ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 726/1063/23
провадження № 61-17636св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 20 липня 2023 року у складі судді Проскурняка І. Г.та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі суддів Кулянди М. І.,Одинака О. О., Литвинюк І. М.,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання укладеним договору найму житлових приміщень у гуртожитку в запропонованій позивачкою редакції та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання укладеним договору найму житлових приміщень у гуртожитку в запропонованій позивачкою редакції.
Посилалась на те, що на підставі рішень Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2004 року та від 03 лютого 2006 року у справі № 2-596/06, які набрали законної сили, за нею зареєстровано право власності на виділене в натурі нерухоме майно - частину приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, їй належать приміщення загальною площею 1 494,1 кв. м, об`єднані в блок № 2, в тому числі: квартира 1-2, кімнати: 104 "а", 104 "б", 105 "а", 105 "б", 210, 106 "а, б", 107 "а, б", 206 "а, б", 207 "а, б", 208 "а, б", 209 "а", 209 "б", 211 "а, б", 306 "а", 306 "б", 307 "а, б", 308 "а, б", 309 "а, б", 310, 311 "а, б", 406 "а, б", 407 "а", 407 "б", 408 "а, б", 409 "а, б", 410, 411 "а, б", 506 "а, б", 507 "а, б", 508 "а, б", 509 "а", 509 "б", 511 "а", 511 "б".
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2021 року у справі № 726/876/21, яке має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, встановлено, що будинок на АДРЕСА_1 має статус гуртожитку.
Відповідачка працювала каштелянткою Житлово-комунального господарства (далі - ЖКГ) Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Чернівецький цукровий завод". На період роботи на підприємстві їй було видано ордери № 138 та № 144 від 04 серпня 2003 року на вселення в кімнати № 105 "б", № 210. У зазначених ордерах містилося особисте зобов`язання відповідачки після припинення трудових відносин з ВАТ "Чернівецький цукровий завод" звільнити площу в гуртожитку протягом 10 діб. Наказом від 03 листопада 2003 року № 28-К відповідачку звільнено з роботи у ВАТ "Чернівецький цукровий завод" у зв`язку з скороченням штату з 03 листопада 2003 року.
Відповідно до довідки від 02 червня 2005 року № 49 ОСОБА_2 з повнолітніми дітьми ОСОБА_3, 1992 року народження, та ОСОБА_4, 1999 року народження, проживає у приміщенні житловою площею 30,00 кв. м, яке складається з двох кімнат.
Кімнати АДРЕСА_2, які займає відповідачка з дітьми, перебувають у її (позивачки) власності, тому 27 грудня 2022 року вона направила на адресу відповідачки пропозицію укласти договір найму житлових приміщень у гуртожитку, до якої додала два примірники договору від 02 січня 2023 року та інші докази, перелічені в додатку до пропозиції. Відповідачка на пропозицію не відреагувала, оформлений примірник договору на її адресу не повернула, оплату за користування квартирою в гуртожитку не здійснює.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 безоплатно користується її власністю протягом двадцяти років та незаконно відмовляється від договірного оформлення відносин користування житлом, ОСОБА_1 просила суд визнати укладеним договір найму житлових приміщень у гуртожитку від 02 січня 2023 року між нею та ОСОБА_2 у запропонованій позивачкою редакції.
Короткий зміст судових рішень
20 липня 2023 року рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що позивачка не надала суду підтвердження про отримання ОСОБА_2 пропозиції щодоукладення договору та не пред`явила суду докази її відповіді про прийняття договору.
08 листопада 2023 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 20 липня 2023 року, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предмет договору, плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору найму житла. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не досягнуто згоди щодо істотних умов договору найму житлових приміщень у гуртожитку. Про відсутність згоди на укладення договору найму житлових приміщень у гуртожитку в запропонованій ОСОБА_1 редакції відповідачка зазначала у судах першої та апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів про досягнення згоди з усіх істотних умов договору найму житлових приміщень у гуртожитку у запропонованій позивачкою редакції. Визнання договору укладеним за рішенням суду можливе тільки у випадку, якщо відповідач зобов`язаний укласти такий договір відповідно до нормативного акта обов`язкової дії. Разом із тим нормативний акт, який би передбачав обов`язкове укладення договору найму житла, відсутній.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 20 липня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, просить їх скасувати та задовольнити її позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення, у справах № 726/1896/22 та № 726/876/21 встановлено, що будинок на АДРЕСА_1 має статус гуртожитку. Примірним положенням про користування гуртожитками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498 (далі - Положення про гуртожитки), передбачено, що користування жилою площею у гуртожитку здійснюється за договором найму жилого приміщення та є оплатним. Положення про гуртожитки є нормативно-правовим актом, який передбачає обов`язкове укладення договору найму житла. ОСОБА_2 безоплатно користується її власністю протягом двадцяти років та незаконно відмовляється від договірного оформлення відносин користування житлом. Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 404/6748/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 28 березня 2023 року у справі № 440/6443/21, від 02 червня 2021 року у справі № 910/6139/20.
Суди не вказали норму права, на підставі якої відповідачка має право безоплатно та без правових підстав користуватися її власністю, не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, позбавили її права мирно володіти майном.
Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18,05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, про те, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 915/802/18, від 16 січня 2020 року у справі № 905/514/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 906/1205/20, від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18.
