ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/13806/20
провадження № 61-10674св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня 2023 року у складі судді Волошина О. А. та постнову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НАЕК "Укренерго" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2008 року вона працювала у ПрАТ "НАЕК "Укренерго" на різних посадах. З 23 вересня 2019 року вона обіймала посаду провідного інженера відділу адміністрування інвестиційної програми Департаменту будівництва Дирекції інвестицій ПрАТ "НАЕК "Укренерго".
Наказом від 17 квітня 2020 року № 430-к її звільнено з роботи 21 квітня 2020 року за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Посилаючись на те, що фактично її звільнення відбулося не за угодою сторін, а внаслідок конфліктної ситуації, яка склалася між нею та роботодавцем щодо погодження і надання їй відпустки в березні 2020 року, що змусило її скласти відповідну заяву про звільнення із займаної посади, за угодою сторін, з урахуванням заяв про збільшення та зменшення позовних вимог, позивачка просила: скасувати наказ від 17 квітня 2020 року № 430-к про її звільнення з роботи 21 квітня 2020 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України; поновити її на посаді провідного інженера відділу адміністрування інвестиційної програми Департаменту будівництва Дирекції інвестицій ПрАТ "НАЕК "Укренерго"; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2020 року (наступний день після звільнення) до 15 жовтня 2020 року у розмірі 186 621,72 грн; стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 12 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства. Позивачка не довела належними та допустимими доказами відсутність у неї волевиявлення на звільнення, а також, що складання нею заяви про звільнення відбулося під тиском керівництва ПрАТ "НАЕК "Укренерго".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 591/1375/19, від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Також заявниця посилається на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги позивачки, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на її доводи про те, що волевиявлення стосовно звільнення з роботи не було вільним, а таке рішення приймалося під впливом психологічного тиску керівництва, зумовленого непогодженням надання їй щорічної відпустки. У зв`язку з чим вона зверталася із відповідною заявою від 12 березня 2020 року № Ф-34 до директора з управління персоналом, відповіді на яку не отримала.
Суди дійшли помилкового висновку стосовного того, що позивачка та відповідач досягли згоди стосовно її звільнення. Зокрема не врахували, що 24 березня 2020 року вона відкликала свою заяву про звільнення, а відповідач згоду на звільнення надав лише 17 квітня 2020 року. У наказі про звільнення від 17 квітня 2020 року № 430-к вона зазначила, що не згодна зі звільненням.
Суд першої, з чим помилково погодився апеляційний суд, не дослідив зібрані у справі докази, які достовірно підтверджують як складання нею заяви про звільнення під тиском з боку керівництва, так і згоди на звільнення.
У вересні 2023 року до Верховного Суду від ПрАТ "НАЕК "Укренерго" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що позивачка працювала у ПрАТ "НАЕК "Укренерго" на посаді провідного інженера відділу адміністрування інвестиційної програми Департаменту будівництва Дирекції інвестицій та 21 квітня 2020 року була звільнена із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
У заяві про звільнення її на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, позивачка зазначила, що ця заява написана нею власноруч без примусу. Претензій майнового або іншого характеру до ПрАТ "НАЕК "Укренерго" вона не має.
Підтвердженням наявності взаємної домовленості позивачки та відповідача стосовно її звільнення є складена нею власноруч заява від 12 березня 2020 року та відповідна резолюція виконувача обовʼязків голови правління ПрАТ "НАЕК "Укренерго" Кудрицького В. Д. від 13 березня 2020 року.
У жовтні 2023 року до Верховного суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких вона просила задовольнити її касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України; витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва матеріали справи № 761/13806/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2023 року матеріали справи № 761/13806/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Суди попередніх інстанцій встановили, що з серпня 2008 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем. З 23 вересня 2019 року вона обіймала посаду провідного інженера відділу адміністрування інвестиційної програми Департаменту будівництва Дирекції інвестицій ПрАТ "НАЕК "Укренерго".
Наказом ПрАТ "НАЕК "Укренерго" від 12 березня 2020 року № 1091-к/в позивачці надано відпустку з 12 до 13 березня 2020 року включно.
12 березня 2020 року ОСОБА_1 поштовим зв`язком надіслала відповідачу заяву, у якій, з метою недопущення порушення посадовими особами відповідача трудового законодавства, просила директора з управління персоналом посприяти їй в отриманні щорічної відпустки з 16 березня 2020 року до 29 березня 2020 року.
12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ "НАЕК "Укренерго" із заявою про звільнення з роботи за угодою сторін 21 квітня 2020 року, яка була погоджена відповідачем.
Наказом ПрАТ "НАЕК "Укренерго" від 16 березня 2020 року № 1134/1-к/в ОСОБА_1 надано відпустку з 16 березня 2020 року до 29 березня 2020 року.