ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 533/1061/21
провадження № 61-11718св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства.
Позов мотивований тим, що з листопада 1998 року по грудень1998 року її мати - ОСОБА_3 перебувала в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась вона. Проте в актовому записі про її місце народження батьком вказано ОСОБА_4, оскільки на момент її народження ОСОБА_3 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. У свою чергу, відповідач відмовився подати в органи реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства, тоді як, зі слів її матері, ОСОБА_4 виявив бажання виховувати її та піклуватися про неї.
Після розірвання стосунків з матір`ю відповідач повністю припинив будь-яке спілкування з нею, матеріальну допомогу на її утримання не надавав та взагалі не піклувався про неї.
Позивач просила суд визнати ОСОБА_2 її батьком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач народилась до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому спірні правовідносини регулюються Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року. У зв`язку із цим суд не застосовує вимоги частини четвертої статті 128 СК України щодо прийняття вказаного позову в залежності від підстав здійснення запису про батька. Аналогічних вимог КпШС України не містить. Водночас, норми права, які є процесуальними, зокрема, пов`язані із порядком встановлення судом тих чи інших фактів, доказовою діяльністю сторін, застосовуються станом на час вчинення таких дій, розгляду і вирішення справи. Процесуальні норми права, які пов`язані із визнанням судом батьківства, встановлено станом на момент розгляду справи як СК України, так і ЦПК України.
З огляду на те, що відповідач не з`явився для відбору експериментальних зразків, що унеможливило проведення експертизи, суд зробив висновок про наявність підстав вважати, що відповідач ухиляється від її проведення. Крім процесуальних аспектів доведення предмету позову, необхідно враховувати науково-технічний розвиток суспільства, оскільки є загальновідомим високий рівень вірогідності висновків молекулярно-генетичної експертизи щодо родинних відносин між особами, тому буде неприйнятним вимагати від особи доведення фактів спільного проживання чи ведення спільного господарства в разі встановлення факту родинних відносин науково-технічними засобами. Суд відхилив аргументи відповідача щодо необхідності встановлення у справах про встановлення батьківства обставин, передбачених частиною третьою статті 53 КпШС України, оскільки в цій частині повинні застосовуватися приписи ЦПК України та СК України.
Крім того, суд не бере до уваги посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у зв`язку із тим, що правові позиції ВСУ для судів першої інстанції мають лише рекомендаційний характер. Зазначений висновок кореспондується зі змістом статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка не визначає правові позиції ВСУ як обов`язкові.
Безпідставними є посилання відповідача на неможливість визнання батьківства за відсутності вимог щодо внесення змін до записів актів цивільного стану, оскільки зміст позовних вимог визначається лише позивачем (статті 13 ЦПК України). Факт біологічного споріднення не може залежати від будь-яких записів в державних реєстрах. У подальшому зацікавлені особи можуть ініціювати зміни в таких записах, тому суд вважає визнання батьківства самостійним, достатнім та ефективним засобом юридичного захисту.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_3, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України. Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, то спірні правовідносини, як вірно зазначив суд першої інстанції, регулюються нормами КпШС України. Проте, суд помилково виходив з процесуальних норм, які здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Між тим, відповідно до частини другої статті 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Частиною третьою цієї ж статті визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її мати та відповідач спільно проживали й вели спільне господарство до її народження, спільно виховували та утримували дитину, а також того, що ОСОБА_2 визнавав позивача своєю дочкою, а тому підстави для задоволення позову відсутні. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було повно, об`єктивно та достовірно досліджено наявні в справі докази, надані нею під час розгляду справи по суті. Відповідач періодично здійснював обов`язки батька щодо неї, які відповідно до вимог статті 61 КпШС України полягають у зобов`язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
За змістом статті 53 КпШС України встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із обставин, передбачених цією статтею. Для встановлення батьківства в судовому порядку необхідно, щоб батьки дитини не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, щоб ймовірний батько дитини відмовився від встановлення батьківства в добровільному порядку та щоб відбулась реєстрація народження дитини в органах РАЦС.
Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не висловив свою позицію щодо позовних вимог, то їй не відоме його місце проживання, оскільки вона не вбачає необхідності у спілкуванні з ним та ніколи не вважала його своїм батьком. Останній фактично відмовився від свого батьківства, аліменти на її утримання не сплачував, не піклувався про її фізичний та духовний розвиток, не звертався до органу опіки та піклування з метою встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитино. При цьому відповідач не заявляла клопотання про визнання обов`язковою явки третьої особи - ОСОБА_4, останнє відоме місце проживання якого в росії.
Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Рішення щодо визнання/встановлення батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом відомостях, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги. При вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Враховуючи наведене, правильним та обґрунтованим є висновок про доведення факту батьківства на підставі показань свідків, фотографій, а також доказів її утримання з боку відповідача. Відповідач мав надати докази на спростування її доводів про те, що він є її батьком.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якій він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 необґрунтована і безпідставна, оскільки наведені в ній доводи не підтверджуються матеріалами справи і суперечать чинному законодавству України. Так, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тому спірні правовідносини, як вірно зазначив суд першої інстанції, регулюються нормами КпШС України. Проте, суд першої інстанції помилково виходив з процесуальних норм, які здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Щодо переказу грошових коштів на ім`я ОСОБА_1, то такий носив разовий характер і був позикою, що підтверджується банківською випискою, де відсутнє призначення платежу.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Указані обставини позивач не довела належними та допустимими доказами, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Таким чином ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що її мати та він спільно проживали й вели спільне господарство до чи після її народження, спільно виховували та утримували дитину, а також того, що він визнавав позивачку своєю дочкою.
Згідно пунктами 6, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" та №16 від 12 червня 1998 року "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини. Однак у позовній заяві ОСОБА_1 відсутні зазначені позовні вимоги, а в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про місце знаходження ОСОБА_4, який записаний батьком позивача і по суті є відповідачем по справі. Матеріалами справи підтверджується, що на момент народження ОСОБА_1 її батьки перебували у шлюбі, тому в актовому запису про її народження батьком записано ОСОБА_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи разом не проживали, спільного господарства не вели, інші докази їх спільного виховання або утримання ними дитини відсутні, що підтверджується поясненнями ОСОБА_3, свідків, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача.