Постанова
Іменем України
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 521/15090/14-ц
провадження № 61-11987св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за зустрічним позовом
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ,
треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6, яка підписана представником ОСОБА_7, на постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з первісним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення.
У лютому 2018 року ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення постійного особистого житлового сервітуту, визначення об`єму користування квартирою та визначення, що мають право користування кімнатами, визнання договорів купівлі-продажу недійсними та вселення.
Зустрічний позов мотивований тим, що 23 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру.
11 червня 2014 року ОСОБА_2 за договором дарування подарував зазначену квартиру своїй матері - ОСОБА_1 .
Договір дарування квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_2 став предметом її позову до ОСОБА_2, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є. С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц.
25 жовтня 2017 року за результатами розгляду справи № 521/9257/14-ц колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, відповідно до якої касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без змін.
ОСОБА_3 зазначала, що після постановлення ухвали судом касаційної інстанції, вона разом із сином ОСОБА_4 продовжували проживати в квартирі АДРЕСА_1 .
Крім того, позивач за зустрічним позовом вказала, що 15 травня 2018 року представник відповідачів за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 разом із трьома невідомими особами прибули до квартири АДРЕСА_1, яка, на той час, була її місцем проживання та проживання її неповнолітнього сина - ОСОБА_4, та представились сусідами. У подальшому, двері невідомим особам відчинив син - ОСОБА_4, після чого щодо нього було застосовано фізичну силу та виставлено за межі квартири, а у вхідних дверях квартири замінено замки. Наступного дня - 16 травня 2018 року ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою про скоєння злочину до Малиновського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.
Як вказує ОСОБА_3, до поліції ОСОБА_7 надав документи щодо квартири АДРЕСА_1, згідно яких 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5, однак після втручання поліції їй вдалося звільнити квартиру від сторонніх осіб.
Також, позивач за зустрічним позовом вказала, що згодом - 23 травня 2018 року невідомі їй особи в кількості біля десяти осіб прибули до квартири АДРЕСА_1 та, застосовуючи фізичну силу, вигнали її разом із сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ініціатором повторного візиту, як стало пізніше відомо позивачу, був ОСОБА_6, який придбав квартиру за договором купівлі-продажу у ОСОБА_5 .
З огляду на наведені обставини, ОСОБА_3 вказала, що з моменту придбання в 2008 році вказаної квартири вона та її син проживали в спірній квартирі як члени сім`ї ОСОБА_1, а тому мають право користуватись спірним житлом, оскільки іншого житла у неї із сином не має.
Окрім того, позивач за зустрічним позовом вказала, що згідно результатів проведення обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_1, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають у вказаній квартирі з 2008 року, а за результатами проведення обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_2, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживають за вказаною адресою, у зв`язку із невідповідністю встановлених законодавством норм житлової площі на одну особу, а лише зареєстровані в ній.
Крім того, на думку ОСОБА_3 договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 необхідно визнати недійсними.
ОСОБА_3, з урахуванням уточнень зустрічного позову, просила:
встановити постійний житловий сервітут на користь неї, та її неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, для користування ними частиною приміщень квартири АДРЕСА_1, визначити об`єм користування квартирою та визначити, що мають право користування кімнатами;
визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 24 квітня 2018 року, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 18 травня 2018 року;
вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року провадження в цивільній справі за позовною заявою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про виселення закрито.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від 29 травня 2018 року (на підставі заяви ОСОБА_3 з метою забезпечення позову) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 682, посвідченого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н. В.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судом встановлено, що договори дарування квартири АДРЕСА_1, від 23 квітня 2014 року та від 11 червня 2014 року, не були визнані судом недійсними. ОСОБА_1, як власниця квартира мала право продати її ОСОБА_5, а той, в свою чергу, ставши власником спірної квартири, мав, як власник квартири, право продати її ОСОБА_6 . У зазначеній квартирі не були та не є зареєстрованими ні ОСОБА_3, ні її син ОСОБА_4, який на час розгляду справи досяг повноліття. Наразі, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, який в родинних відносинах, ні з ОСОБА_3, ні з її сином ОСОБА_4, не перебуває;
право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Проте, доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мають право користування квартирою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, для задоволення своїх потреб, оскільки ці потреби не можуть бути задоволені іншим способом, до суду не надано. Отже, підстави для задоволення позовних вимог про встановлення постійного особистого житлового сервітуту на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо квартири АДРЕСА_1 та про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, об`єму користування квартирою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, відсутні. Тому позовні вимоги про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що вони мають право користування кімнатами, в квартирі, яка належить ОСОБА_6, не підлягають задоволенню;
суду не надано доказів, які б слугували підставою для висновків суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 1126, посвідченого 24 квітня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т. М. та про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м., житловою площею 40,0 кв. м, серії та номер - 682, посвідченого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н. В. А тому, не можуть бути задоволеними вимоги позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 40,0 кв. м, серії та номер - 1126, посвідченого 24.04.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т.М. та про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 40,0 кв. м, серії та номер - 682, посвідченого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н. В.;
у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 до 2017 року була дружиною ОСОБА_2 та входила до кола членів родини останнього, а ОСОБА_4 не є рідною дитиною ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, де в графі батько зазначена інша особа. Оскільки позивачі не відносяться до дружини чи чоловіка, дітей чи батьків відповідачів по справі - ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тому позивачі не можуть бути членами родини будь кого з цих відповідачів. Також, позивачами не доведено фактів спільного проживання, ведення спільно побуту та існування взаємних прав та обов`язків з будь-ким з відповідачів та до суду не надано інших доказів, що свідчать про родинні стосунки між відповідачами та позивачами. Оскільки квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6, з яким позивачі не знаходяться в родинних відносинах, то вимога про вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_1, яка позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не належить, також задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 щодо встановлення постійного особистого житлового сервітуту та ухвалено в цій частині нове рішення.