Позиція відповідачки
У відзиві на касаційну скаргу відповідачка зазначає, що позивачка є власником нежитлового приміщення, а не гуртожитку, тому не може пропонувати укласти договір найму житлового приміщення. Вона вселилася до гуртожитку на підставі ордерів у серпні 2003 року до затвердження Положення про гуртожитки та прийняття Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому ці нормативні акти не підлягають застосуванню. ОСОБА_1 не надала доказів, що вона як власник позбавлена можливості розпорядження й користування своїм майном.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 березня 2009 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що ОСОБА_1 згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2004 року є власником нерухомого майна - приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, їй належать приміщення загальною площею 1 494,1 кв. м, об`єднані в блок № 2, в тому числі: квартира 1-2, кімнати: 104 "а", 104 "б", 105 "а", 105 "б", 210, 106 "а, б", 107 "а, б", 206 "а, б", 207 "а, б", 208 "а, б", 209 "а", 209 "б", 211 "а, б", 306 "а", 306 "б", 307 "а, б", 308 "а, б", 309 "а, б", 310, 311 "а, б", 406 "а, б", 407 "а", 407 "б", 408 "а, б", 409 "а, б", 410, 411 "а, б", 506 "а, б", 507 "а, б", 508 "а, б", 509 "а", 509 "б", 511 "а", 511 "б".
ОСОБА_2 має ордери № 138 та № 144 на право заняття житлової площі в гуртожитку на АДРЕСА_1, видані ВАТ "Чернівецький цукровий завод" (а. с. 25), постійно проживає та має зареєстроване місце проживання за вказаною адресою у кімнатах АДРЕСА_2, з нею проживають та зареєстровані діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 26).
У справі № 726/876/21 Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_1 . про зобов`язання передати гуртожиток на АДРЕСА_1 у комунальну власність на безкомпенсаційній основі.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2021 року у задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовлено, встановлено, зокрема, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є власниками нерухомого майна на АДРЕСА_1 загальною площею 2 924, 6 кв. м.Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 вересня 1978 року № 586/19 вказане нерухоме майно прийнято в експлуатацію як п`ятиповерховий гуртожиток на 2020 місць. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21червня 1988 року №164/6 кімнати на другому, третьому, четвертому поверхах закріплено як гуртожиток для проживання малих сімей.Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області від 07березня 1997 року №157-АТ вказаний гуртожиток у процесі приватизації був переданий до статутного фонду ВАТ "Чернівецький цукровий завод" як гуртожиток на АДРЕСА_1.
ОСОБА_1 зверталася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування житлом у справі № 726/1896/22, у задоволенні якого постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року відмовлено у зв`язку з тим, що між сторонами не укладений договір оренди житлових приміщень (кімнат № 105 "б", № 210), який би встановлював плату за користування вказаними приміщеннями.
Також ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів, орендної плати у справі № 726/1154/23, у задоволенні якого їй також відмовлено постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року з тих підстав, що плата за користування жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін, якої між сторонами не укладено.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.
У частині другій статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить і визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Зазначений у частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною першою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 641 ЦК України).
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно із статтею 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Проте у разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.
Примусовий порядок укладення договору за рішенням суду регулюється статтею 649 ЦК України.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (частина перша статті 649 ЦК України).
Переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).
У переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладення якого є обов`язковим у силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов`язки для сторін цього договору, зміст яких є обов`язковим на підставі вимог закону.
У постановах Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 905/514/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 906/1205/20, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Постанови Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 905/514/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 906/1205/20 ухвалені у подібних до цієї справи правовідносинах, тому є застосовними до вирішення спору й не враховані судами попередніх інстанції.
У справі виник спір про спонукання укласти договір найму житлових приміщень угуртожиткувідповідно до Положення про гуртожитки та статей 810, 811-813 ЦК України.
Безпідставними є доводи у відзиві відповідачки про те, що вказані норми не регулюють спірні правовідносини, адже пропозицію укласти договір найму житлових приміщень у гуртожитку позивачка направила 27 грудня 2022 року, із позовом звернулася у травні 2023 року, тобто за дії Положення про гуртожитки та статей 810, 811-813 ЦК України.
Стосовно заперечень відповідачки щодо статусу будинку на АДРЕСА_1 як гуртожитку необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд зазначає, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У пункті 7.10 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків.
У справі № 726/876/21 Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про зобов`язання передати гуртожиток на АДРЕСА_1 у комунальну власність на безкомпенсаційній основі.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2021 року у задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовлено, встановлено, зокрема, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є власниками нерухомого майна на АДРЕСА_1 загальною площею 2 924, 6 кв. м.Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 29 вересня 1978 року № 586/19 вказане нерухоме майно прийнято в експлуатацію як п`ятиповерховий гуртожиток на 2020 місць. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21червня 1988 року №164/6 кімнати на другому, третьому, четвертому поверхах закріплено як гуртожиток для проживання малих сімей.Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області від 07березня 1997 року №157-АТ вказаний гуртожиток упроцесі приватизації був переданий до статутного фонду ВАТ "Чернівецький цукровий завод" як гуртожиток на АДРЕСА_1.
Отже, судовим рішенням у справі № 726/876/21 встановлено, що будинок на АДРЕСА_1 є гуртожитком, тому такі обставини не підлягають доказуванню повторно на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 9 - зворот, 10) також відсутні посилання на те, що ОСОБА_1 є власником саме нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 .
Таким чином, обставини про те, що будинок на АДРЕСА_1 є гуртожитком, встановлені.
Відповідно до пунктів 7, 11 Положення про гуртожитки користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера;у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла.