ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 336/3086/20
провадження № 61-5748св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що 30 липня 2014 року між нею та АТ "КБ "ПриватБанк" був укладений договір банківського вкладу, відповідно до умов якого вона розмістила на депозитному рахунку грошові кошти на визначений договором строк за умови нарахування та сплати процентів. У встановлений договором строк АТ "КБ "ПриватБанк" не повернуло їй грошовий вклад.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2018 року у справі № 336/7578/17 задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення банківського вкладу за договором банківського вкладу від 30 липня 2014 року № SAMDNWFD007020453200 на загальну суму 226 757,90 грн. Вказане судове рішення банк також не виконав вчасно.
ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь втрати від інфляції у розмірі 38 775,60 грн, три відсотки річних ? 17 231,61 грн та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сумі 2 496 604,48 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 552 611,69 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2018 року у справі 336/7578/17, залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2018 року, не виконано, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення з 28 листопада 2017 року (дата спливу семиденного строку від дня отримання вимоги про повернення вкладу) до 09 червня 2020 року (день звернення з позовом), а також трьох процентів річних від простроченої суми підлягають задоволенню.
Розрахунки, проведені позивачем в частині нарахованих трьох відсотків річних у розмірі 17 231,61 грн та 38 775,60 грн ? втрат індексу інфляції, є правильними та обґрунтованими. При цьому правильність розрахунків відповідач не оспорював.
Щодо стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пені суд виходив з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. За таких обставин з відповідача підлягає стягненню 2 496 604,48 грн пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, за період з 28 листопада 2017 року до 09 червня 2020 року. Відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б мали істотне значення та слугували передумовою для зменшення розміру неустойки. ОСОБА_1 подала заяву про розірвання договору та повернення коштів ще у 2017 році, згодом звернулась до суду, однак станом на час звернення з цим позовом кошти банк так і не повернув, будь-яких належних причин для зволікання із поверненням коштів відповідач не зазначив, відтак підстав для застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України суд не встановив.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року змінено, зменшено розмір коштів, що підлягає стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, з 2 552 611,69 грн до 289 717,24 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що враховуючи положення Закону України "Про захист прав споживачів", вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг - сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Суд першої інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків щодо повернення позивачу банківського вкладу з нарахованими відсотками, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення штрафних санкцій. Відповідно до матеріалів, долучених до апеляційної скарги, заборгованість, стягнута за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у справі №336/7578/17, погашена боржником лише 25 червня 2020 року, у зв`язку чим винесено постанову про закриття виконавчого провадження.
Розрахунок заборгованості щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 09 червня 2019 року до 09 червня 2020 року у розмірі 2 496 604,48 грн проведено в межах позовної давності відповідно до вимог законодавства, з урахуванням суми боргу відповідно до довідки, наданої банком станом на 28 липня 2017 року, згідно з якою борг є меншим, ніж стягнуто за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у справі № 336/7578/17, однак зазначення саме такого розміру боргу на обрахування пені є правом позивача. Апеляційний суд погодився з наданим розрахунком та відхиляє розрахунок, наданий відповідачем в апеляційній скарзі, оскільки такий здійснений виходячи із суми грошового зобов`язання за договором у розмірі 152 000,00 грн, враховуючи, що зазначена сума жодним документом не підтверджена. Водночас, стягуючи пеню у розмірі, який більше ніж у 10 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування положень статті 551 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 761/26293/16-ц, № 757/32522/17-ц, № 201/18575/17, № 757/18977/18-ц, № 757/53464/18, № 757/49408/18-ц. За таких обставин розмір пені підлягає зменшенню відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України до розміру заборгованості, встановленої судовим рішенням щодо стягнення заборгованості за депозитом у сумі 233 710,03 грн.
Щодо розміру інфляційних витрат та трьох процентів річних, стягнених судом першої інстанції відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, то суд апеляційної інстанції погоджується з періодом їх нарахування та розміром, відхиляючи контррозрахунок відповідача у справі, враховуючи, що АТ КБ "ПриватБанк" застосовано при розрахунку суму грошового зобов`язання за договором, яка не підтверджена належними та допустимими доказами.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір банківського вкладу щодо умов визначених договором судами не досліджувався та не було визначено розмір зобов`язання банку за договором банківського вкладу. Судами безпідставно здійснювалось нарахування не від суми зобов`язання, визначеної договором, розмір якого складав 152 000,00 грн, а від суми визначеної судовим рішенням. За таких обставин пеня та інфляційні втрати мали визначатись відповідно до розміру основного зобов`язання та обмежуватись останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.
