1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 460/42448/22

адміністративне провадження № К/990/25559/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року (головуючий суддя - Онишкевич Т.В., судді: Сеник Р.П., Судова-Хомюк Н.М.)

у справі №460/42448/22

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що при звільненні з військової служби йому не виплачено належне грошове забезпечення, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом. На виконання судового рішення 22 серпня 2022 року відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення в сумі 234 105,72 грн. Оскільки така затримка у остаточному розрахунку викликана протиправною бездіяльністю відповідача, то належним і ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2021 року по 23 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2021 року по 23 жовтня 2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову частково.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 квітня 2021 року по 23 жовтня 2021 року в сумі 8 590 грн.

5. Представник позивача подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 звільнено 20 квітня 2021 року з військової служби у запас, а з 23 квітня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

8. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року у справі №460/9457/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо врахування березня 2015 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2021 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2021 року із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в сумі 85 452,96 грн, здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 квітня 2021 року в сумі 152 217,77 грн - відмовлено.

9. На виконання судового рішення 22 серпня 2022 року на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення в сумі 234 105,72 грн.

10. Оскільки відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належали до виплати під час звільнення, то відповідно до статті 117 КЗпП України у позивача виникло право на середній заробіток за весь час затримки виплати, а саме за період з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

ІII. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку з позивачем у день його звільнення, а тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

12. Компенсація за затримку розрахунку при звільненні має бути обрахована та виплачена відповідачем згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

13. Водночас суд враховував те, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.

14. Оскільки розрахунок з позивачем було проведено 22 серпня 2022 року, то він має право на середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 24 квітня 2021 року (наступного після звільнення) по 23 жовтня 2021 року, що становить 183 календарних дні.

15. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення, прийшов до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене частиною другою статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.

16. Середньоденна заробітна плата позивача становить 469,43 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить 85 905,69 грн (469,43 грн х 183 дні), проте з урахуванням визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 критеріїв зменшення розміру спірної виплати, стягненню підлягає сума 8 590 грн.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Представник позивача на обґрунтування касаційної скарги вказував на те, предметом спору між сторонами у цій справі є питання виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - з 24 квітня 2021 року по 21 серпня 2022 року, що встановлено статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року. Проте суди при вирішенні спору керувалися нормами вказаної статті у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року та застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, які базуються на редакції статті 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року, що є помилковим.

18. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого органу, є триваючим правопорушенням. Оскільки позивача було звільнено зі служби до 19 липня 2022 року, то до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, тобто за весь час затримки.

19. Звертав увагу на висновки Верховного Суду, викладені у справах № 300/4201/22, №420/14777/22, щодо порядку застосування норм КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року та наголошено, що такі не підлягають застосуванню до періоду, коли таких норм не існувало.

20. Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено єдиний механізм розрахунку середнього заробітку виходячи з принципу пропорційності, а також зазначено чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування. У подальшому аналогічну правову позицію було висвітлено Верховним Судом і у справах №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719/21, проте проігноровано судом апеляційної інстанції.

21. Також касатор вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій приймають кардинально різні рішення в аналогічних (типових) справах щодо застосування норм статті 117 КЗпП України, а також ця справа має виняткове значення для позивача.

22. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

23. Вказує на те, що судом не було досліджено всі обставини справи, а навпаки - аналіз і оцінка доказів проведені вибірково, необґрунтовано відхилено докази, що мають значення для справи, внаслідок чого суд дійшов неправильних висновків щодо спірних правовідносин.

24. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. З прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

25. У той же час відповідач вважав що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, а також що суд може зменшити розмір відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

27. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

28. Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

29. Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

30. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

31. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

32. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.


................
Перейти до повного тексту