ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2024 року
м. Київ
справа №688/3517/16-к
провадження № 51-5411км23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1,
судді ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5,
засуджений ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного судувід 19 серпня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52015000000000011, стосовно
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області, проживає в АДРЕСА_1, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах свого підзахисного ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та інших за відсутністю в їх діях складу кримінальногоправопорушення.
На обґрунтування своєї вимоги захисникпосилається на те, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено упереджено, винуватості ОСОБА_6 поза розумним сумнівом не доведено, вирок ґрунтується на припущеннях, неналежних і недопустимих доказах, здобутих в ході провокування злочину. Вирок не відповідає приписам статей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Указує, що суд першої інстанції не розглянув по суті скаргу на постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, а відмовив у задоволенні скарги виключно з формальних підстав, пославшись на те, що суд не може оцінювати докази в підготовчому засіданні.
Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів сторони захисту про провокування злочину з боку правоохоронних органів. Так, два епізоди за пред`явленим обвинуваченням вчинено до звернення ОСОБА_8 до правоохоронного органу із заявою про злочин та відповідно до внесення відомостей в ЄРДР. Таким чином, до залучення ОСОБА_8 до конфіденційної співпраці остання двічі надавала частину неправомірної вигоди, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України, проте за цим фактом не було розпочато досудове розслідування, що вказує на свідоме приховування факту корупційного злочину. Крім того, стороною захисту надано докази того, що ОСОБА_8 є "штатним заявником", оскільки впродовж декількох років неодноразово виступала заявником що найменше ще в трьох кримінальних провадженнях, пов`язаних з отриманням неправомірної вигоди, що підтверджує штучне створення обстановки для подальшого викриття засуджених.
Стверджує, що ознаками провокування у цьому провадженні є також неналежне оформлення результатів проведення негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД). Так, прокурор у постанові про проведення НСРД на порушення п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК України не навів обставин, що вказують на відсутність провокування злочину.
Крім того, в постанові не зазначено даних щодо ідентифікації та джерела походження засобів для проведення контролю за вчиненням злочину (грошових коштів, які є предметом неправомірної вигоди), що призвело до використання засобів, джерело походження яких не встановлено.Також у матеріалах провадження відсутній протокол про результати контролю за вчиненням злочину.
Звертає увагу на те, що при встановленні факту доведеності винуватості засуджених суд першої інстанції обґрунтував свій висновок доказами, які ж сам визнав недопустимими. Так, суд у вироку вказав, що визнає недопустимими і не враховує докази, які містяться, зокрема, у протоколі обшуку з додатками від 24 грудня 2015 року, який був проведенийза місцем проживання ОСОБА_9 і в ході якого було вилучено грошові кошти у сумі 500 та 1000 доларів США (предмет неправомірної винагороди, переданої ОСОБА_6 ОСОБА_8 03 та 17 грудня 2015 року); та самі речові докази - 15 грошових купюр номіналом по 100 доларів США, вилучених під час вищевказаного обшуку. Однак, незважаючи на те, що отримані за результатами обшуку дані визнано недопустимими доказами, та за відсутності інших доказів факту отримання засудженими неправомірної вигоди 03 та 17 грудня 2015 року у розмірі 500 і 1000 доларів США, крім показань заявниці, суд першої інстанції засудив ОСОБА_6 та ОСОБА_10 за цими епізодами.
Вважає, що суд неправильно застосував положення ст. 369-2 КК України, оскільки в ході судового розгляду стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, зокрема, домовленостей між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 щодо отримання неправомірної вигоди за впив на суддів Рівненського апеляційного суду для прийняття відповідного судового рішення, так само як і доказів того, що голова районного суду ОСОБА_9 був здатним здійснити реальний вплив на суддів апеляційного суду.
Апеляційний суд розгляд провів формально та упереджено, всупереч правилам ст. 419 КПК України не надав належної оцінки апеляційним вимогам сторони захисту, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційні скарги без задоволення.
Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження
За ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2022 року кримінальне провадження у частині обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, закрито на підставі п. 5 ч.2 ст.284 КПК України у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
За вироком Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2022 року засуджено: ОСОБА_6 - за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ОСОБА_10 - за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_6 та ОСОБА_10 звільнено від покарання в зв`язку із закінченням строків давності.
За ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 рокуапеляційні скарги ОСОБА_11, захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок - беззміни.
ОСОБА_6 визнано винуватим в одержанні неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, яке було вчинене ним умисно з корисливого мотиву та з метою особистого незаконного збагачення, за наведених у вироку обставин.
Так, 28 вересня 2015 року до ОСОБА_10 звернулася ОСОБА_8, яка потребувала юридичної допомоги, оскільки рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року у цивільній справі № 562/907/15ц вона була позбавлена батьківських прав стосовно своєї малолітньої дитини.