За змістом частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків саме вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У загальноприйнятому розумінні поняття "вартість послуги" ? це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за наданому останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Крім того, за договором банківського вкладу послуги банком надаються безкоштовно. За змістом частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та частини першої статті 1061 ЦК України, якою передбачено виплату банком вкладнику процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського вкладу ? це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника. З урахуванням викладеного, три проценти вартості фінансової послуги за період з 10 червня 2019 року до 09 червня 2020 року становить 410,40 грн. Визначений судом апеляційної інстанції розмір пені є явно завищеним та порушує розумний баланс інтересів позивача та відповідача.
Для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у частині стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання слід довести всі складові цивільно-правової відповідальності боржника. При цьому обов`язок доказування покладається виключно на кредитора. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Виконавчий лист за судовим рішенням про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу отримано стягувачем лише 20 січня 2020 року, після чого звернуто до виконання. Фактично судове рішення виконано у червні 2020 року, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження. При цьому тривале невиконання судового рішення відбулось саме з вини позивача, яка свідомо не вчиняла дій щодо звернення рішення до виконання. При цьому стаття 625 ЦК України не застосовується до правовідносин, які виникають з підстав несвоєчасного виконання судового рішення, тоді як повинні застосовуватись положення Закону України "Про виконавче провадження". У випадку наявності підстав для стягнення трьох процентів річних, стягненню підлягало б 11 543, 67 грн, з розрахунку суми грошового зобов`язання за договором - 152 000,00 грн. З цієї ж суми слід було нараховувати й інфляційні втрати, у разі наявності підстав для їх стягнення, а не виходячи з суми, визначеної судовим рішенням.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у кому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що колегія суддів апеляційної інстанції правомірно погодилась з наданим нею розрахунком та відхилила розрахунок банку, оскільки він здійснений виходячи з суми процентів, які належали позивачеві як вкладнику, а не з суми депозиту, який не був своєчасно повернутим позивачу. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року № 761/26293/16-ц, згідно з якою пеня на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором сум обраховується від суми утримуваних банком коштів, тобто суми депозиту з нарахованими відсотками. Водночас в цій постанові суд відійшов від принципу обчислення пені у такий спосіб, як наведений банком.
Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України, то суди обґрунтовано вважали наявність підстав для їх застосування, оскільки банк не повертав кошти протягом тривалого часу, а тому у позовній заяві розрахунок пені зроблений виходячи з дати спливу семиденного строку від дня отримання вимоги про повернення кредиту та по день фактичного повернення коштів.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли пояснення АТ КБ "ПриватБанк", у яких просило врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20). Зазначає, що оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини. Враховуючи викладене, позовні вимоги є безпідставними.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц (провадження № 61-8130св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц (провадження № 61-19786св19), від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц (провадження № 61-5543св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
20 січня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення втрат від інфляції, 3 % річних та 233 710,03 грн пені, а всього 289 717,24 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 липня 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070204503200, тип вкладу "Депозит плюс", строком на три місяці.
На підставі вказаного договору банківського вкладу ОСОБА_1 відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1, на який вона внесла грошові кошти.
Згідно з довідкою, виданою банком 11 квітня 2018 року, станом на 11 квітня 2018 року на рахунку № НОМЕР_1 знаходиться 233 710,03 грн.
10 листопада 2017 року на адресу АТ КБ "ПриватБанк" представником ОСОБА_1. направлено вимогу про повернення банківського вкладу, яке вручено відповідачу 20листопада 2017 року.
АТ КБ "ПриватБанк" на вимогу ОСОБА_1 банківський вклад за договором банківського вкладу не повернув.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2018 року у справі 336/7578/17 задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення банківського вкладу за договором банківського вкладу від 30 липня 2014 року № SAMDNWFD007020453200 на загальну суму 233 710,03 грн.
Заборгованість стягнута за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у справі №336/7578/17 погашена боржником лише 25 червня 2020 року, у зв`язку з чим винесено постанову про закриття виконавчого провадження.
Представником позивача здійснено розрахунок заборгованості за період з 28 листопада 2017 року по 09 червня 2020 року, згідно із яким сума нарахованих трьох відсотків річних становить 17 231,61 грн., сума інфляційних втрат становить 38 775,60 грн., а також пені за період з 09 червня 2019 року по 09 червня 2020 року в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення в розмірі 2 496 604,48 грн (а. с. 2).
Позиція Верховного Суду
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів").
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша-третя статті 1058 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) зазначено, що "обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з банку пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі є помилковими".