначав, що вони мародери і хотіли втекти.
Таким чином, місцевий суд дійшов переконання, що потерпілі не становили для обвинуваченого та інших осіб будь-якої загрози і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання на нього з боку потерпілих у ОСОБА_7 не виникало.