ОСОБА_10, будучи обізнаним про дружні відносини свого знайомого адвоката ОСОБА_6 з головою Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9 та можливість впливу на останнього з боку ОСОБА_6 за неправомірну вигоду для отримання необхідного судового рішення у вказаній цивільній справі, за згодою ОСОБА_8 зв`язався з ОСОБА_6 та між ними була досягнута домовленість про одержання від ОСОБА_8 неправомірної вигоди за вплив на голову Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9 та вплив (за допомогою останнього) на прийняття суддями Апеляційного суду Рівненської області рішення про скасування рішення суду про позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав. Того ж дня ОСОБА_10 познайомив ОСОБА_8 з адвокатом ОСОБА_6, який повідомив їй, що дійсно підтримує дружні стосунки з головою Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9, а тому має можливість домовитися з останнім про те, щоб той вплинув на рішення суддів Апеляційного суду Рівненської області для вирішення питання про скасування вказаного вище заочного рішення районного суду, а також зазначив, що для цього ОСОБА_8 має надати неправомірну вигоду у сумі 3 500 доларів США, на що остання погодилася, оскільки усвідомлювала можливість позбавлення її батьківських прав стосовно її малолітньої дитини у випадку набрання законної сили вказаним вище рішенням районного суду.
Наприкінці вересня 2015 року ОСОБА_6 зустрівся із ОСОБА_9 та повідомив йому про можливість отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 за вплив на прийняття рішення суддями апеляційного суду Рівненської області для винесення рішення про скасування заочного рішення районного суду про позбавлення її батьківських прав, на що останній погодився за отримання неправомірної вигоди для себе у сумі 2 000 доларів США.
02, 03 та 17 грудня 2015 року ОСОБА_8 зустрілася з ОСОБА_6 біля Здолбунівського районного суду Рівненської області, де, перебуваючи у його автомобілі марки HYUNDAI H1D, реєстраційний номер НОМЕР_1, передала йому частину раніше обумовленої між ними неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у розмірі відповідно 500, 500 та 1 000 доларів США.
21 грудня 2015 року колегією суддів Апеляційного суду Рівненської області у справі № 562/907/15-ц (провадження № 22-ц/787/2480/2015) було прийняте рішення про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 та скасовано заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року про позбавлення її батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_13 .
23 грудня 2015 року ОСОБА_8 зустрілася біля Здолбунівського районного суду з ОСОБА_6, який запевнив її про наявність у ОСОБА_9 можливості вплинути на прийняття рішення Здолбунівським районним судом Рівненської області на її користь у випадку скасування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначеного вище рішення Апеляційного суду Рівненської області та повернення вказаної справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, що підтвердив і ОСОБА_9 в ході організованої ОСОБА_6 телефонної розмови з ОСОБА_8 .
Надалі ОСОБА_8 передала ОСОБА_6 останню частину раніше обумовленої неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 1500 доларів США, з яких ОСОБА_6 передав ОСОБА_10 750 доларів США як неправомірну вигоду, а 750 доларів США позичив останньому у борг.
Таким чином, у період з 02 по 23 грудня 2015 року включно ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_8 неправомірну вигоду для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у вигляді грошових коштів у загальній сумі 3500 доларів США.
Позиції учасників судового провадження
Від прокурора надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Межі перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Щодо висновків суду про доведеність винуватості засудженого
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 усуді пояснив, що надавав ОСОБА_8 юридичні послуги, за які вона дійсно сплатила 3500 доларів США. Вона наполягала, щоб надані нею кошти було передано особам, які забезпечать та проконтролюють вирішення її справи в суді, і він підтримував таку вигадану ним версію, щоб заспокоїти ОСОБА_8 . Вона поставила умову, що надасть останню частину коштів лише після того, як зустрінеться з ОСОБА_9, який має запевнити її, що рішення апеляційного суду залишиться в силі, тому він організував між ними телефонну розмову. Він пообіцяв ОСОБА_8, що передасть ОСОБА_9 1000 доларів США, хоча насправді передавати кошти не збирався і не передавав, а зробив вигляд, перебуваючи деякий час у суді. Гроші як гонорар залишив собі, частину надав у борг ОСОБА_10 .
Проте суд першої інстанції встановив, що твердження ОСОБА_6 щодо непричетності його до зловживання впливом спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, а саме показаннями свідка ОСОБА_8, протоколомдопиту ОСОБА_8 від 12 грудня 2015 року з додатками (копіями грошових коштів), протоколами огляду предметів (грошових коштів) з додатками від 17 та 23 грудня 2015 року,протоколами за результатами проведення НСРД (аудіо-, відеоконтролю особи та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), протоколами обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_10, речовими та іншими доказами, які узгоджуються між собою.
Доводи в касаційній скарзі про те, суд першої інстанції обґрунтував вирок доказами, які ж сам визнав недопустимими, є необґрунтованими.