Постанова
Іменем України
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 757/16432/21-ц
провадження № 61-17821св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",,
третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Гайдамащуком Олександром Володимировичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року в складі судді: Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Березовенко Р. В. та ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк". банк) про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що 20 вересня 2007 року між позивачкою та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDN47000700181241. На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 8 000,00 грн. 20 грудня 2010 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDN27000713376222.
На виконання цього договору, на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 2 000,00 дол. США. 31 серпня 2011 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDN18000719286065.
На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_3 було внесено 100 000,00 грн. 05 березня 2012 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDN01000724122640.
На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_4 було внесено 15 000,00 дол. США.
Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було безпідставно заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.
24 березня 2021 року в банку отримано заяву ОСОБА_1 від 21 березня 2021 року про розірвання зазначених вище депозитних договорів, видачу вкладів та відсотків. Станом на 30 березня 2021 року, зазначені вимоги відповідачем були невиконані. Тому позивачка звернулася з цим позовом.
ОСОБА_1, з урахуванням заяв про зміну предмету позову та зміну розміру позовних вимог, просила:
розірвати депозитний договір № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року залишок коштів на депозитному рахунку № НОМЕР_1, у сумі 189 563,42 грн;
розірвати депозитний договір № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача за договором № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року: 2 000,00 дол. США - сума вкладу; 1 483,42 дол США. - ненараховані відсотки: з 21 лютого 2014 року по 30 листопада 2022 року; 100,60 дол. США - 3 % річних за період з 29 березня 2021 року по 30 листопада 2022 року;
розірвати депозитний договір № SAMDN80000733627925 від 06 березня 2013 року та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача за договором № SAMDN80000733627925 від 06 березня 2013 року: 15 388,07 дол. США - сума вкладу; 11 363,35 дол США - ненараховані відсотки: з 07 березня 2014 року по 30 листопада 2022 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року:
позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів задоволено;
стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року залишок коштів на депозитному рахунку № НОМЕР_1, у сумі 189 563,42 грн. Задоволено позовні вимоги, в частині розірвання договору за рішенням суду, та визнано депозитний договір № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року розірваними з 23 березня 2023 року;
стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, за договором № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року: 2 000,00 дол США суми вкладу; 1 483,42 дол. США ненарахованих відсотків за період: з 21 лютого 2014 року по 30 листопада 2022 року; 100,60 дол. США, у вигляді 3 % річних за період: з 29 березня 2021 року по 30 листопада 2022 року;
задоволено позовні вимоги, в частині розірвання договору за рішенням суду, та вважати депозитний договір № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року розірваними з 23 березня 2023 року;
стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, за договором № SAMDN80000733627925 від 06 березня 2013 року: 15 388,07 дол США суми вкладу; 11 363,35 дол. США ненарахованих відсотків за період: з 07 березня 2014 року по 30 листопада 2022 року;
задоволено позовні вимоги, в частині розірвання договору за рішенням суду, та визнано депозитний договір № SAMDN80000733627925 від 06 березня 2013 року розірваними з 23 березня 2023 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
з наведених обставин справи вбачається, що між сторонами укладено договори банківського вкладу з умовою автоматичної пролонгації на той же строк. Беззаперечним доказом того, що Позивач є клієнтом банку та має в ньому депозитні рахунки, окрім депозитних договорів та квитанцій про внесення коштів на рахунки, є надані банком Витяг та Довідка. Зміст Витягу та Довідки підтверджує факт існування зазначених у позові рахунків Позивача та обчислення на них коштів;
відповідач не заперечував факту існування договорів між сторонами;
стосовно посилань відповідача на те, що АТ КБ "ПриватБанк" не несе зобов`язань за спірними договорами, оскільки уклав з ТОВ "ФК "Фінілон" договір про переведення боргу, то слід зазначити наступне. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Тому посилання відповідача про відсутність заперечень позивача щодо переведення боргу та взагалі можливості укладення договору переведення боргу у такий спосіб суперечить вимогам чинного законодавства;
наявність договірних зобов`язань, факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується наданими суду доказами, а саме договорами, банківськими квитанціями та Витягом, наданим банком, електронним додатком;
