У Х В А Л А
22 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 752/21453/20
Провадження № 14-152цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаВоробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І.,
Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, Державного спеціалізованого підприємства "Об?єднання "Радон" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року, ухвалене суддею Шевченко Т. М., та постанову Київського апеляційного суду
від 01 серпня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Голуб С. А.,
Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ), Державного спеціалізованого підприємства "Об?єднання "Радон" (далі - ДСП "Об`єднання "Радон") про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення премії.
Позовну заяву мотивовано тим, що 18 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ДАЗВ укладено контракт № 1, відповідно до умов якого позивач призначений на посаду генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон" строком з 18 липня 2019 року до 24 липня 2024 року.
Також 18 липня 2019 року ДАЗВ видало наказ № 126-ОС про призначення ОСОБА_1 генеральним директором ДСП "Об`єднання "Радон".
Згідно з наказом від 18 липня 2019 року ОСОБА_1 цього ж дня приступив до виконання обов?язків генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон".
Відповідно до ухвал Вищого антикорупційного суду України у кримінальному провадженні від 10 березня 2020 року № 52020000000000175 ОСОБА_1 відсторонено від посади генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон" на період з 05 травня до 20 вересня 2020 року. За час відсторонення його від посади заробітна плата позивачу не виплачувалась.
01 вересня 2020 року згідно з наказом ДАЗВ № 111-ОС позивач звільнений з посади генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон" у зв?язку з анулюванням допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізування випромінювання за першою категорією відповідно до вимог статті 66 Закону України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (далі - Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку") та на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України
від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України). Того ж дня відповідно до наказу ДСП "Об`єднання "Радон" № 111-ОС з ним припинені трудові відносини підприємства.
Позивачв вважав, що його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України не відповідає закону, оскільки ця норма не може бути застосована до правовідносин, що виникли між ним та відповідачами.
Стаття 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" містить поняття "досудове слідство", однак чинний кримінальний процесуальний закон такого поняття не містить, а отже, звільнення позивача за вказаною статтею порушує його право на працю.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:
- поновити його на роботі на посаді генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон";
- скасувати наказ ДАЗВ від 01 вересня 2020 року № 111-ОС;
-скасувати наказ ДСП "Об`єднання "Радон" від 01 вересня 2020 року
№ 172-к/тр;
-стягнути на його користь з ДСП "Об`єднання "Радон" середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, який на день пред`явлення позову становить 629 290,50 грн;
-стягнути на його користь з ДСП "Об`єднання "Радон" премію за І квартал 2020 року в розмірі 217 962,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДСП "Об?єднання "Радон" на користь ОСОБА_1
217 962,00 грн.
Стягнуто з ДСП "Об?єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 179,62 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказом ДАЗВ
від 27 серпня 2020 року № 172-20 ОСОБА_1 анульовано допуск до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання за першою категорією, такий допуск до виконання особливих робіт є обов?язковим для призначення та зайняття з посади генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон", наказ про анулювання такого допуску не скасовано відповідно до встановленої законом процедури, тому суд вважав, що відсутні підстави для визнання протиправними та скасування наказів ДАЗВ
від 01 вересня 2020 року № 111-ОС та ДСП "Об`єднання "Радон"
від 01 вересня 2020 року № 172-к/тр. Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про його поновлення на роботі та скасування зазначених наказів відповідачів.
При цьому суд вважав, що пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України був внесений до цього Кодексу Законом України від 28 січня
2016 року № 955-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" (далі - Закон № 955-VIII), тому це унеможливлює застосування цієї норми до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами. Однак стаття 235 КЗпП України передбачає, що в разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, передбачена можливість зміни формулювання причин звільнення працівника. А позивач з такими позовними вимогами до суду не звертався.
Суд вважав, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2020 року по день постановлення судом рішення у справі не підлягають задоволенню, оскільки з 05 травня
2020 року по день звільнення ОСОБА_1 був відсторонений від посади генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон" на підставі ухвал слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 травня, 24 червня, 20 серпня
2020 року, прийнятих за результатами розгляду клопотання органу досудового розслідування про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження - відсторонення від посади, тому відсутні передбачені законом підстави вважати, що в заявлений позивачем період мав місце вимушений прогул.
