ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 240/3609/23
адміністративне провадження № К/990/26747/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року (головуючий суддя - Черняхович І.Е.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2023 року (головуючий суддя - Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С. Сторчак В.Ю.)
у справі №240/3609/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області
про визнання дій протиправними, стягнення коштів.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області у виплаті йому щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;
- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області на його користь щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн (у період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, у період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року включно у розмірі 30 000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2023 року, позовну заяву, в частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, повернуто позивачу.
3. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 122 КАС України, а не наказу Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони", як вважає позивач.
6. З вказаним позовом до суду позивач звернувся 13 лютого 2023 року, що свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року.
7. Оцінивши доводи наведені у заяві позивача про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції визнав їх неповажними та зазначив, що пункти 15-16 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384, на які посилається позивач, не регулюють питання процесуальних строків на звернення до суду з позовом щодо виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, а лише визначають порядок виплати грошового забезпечення. До того ж, указаними нормами врегульований порядок виплати грошового забезпечення, яке належить до виплати співробітнику Служби судової охорони, тобто тих коштів, стосовно виплати яких немає спору. Водночас, у цій справі позивач не погоджується з діями відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової винагороди, право на яку відповідач не визнає.
8. Також суд першої інстанції визнав безпідставними доводи позивача про те, що строк звернення з даним позовом до суду розпочався для нього 08 лютого 2023 року, оскільки саме з цієї дати він дізнався про порушення своїх прав, отримавши відповідь на свій рапорт з відмовою у виплаті щомісячної додаткової винагороди. З цього приводу суд зазначив, що отримання відповіді на рапорт не змінює моменту, з якого позивач повинен був та мав можливість дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Позивач не надав жодних доказів в підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини невиплати йому додаткової грошової винагороди. Доказів, що відповідач чинив йому перешкоди в отриманні відповідної інформації, позивачем також не надано.
9. Суд апеляційної інстанцій погодився з висновком суду першої інстанції та залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що він пропустив строк звернення до адміністративного суду в один місяць, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України у правовідносинах публічної служби.
11. Зазначає, що повертаючи позовну заяву у частині позовних вимог, які стосуються виплати щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року, суд першої інстанції не врахував те, що 06 квітня 2023 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №260/3564/22 щодо виплати передбаченої Постановою №168 додаткової грошової допомоги в розмірі 30 000,00 грн співробітнику Служби судової охорони, де, з поміж іншого сформував висновок щодо строку звернення до адміністративного суду з таким позовом, якому суперечить позиція суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції також не взяв до уваги посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі, мотивуючи це тим, що воно не набрало законної сили.
12. Зважаючи на це та враховуючи, що зупинення провадження у справі відповідно до пункту 9 частини другої статті 236 КАС України є правом, а не обов`язком суду, скаржник просить суд касаційної інстанції врахувати, що оскаржувані судові акти щодо застосування норми частини п`ятої статті 122 КАС України в аналогічних правовідносинах не відповідають висновку Верховного Суду, викладеного в рішенні від 06 квітня 2023 року в зразковій справі №260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, а відтак, підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
13. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду судових рішень.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
15. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
16. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права необхідно вказати таке.
17. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 як співробітнику Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000,00 грн, передбаченої Постановою №168, з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
18. Відповідно до статті 161 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
19. Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
20. У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
21. На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, у пункті 1 якої встановив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
22. Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
23. У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
24. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- пункт 1 доповнено новим абзацом такого змісту: "Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення";
- доповнено пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
25. Наказом Державної судової адміністрації України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).
26. У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 93 та у пункті 4 вказаного наказу Державної судової адміністрації України передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
27. Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених Державною судовою адміністрацією України.
28. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач є військовослужбовцем Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, тобто проходить публічну службу,
29. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
30. Тож ураховуючи, що позивач є військовослужбовцем Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, тобто проходить публічну службу, а заявлені ним позовні вимоги стосуються правовідносин щодо проходження публічної служби, а саме виплати йому щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за час проходження вказаної публічної служби, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
31. Відтак, установивши, що позивач із цим позовом звернувся 13 лютого 2023 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк в один місяць для звернення до суду з позовними вимогами за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року.
32. У зв`язку з цим, а також зважаючи на відсутність заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому спірної щомісячної додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 грудня 2022 року, суд першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску в означеній частині позовних вимог, із зазначенням у такому клопотання інших причин для поновлення строку, відмінних від тих, що були вказані в позовній заяві.
33. При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позивача про дотримання ним строку звернення до суду з цим позовом, зазначив таке.
34. Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
35. Однак, 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено зміни до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали частини перша та друга статті 233 КЗпП України, оскільки були викладені у наступній редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
36. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".
37. На підставі наведеного суд першої інстанції констатував, що починаючи з 19 липня 2022 року у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
38. Суд зазначив, що після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).