твердження відповідача про те, що договори є розірваними з моменту звернення Позивача до банку з заявою від 21 березня 2014 року, суд відхиляє, як безпідставні, адже дана заява не відповідає вимогам встановленим для її оформлення Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою Правління НБУ № 267 від 14 липня 2006 року, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально. Підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було. У судовому порядку до цього зазначені договори також не розривалися, а добровільне їх розірвання так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів. Тому вимога Позивача про розірвання договору за рішенням суду є обґрунтованою та законною.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року:
апеляційну скаргу адвоката Гайдамащука О. В. в інтересах АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково;
рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 ;
стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року суму вкладу у розмірі 8 000,00 грн та ненараховані відсотки за період з 21 лютого 2014 року по 27 березня 2021 року, в сумі 8 095,56 грн;
стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року 2 000,00 дол. США суми вкладу, 1 207,23 дол. США ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 27 березня 2021 року та 100,60 дол. США, у вигляді 3 % річних за період з 29 березня 2021 року по 30 листопада 2022 року;
у задоволенні позову в іншій частині відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
21 березня 2021 року ОСОБА_1 подала голові правління АТ КБ "ПриватБанк" заяву, в якій просила розірвати, зокрема договори № SAMDN47000700181241, № SAMDN27000713376222 та видати належні їй кошти (депозитні вклади) й нараховані по ним відсотки (а. с. 14). Вказану заяву було отримано банком за довіреністю 24 березня 2021 року (а. с. 16). Задовольняючи заявлений по справі позов з урахуванням уточнень, районний суд виходив з того, що депозитні договори не розірвані, а тому припинення нарахування та виплата позивачу відсотків за депозитами, починаючи з березня 2014 року є істотним порушення договору, а вимоги про стягнення сум вкладів з відсотками - доведеними. Між тим, такі висновки районного суду колегія суддів є поспішними та необґрунтованими;
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків;
у частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Відповідно до пункту 6 вказаного договору № SAMDN47000700181241 банківського вкладу, сторони мають право достроково розірвати даний договір у відповідності до діючого законодавства, попередивши про це іншу сторону за два банківських дня до дати розірвання договору. При поверненні вкладу за ініціативою клієнта, клієнту повертається сума вкладу й виплачуються відсотки за не повний строк вкладу. У договорі банківського вкладу № SAMDN27000713376222 відсутня домовленість сторін про дострокове розірвання договору, проте указане питання врегульовано положеннями матеріального права. Право клієнта банку на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним через два банківські дні після отримання від кредитора відповідної заяви про закриття рахунку. Отже, законодавець пов`язує розірвання договору банківського вкладу з дати звернення вкладника банку з заявою про це. З огляду на вказане, укладені між сторонами договори банківського вкладу розірвано до звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом відповідно до умов договору через два банківські дні з дати отримання відповідачем заяви, тобто 27 березня 2021 року, а тому вимоги позивача про наявність правових підстав до розірвання договорів у судовому порядку є такими, що не ґрунтуються на положеннях матеріального права;
щодо вимог про стягнення суми вкладу, ненарахованих відсотків та 3 % річних, по депозитам № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року та № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року апеляційний суд вказав, що у випадку звернення вкладника із заявою про повернення вкладу, договір є відповідно розірваним, у зв`язку з чим договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Виплата встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Отже, районний суд правильно зазначив, що з банку підлягають стягненню сума вкладу та відсотки, однак задовольняючи вимоги в повному обсязі не врахував, що договори банківського вкладу були розірвані 27 березня 2021 року. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Убачається, що позивачка за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року у заяві про збільшення позовних вимог, діючи через представника, просила стягнути суму боргу за вкладом у розмірі 189 563,42 грн, посилалася на письмові пояснення відповідача від 22 грудня 2021 року (а. с. 62). Разом з тим, у справі відсутні пояснення представника відповідача якими обґрунтовано зміст збільшених позовних вимог та встановлено обов`язок банку за депозитним вкладом позивачки, в сумі 8000 грн, сплатити залишок у розмірі 189 563,42 грн. Не долучено до справи й відповідно розрахунку, яким було б підтверджено правомірність указаних нарахувань. Позивачка не обґрунтувала та не надала розрахунок, у зв`язку з чим відбулося таке збільшення, враховуючи той факт, що, звертаючись у суд із позовом, було заявлено вимогу про стягнення 8 000 грн вкладу, ненараховані відсотки в розмірі 8 104,93 грн та 1,32 грн 3 % річних. Оскільки банк не виплатив позивачці суми депозитів, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивачки 8000 грн вкладу за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року та ненараховані відсотки з 21 лютого 2014 року по 27 березня 2021 року, що становить 8 095,56 грн (8000 х 14,25%/365 х 2592).