Встановлено постійний житловий сервітут на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, для обмеження прав власника квартири по її користування нею та з користування ним частиною квартири.
Визначено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, право користування кімнатою під №1-4, площею 8,5 кв. м, та право загального користування нежитловими приміщеннями, а саме: коридором під №1-1 площею 12,8 кв. м, кухнею під №1-2 площею 11 кв. м, ванною кімнатою під №1-6 площею 3 кв. м. та вбиральнею під №1-5 площею 1 кв. м у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, згідно із технічним паспортом квартири.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
20 листопада 2009 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (т.1, а.с. 99). 23 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією вказаного договору (справа № 521/9257/14-ц, а. с.105, т.1), право власності було зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджується копією відповідного витягу (справа № 521/9257/14-ц, а. с. 150, т.1). Оскільки на момент дарування спірної квартири сторони знаходились в шлюбі, а в тексті договору дарування не вказано про втрату права користування, то надаючи оцінку наслідкам такого дарування з точки зору права користування, апеляційний суд виходить з постанови ВП ВС від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), в якій вказано, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, сама по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. При цьому ВП ВС вказала, що положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України;
згідно до ксерокопії паспорту ОСОБА_3, вона з 17 жовтня 2007 року зареєстрована в АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 10). Виходячи з наведеного апеляційний суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з того, що ОСОБА_3 могла припинити своє право користування спірною квартирою як наслідок здійснення дарування, проте вказане не могло стосуватись її малолітнього сина ОСОБА_4 право на житло якого повинно бути забезпечено його батьками. При цьому відчуження майна не призводить до автоматичного припинення права користування цим майном членами сім`ї власника, а тому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, якому на момент відчуження квартири було 12 років, не міг автоматично позбавитись прав користування на спірне майно. Така оцінка спірних правовідносин відповідає позиції, висловленій ВП ВС. Відповідно надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог слід було уточнити позовні вимоги, які були сформульовані не як встановлення сервітуту, а як його визнання (підтвердження), оскільки автоматичного припинення права користування ОСОБА_4 не могло відбутись також в силу вимог спеціального законодавства, зокрема, ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей";
згідно до акту обстеження умов проживання в квартирі АДРЕСА_2 від 21 березня 2018 року, проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_3 у зазначеній квартирі не є можливим у зв`язку із невідповідністю встановлених чинним законодавством норм житлової площі на одну особу (т. 1, а. с.150). Матеріали справи не містять доказів наявності у користуванні ОСОБА_4 іншого житла, а тому відповідні вимоги про встановлення сервітуту та порядку користування квартирою підлягають задоволенню. При цьому, в зв`язку з неможливістю автоматичного припинення права користування спірною житловою площею через її відчуження вимоги про встановлення сервітуту розглядаються судом як вимога про визнання права користування, яке в свою чергу може бути припинено в порядку ст. 406 ЦК України за позовом нового власника спірного майна в рамках самостійного провадження;
договори дарування від 23 квітня 2014 року та від 11 червня 2014 року були предметом позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є. С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц. У задоволенні позовних вимог було відмовлено. Обставини, на які посилається позивач, повинні бути підтверджені відповідним вироком, який в свою чергу міг би бути підставою для перегляду вказаних рішень за нововиявленими обставинами, проте він відсутній в матеріалах справи.
Аргументи учасників справи
11 серпня 2023 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_7, на постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржену постанову Одеського апеляційного суду в частині скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в частині відмови вимог ОСОБА_4 щодо встановлення постійного особистого житлового сервітуту, встановлення постійного житловий сервітуту на користь ОСОБА_4 щодо квартири для обмеження прав власника квартири по її користуванню та по користуванні ним частиною квартири, визначенні ОСОБА_4 права користування визначенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, право користування кімнатою № 1-4 площею 8,5 кв. м та право загального користування коридором № 1-1 площею 12,8 кв. м, кухнею № 1-2 площею 11 кв. м, ванною кімнатою № 1-6 площею 3 кв. м та вбиральнею № 1-5 площею 1 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 згідно із технічним паспортом квартири;
ухвалити нове рішення яким, залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в частині повної відмови у задоволенні позовних вимог щодо кожної вимоги зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_3 - колишня дружина ОСОБА_2 входила до кола членів родини останнього в якості дружини до часу розірвання шлюбу між подружжям. ОСОБА_3 не заявляє жодних позовних вимог до ОСОБА_2 як до чоловіка і члена родини та останнього було залучено до справи не як відповідача, а як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог. ОСОБА_4 не є рідною дитиною ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, де як батько зазначена інша особа, а тому, ОСОБА_4 не відносяться до члена родини ОСОБА_2 і не є відповідачем у справі. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ніколи не були зареєстровані за адресою спірної квартири та не відносяться до дружини чи чоловіка, дітей чи батьків відповідачів по справі: ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 тому позивачі не можуть бути членами родини будь-кого з відповідачів відповідно до статті 3 СК України статті 64 ЖК України;
право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї;
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживали в спірній квартирі без дозволу власників квартири та більше року з 23 травня 2018 року по цей час не проживають у спірній квартирі, маючи можливість проживають за іншою адресою, у іншому помешканні та останні роки проживають у Німеччині, за межами України;
ОСОБА_4 має сімейні відносини на підставі кровного споріднення лише з ОСОБА_3 ;
член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом;
внаслідок встановлення ОСОБА_4 постійного особистого житлового сервітуту, порушило права ОСОБА_6 як законного власника квартири АДРЕСА_1, яке виразилось в обмеженні прав власника квартири по її користуванню та у користуванні ним частиною квартири.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
10 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).