ДСП "Об`єднання "Радон" здійснило усі необхідні дії для вручення трудової книжки позивачу, тому відсутні підстави вважати, що затримка її видачі відбулася з вини роботодавця. Позовної вимоги щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за вказаний період позивач у цьому позові не заявляв.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги позивача про виплату йому премії, оскільки положення Закону України
від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-IX), яким уведено обмеження щодо розміру заробітної плати керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, набрав чинності 18 квітня 2020 року, тобто після спливу І кварталу 2020 року, у якому потрібно було вирішити питання про преміювання позивача згідно з умовами укладеного з ним контракту.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДСП "Об`єднання "Радон" задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення премії і ухвалено в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову про стягнення з ДСП "Об`єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 премії за І квартал 2020 року в розмірі 217 962,00 грн відмовлено.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 01 грудня 2021 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що стаття 36 КЗпП України доповнена додатковою підставою для звільнення працівників з відсилкою до інших законів. Ця норма не містить будь-яких обмежень щодо її застосування, а отже, може бути застосована до усіх працівників, право на звільнення яких передбачене іншими законами. Апеляційний суд не погодився із доводами апеляційної скарги позивача з посиланням на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо того, що трудовий контракт з ним не розривався. Ці правовідносини є трудовими і регулюються трудовим законодавством. Саме на підставі трудового законодавства трудовий контракт з позивачем був розірваний, про що видані відповідні накази.
Апеляційний суд встановив, що рішення про преміювання позивача приймає ДАЗВ, а не ДСП "Об`єднання "Радон". Суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження керівника ДАЗВ, визначивши позивачу розмір премії у своєму судовому рішенні, однак суд не має повноважень здійснювати оцінку ефективності роботи позивача за критеріями, від яких залежить визначення премії. Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо незастосування до нарахування премії позивача положень Закону № 553-IX, адже станом на травень 2020 року обмеження в розмірі заробітної плати вже діяли, а отже, премія позивачу не могла бути виплачена.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що звільнення позивача з посади генерального директора ДСП "Об`єднання "Радон" відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскаржувані накази відповідачів є протиправними.
Вказував, що саме по собі анулювання позивачу допуску до виконання особливих робіт з підстав, визначених статтею 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", не може бути безумовною підставою для його звільнення саме на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки вказаний Закон у цих правовідносинах регулює виключно порядок надання та анулювання відповідного допуску, а звільнення особи має відбуватися згідно з нормами трудового законодавства.
Вважав, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо взаємного застосування пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України та статті 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку". На його переконання, пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України в контексті статті 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", у якій також згадується звільнення, не може застосовуватися до нього, а має застосовуватись стаття 40 КЗпП України.
У листопаді 2022 року ДСП "Об`єднання "Радон" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 жовтня 2022 року поновив строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для відкриття касаційного провадження, а саме судом апеляційної інстанції прийняте оскаржуване судове рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17, від 07 листопада
2018 року у справі № 398/3701/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/10405/17, від 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18, від 06 червня 2022 року у справі № 760/6171/17. Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 66 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" у взаємозв`язку з нормами пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 вересня 2023 року справу призначив до судового розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 жовтня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої ПалатиВерховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, з уточненням, що до господарської юрисдикції відносяться усі спори за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, оскільки за змістом та суттю правовідносини цих осіб є організаційно-управлінськими, стосуються реалізації частини третьої статті 99 ЦК України. Юрисдикція у таких спорах не може визначатись лише на підставі того, за якою статтею КЗпП України звільнений відповідний керівник.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду посилався на те, що спори щодо підстав припинення трудового договору посадових осіб господарських організацій, які призначаються та, відповідно, оформлюють трудові відносини з товариством на підставі рішення засновників, мають вирішуватися судами господарської юрисдикції незалежно від того, що безпосереднє укладення трудового договору регулюється КЗпП України, оскільки норми цього Кодексу фактично лише опосередковують реалізацію статті 99 ЦК України стосовно виконавчого органу господарського товариства.
У цій справі позивач був тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень, після чого його повноваження остаточно були припинені, зокрема, ДАЗВ шляхом звільнення через втрату необхідного для виконання таких повноважень допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання за першою категорією. Фактично ДАЗВ реалізувало статтю 99 ЦК України щодо виконавчого органу, обраного ним, у зв`язку з вимогами, які випливають з умов законодавства. При цьому здійснило воно це у межах реалізації саме організаційно-управлінських відносин сторін контракту.
Колегія суддів зазначала, що Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України до господарської юрисдикції (постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 10/456/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, від 19 лютого
2020 року у справі № 361/17/15-ц).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (пункт 16) у контексті вирішення питання, чи розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за пунктом 8 (підстави, передбачені контрактом) частини першої статті 36 КЗпП України, оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, був зроблений висновок, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).