в уточненій заяві відсутні вимоги про стягнення 3 % річних за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року, а тому правових підстав до їх нарахування немає. Підлягають стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 й кошти за договором № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року, а саме: 2 000 дол. США сума вкладу, 1 207, 23 дол. США. (2 000 х 8,5 %/365 х 2592) ненарахованих відсотків за період: з 21 лютого 2014 року по 27 березня 2021 року; 100,60 дол. США, у вигляді 3 % річних за період: з 29 березня 2021 року по 30 листопада 2022 року;
до справи позивачкою долучено копії правочинів - договорів банківського вкладу № SAMDN47000700181241 та № SAMDN27000713376222, чинність яких представником відповідача під час розгляду справи районним судом не оспорював ся (а. с. 42), у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність факту укладення між сторонами зазначених правочинів;
стосовно вимог, заявлених у відповідності договору банківського вкладу № SAMDN80000733627925 від 06 березня 2013 року, то колегія суддів не знаходить підстав до їх вирішення, оскільки такий договір відсутній у матеріалах справи. Позивачкою та її представником копію чи оригінал вказаного правочину не надано. Отже, предмет спору - договір банківського вкладу № SAMDN80000733627925, підтвердженням укладення якого та його чинності може бути сам договір чи його копія, до справи не долучено. З огляду на викладене, долучена відповідачем до справи довідка, видана на ім`я представника позивачки про те, яка відсоткова ставка була встановлена умовами договору станом на 06 березня 2013 року у відсутність самого предмета спору не може бути визнана належним доказом по справі;
розглядаючи спір, суд першої інстанції не визначився із заявленими позовними вимогами та характером спірних правовідносин, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову й стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року 8 000,00 грн вкладу та ненараховані відсотки з 21 лютого 2014 року по 27 березня 2021 року у сумі 8 095,56 грн, а також за договором банківського вкладу № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року 2 000,00 дол. США сум вкладу, 1 207,23 дол. США (2 000 х 8,5 %/365 х 2592) ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 27 березня 2021 року та 100,60 дол США, у вигляді 3 % річних за період з 29 березня 2021 року по 30 листопада 2022 року. У іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
У грудні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Гайдамащуком О. В., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 23 листопада 2023 року), в якій просило:
скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову;
виключити з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року посилання на нікчемність договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, який укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон";
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
позивачем не було надано а ні оригіналів договорів, а ні оригіналів квитанцій (копій квитанцій також не надано), а ні будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження наявності факту заборгованості банку перед позивачем за депозитними договорами. Представник позивача вказав, що оригінали депозитних договорів та квитанцій наразі знаходяться на тимчасово окупованій території України (у АР Крим) та, на жаль, не можуть бути надані суду для огляду;
суди не врахували під час розгляду справи висновки, наведені в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц, що підлягали до врахування, оскільки у вказаних справах позивачами були надані та досліджені судом оригінали договору та квитанції про внесення грошових коштів, за результатом чого Верховний Суд дійшов висновку, при врахуванні якого суд першої інстанції повинен був встановити, що докази, а саме копії депозитних договорів та довідок, у справі № 757/52674/21-ц щодо укладання депозитних договорів не відповідають вимогам матеріального закону та не можуть вважатись належними, а не навпаки;
суди помилково вказували на нікчемність Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року з посиланням на норми матеріального права, які не містили прямої вказівки на "текстуальну" недійсність (нікчемність) правочину;
