ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 803/1991/17
касаційне провадження № К/9901/50983/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018 (головуючий суддя - Ільчишин Н.В, судді - Шинкар Т.І., Глушко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Клевер Сторс" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.09.2017 №0009121407.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП "Алкан", фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Зазначив, що господарські операції із вказаними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, придбані роботи (послуги), товарно-матеріальні цінності використані ним у власній господарській діяльності, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентами, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що є підставою для його скасування.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 19.02.2018 позов задовольнив повністю, визнав протиправним і скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 21.09.2017 №0009121407.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, оскільки господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентами фактично відбулись, спричинили зміну активів та зобов`язань платника, що підтверджується належними первинними документами та належним чином відображено у бухгалтерському та податковому обліках позивача.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.04.2018 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність віднесення платником податків до складу витрат сум за такими господарськими операціями.
Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує про підтвердження господарських операцій між ним та його контрагентами з підстав їх реальності та підтвердження необхідними первинними документами, які залишені судом апеляційної інстанції поза увагою.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.02.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 28.02.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов до наступних висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 30.09.2016, за результатами якої складено акт від 01.09.2017 №8888/14-07/38273126 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог: абзацу 5 статті 1, пункту 3.2 статті 3, статті 2, абзацу 8 статті 4, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, підпунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88); пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України; пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО №16, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (далі - П(С)БО №11, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - ПП(С)БО №15, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237 (далі - П(С)БО №10, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого заниженого податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 188674,00 грн, в тому числі: за 2015 рік на 156924,00 грн, за 2016 рік на суму 31750,00 грн (у першому кварталі 2016 року на 2667,00 грн, у другому кварталі 2016 року на 29083,00 грн).
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2017 №0009121407, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 204549,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 188674,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15875,00 грн.
За наслідками адміністративного оскарження, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було залишене без змін.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, наявності недоліків у первинних документів, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 ПК України).
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає П(С)БО №16.
Пунктами 6, 7 П(С)БО №16 визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Відповідно до підпункту 9.4 пункту 9 П(С)БО №16 не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).
Таким чином, право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов`язань. А витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Так, відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.