ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 916/4053/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 (у складі колегії суддів: Савицький Я. Ф. (головуючий), Колоколов С. І., Разюк Г.П.)
та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.09.2023
(суддя Малярчук І. А.) про повернення заяви про забезпечення позову у справі
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
до Селянського (фермерського) господарства "Бородатого Василя Федоровича", ОСОБА_1
про стягнення 3 202 683,33 грн,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулось до Селянського (фермерського) господарства "Бородатого Василя Федоровича" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 202 683,33 грн.
Разом із позовом Банк подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1, а саме житловий будинок із господарськими будинками та спорудами.
На обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання ними умов кредитного договору. Оскільки ОСОБА_1 (голова відповідача-1) є поручителем за виконання відповідачем-1 кредитного договору, він може відчужити належне йому нерухоме майно, що в майбутньому може унеможливити виконання потенційного рішення суду про стягнення з нього солідарної заборгованості за кредитним договором й за зворотною вимогою за сплаченою гарантією через відсутність нерухомого майна.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.09.2023, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2023, заяву про забезпечення позову повернуто заявнику відповідно до ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) як таку, що не відповідає вимогам ст. 139 ГПК України, а саме п. 3. ч. 1 цієї статті щодо обґрунтованості необхідності вжиття заходів забезпечення позову, та п. 6 ч. 1 цієї статті щодо пропозицій зустрічного забезпечення.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Банк подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на наявність підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 20.12.2023 та ухвалу місцевого господарського від 18.09.2023, а справу передати до суду першої інстанції для розгляду заяви про забезпечення позову.
Скаржник зазначає, що виконав вимоги ч. 1 ст. 139 ГПК України щодо форми та змісту поданої заяви про забезпечення позову, тому така заява була повернута безпідставно, з порушенням норм процесуального законодавства. Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, Банк у заяві вказував, зокрема, на те, що відповідач-2 тривалий час не виконує взяті на себе зобов`язання щодо погашення суми кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, і у позивача відсутні підстави вважати, що будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов`язків перед кредитором. Стосовно дотримання правил за п. 6. ч. 1.ст. 139 ГПК України позивач посилався на те, що в даному випадку відповідач-2 буде обмежений у праві відчужувати належне йому нерухоме майно без позбавлення права володіння та користування ним, що унеможливлює понесення ним збитків.
Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України позивач зазначив, що судами апеляційним судом при розгляді заяви про забезпечення позову не було враховано:
правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3318/22 та від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, що призвело до неправильного застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 137 ГПК України;
правових висновків, викладених у постановах від 01.07.2020 у справі №569/13105/18, від 30.06.2021 у справі № 752/2342/199 та в ухвалі Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 545/573/20, щодо пропозиції зустрічного забезпечення, що мало наслідком невірне застосування п. 6 ч. 1 ст. 137 ГПК України.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення про повернення заяви Банка про забезпечення позову на підставі ч. 7 ст. 140 ГПК України, тому Судом здійснюється перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів на вимог касаційної скарги.
За змістом ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову, зокрема, накласти арешт на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Водночас суд, встановивши невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам ст. 139 ГПК України щодо її змісту та форми, повертає її заявникові відповідно до ч. 7 ст. 140 ГПК України, про що постановляється ухвала.
За ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову (п. 3 ч. 1) та пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (п. 6 ч. 1).
Умовою застосування заходів до забезпечення позову, передбачених ст. 137 ГПК України, є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Учасники судового процесу на власний розсуд обирають як саме їм обґрунтовувати свою позицію при подачі до суду заяви про забезпечення позову і обґрунтованість заяви має вирішуватися судом під час розгляду її по суті, а не на стадії вирішення питання про прийняття чи не прийняття такої заяви.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, має здійснюватися господарським судом під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, наслідком чого буде задоволення відповідної заяви або відмова у її задоволенні.
Таким чином, суд першочергово має з`ясувати відповідність заяви про забезпечення позову вимогам ст. 139 ГПК України для вирішення питання про її прийняття або відмову у прийнятті, невдаючись до оцінки обґрунтованості її доводів (підстав), оскільки право давати таку оцінку виникає у суду при розгляді заяви по суті (ст. 136, 140 ГПК України).