згода або незгода кредитора на переведення боргу є одностороннім волевиявленням кредитора, направленим до первісного, нового чи обох боржників. Тобто, у даному випадку мова йде не про дозвіл чи заборону на укладення договору переведення боргу, оскільки будь-яка особа вправі домовитися з іншою про виконання останньою певного зобов`язання перед своїм кредитором. Отже, згода кредитора немає правовстановлювального значення при укладанні договору між боржниками, оскільки для укладання такого договору потрібна лише домовленість двох сторін, визначення сторонами істотних умов договору та укладення договору у встановленій законом формі. Таким чином, згода кредитора є однією з умов дійсності договору переведення боргу у відношенні лише одного з його наслідків (заміни боржника), але не є необхідним елементом самого договору про переведення боргу та не може впливати на його недійсність в цілому;
депозитний договір не повинен містити положень про переведення боргу, оскільки укладення договору про переведення боргу не передбачає внесення будь-яких змін до депозитного договору та є самостійним та окремим правочином.
суди не врахували, що на підставі судового рішення у справі № 904/1721/20 було внесено зміни до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 2020 року, то такі обставини беззаперечно свідчать про дійсність договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року;
докази на підтвердження факту надання згоди позивача у вигляді "мовчазної згоди" наявні у матеріалах справи та доводять правомірність дій банку, а тому в межах розгляду даної справи суду необхідно встановити факт порушення невизнання чи оспорення прав і інтересів позивача саме вказаним ним у позові відповідачем, який, як вважає банк, є неналежним.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року (повне судове рішення складено 23 листопада 2023 року), в якій просила:
скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року;
рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року залишити без змін;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
у заяві про зміну предмету позову від 25 жовтня 2022 року, спираючись на докази надані відповідачем (доданого до Письмових пояснень відповідача від 22 грудня 2021 року, у вигляді Витягу з електронного додатку), відповідно до якого залишок коштів на рахунку № НОМЕР_1 (депозитний договір № SАМDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року) становить 189 563,42 грн, ми змінили позовні вимоги за зазначеним договором з вимоги стягнення: 8 000 грн суми вкладу 8 104,93 грн ненарахованих відсотків: з 21 лютого 2014 року по 30 березня 2021 року та 1,32 грн, у вигляді 3 % річних за період з 29 березня 2021 року по 30 березня 2021 року, на вимогу стягнути за зазначеним договором суму 189 563,42 грн, яка складається з суми вкладу та суми нарахованих на нього відсотків;
при укладенні договору № SАМDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року позивачка передала банку кошти у розмірі 8 000 грн. Цей факт підтверджується договором № SАМDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року. В подальшому Позивачка неодноразово поповнювала вклад за договором № SАМDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року, але нажаль документальних підтверджень цьому надати не може. Разом із цим факт поповнення вкладу підтверджує сам банк, надаючи витяг із змісту якого вбачається, що станом на 17 листопада 2014 року він мав заборгованість перед позивачкою за договором № SАМDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року, у розмірі 189 563,42 грн, яка складається з суми вкладу та нарахованих на нього відсотків. Склалася дивна ситуація, при якій, боржник (банк), надає суду докази того, що між ним та позивачкою було укладено депозитний договір № SАМDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року та відкрито рахунок № НОМЕР_1, що залишок коштів на зазначеному рахунку, станом на 17 листопада 2014 року, складав 189 563,42 грн, а апеляційний суд вирішує задовольнити вимоги щодо стягнення коштів за рахунком № НОМЕР_1 у значно меншому обсязі, ніж тій який визнав банк;
апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за договором № SАМDN80000733627925 від 06 березня 2013 року, у зв`язку із тим, що такий договір відсутній у матеріалах справи. На думку суду підтвердженням укладення договору банківського вкладу № SАМDN80000733627925 та його чинності може бути або сам договір або його копія. Неможливість пред`явлення депозитного договору та квитанцій про внесення коштів на рахунки не спростовує факт існування договірних відносин між позивачкою та банком та існування грошового зобов`язання банку перед нею;
втім, неможливість пред`явлення позивачем договору та квитанції про внесення коштів на рахунок не спростовує факт існування договірних відносин між нею та банком та існування грошового зобов`язання банку перед нею, бо підтвердження цього отримано з відповідних баз даних банку. Верховний Суд в постанові від 16 травня 2018 року по цивільній справі № 201/8674/14-ц (провадження № 61-405св18) у справі за участю АТ КБ "ПриватБанк" зазначив: "відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток "зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору". У даному випадку саме така ситуація. У матеріалах справи, що розглядається, міститься надана банком довідка, якай підтверджує факт укладання договору № SАМDN80000733627925 від 06 березня 2013 року, факт відкриття рахунку, факт внесення на рахунок 15 000,00 дол. США та баланс по рахунку;
якщо Верховний Суд відмовить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на відсутність договору та квитанції про внесення коштів, або погодиться із позицією апеляційного суду, він фактично позбавить позивачку права власності на належні їй кошти, Позивачка втратить не лише право на належне їй майно (кошти), а й самі кошти. Судова влада (система правосуддя) має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та справедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави;
у банку знаходяться кошти ОСОБА_1, банк підтверджує цей факт, але кошти не повертає. Єдиним законним шляхом для захисту права позивача на належні йому кошти є отримання цих коштів у примусовому, порядку, за допомогою звернення до суду.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року відмовлено.
02 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 грудня 2023 року зазначено, що:
наведені у касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц; від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц; від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц; від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16; від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16; від 06 червня 2018 року у справі № 299/540/15-ц; від 10 липня 2019 року у справі № 522/23036/15-ц; від 08 квітня 2022 року у справі № 761/310/17; від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16; від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц; від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19; від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18; від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18; від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 та постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14;
наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц; від 11 червня 2020 року у справі № 757/35873/18-ц; від 15 грудня 2018 року у справі № 201/10374/14-ц.
Фактичні обставини
Суд першої інстанції встановив, що 20 вересня 2007 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMDN47000700181241.
На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 8 000 грн.
20 грудня 2010 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMDN27000713376222.
На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 2 000 дол. США.
06 березня 2013 року між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMDN80000733627925.
На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_5 було внесено 15 000 дол. США.
Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було безпідставно заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.
21 березня 2021 року ОСОБА_1 подала голові правління АТ КБ "ПриватБанк" заяву у якій просила розірвати, зокрема договори № SAMDN47000700181241, № SAMDN27000713376222 та видати належні їй кошти (депозитні вклади) й нараховані по ним відсотки.
Заяву було отримано банком за довіреністю 24 березня 2021 року.
Вимоги позивача не було виконано відповідачем.
Банк не заперечував існування договірних відносин з позивачкою.
Апеляційний суд встановив, що укладені між сторонами депозитний договір № SAMDN47000700181241 та депозитний договір № SAMDN27000713376222 розірвано внаслідок односторонньої відмови від договорів 27 березня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Щодо відсутності нікчемності договору про переведення боргу
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним" (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року в справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) зазначено, що:
"відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Оскільки ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не надавали згоди на переведення боргу від АТ "КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ "КБ "ПриватБанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: "доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", а тому саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах".
Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21)).