Постанова
Іменем України
26 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 726/1976/22
провадження № 61-18248св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Венерської Ганни Іванівни на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. Ю., Половінкіної Н. Ю.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 05 жовтня 1996 року вона та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.
За період шлюбу 03 лютого 2006 року за договором купівлі-продажу вони придбали незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 готовністю 74 %.
28 лютого 2007 року на підставі рішення сесії Чернівецької міської ради відповідач набув у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,1 га для обслуговування вказаного житлового будинку.
За час перебування у шлюбі подружжя добудовало житловий будинок, право власності на який зареєстровано за відповідачем у 2013 році.
21 липня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Просила суд визнати об`єктом спільної сумісної власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га, на якій він знаходиться, визнати за нею право власності на частину приміщення у вказаному житловому будинку, згідно з варіантом розподілу, вказаному у висновку експертизи, визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, припинити право спільної сумісної власності на вказані об`єкти нерухомості.
24 липня 2023 року позивачка заявила клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду та уточнила позовні вимоги, у яких просила суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, як об`єкт житлової нерухомості, на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17 серпня 2023 року рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернення до суду із позовною вимогою про, фактично, констатацію факту існування режиму спільності майна подружжя, за умови існування неспростованої презумпції його спільності, відсутності заперечень з боку відповідача про зворотнє, відсутності будь-яких дій з боку відповідача, яке б свідчило про порушення прав позивача, як власника майна (за умови неможливості вчинення титульним володільцем правочину до визначення та виділу в натурі часток у майні або визначення порядку користування майном та без нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя) та задоволення такої позовної вимоги не відповідатиме принципам належності та ефективності судового захисту та процесуальної економії.
15 листопада 2023 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 серпня 2023 року скасовано. Позов задоволено. Визнано житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 площею 143,9 кв. м, у тому числі житловою - 86,2 кв. м, спільною сумісною власністю подружжя. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу, належних доказів, які б підтверджували, що спірний житловий будинок придбано за особисті кошти відповідача, останній не надав, презумпцію спільності майна, придбаного за час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 не спростував, а відтак, вказаний об`єкт є спільною сумісною власністю подружжя, що є підставою для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Венерська Г. І. засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 листопада 2023 року скасувати, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 серпня 2023 року залишити без змін.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував правових висновків, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі № 134/1975/20, про те, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права;
- Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 917/664/19, про те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем;
- Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 910/8060/19, про те, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам;
- Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 147/1316/17, із якої вбачається, що суд розглядав позов про поділ майна у зв`язку з тим, що відповідач не визнавав прав позивача на об`єкт права спільної сумісної власності;
- Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Представниця відповідача вказувала, що жодних обґрунтованих доказів наявності порушення, невизнання чи оспорення прав позивачка не надала, обраний позивачкою спосіб захисту при існуючих обставинах не є ефективним, оскільки відповідач не оспорював факту набуття спірного майна за час шлюбу та поширення на нього правового режиму спільного майна подружжя.
Крім того, позивачка пропустила строк звернення із заявою про залишення частини позовних вимог без розгляду, будь-яких рішень про залишення без розгляду частини позовних вимог суд першої інстанції не ухвалював.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
30 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 726/1976/22 та витребувано її із суду першої інстанції.
13 лютого 2024 року справа № 726/1976/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у період з 05 жовтня 1996 року до 21 липня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі (а. с. 19, 86, зворот).
03 лютого 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав незавершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_1 готовністю 74 % (а. с. 22, 23).
07 жовтня 2013 року згідно з копією свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 09 жовтня 2013 року, а також витягом з реєстру права власності № 176452773101 від 21 листопада 2022 року, ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 площею 143,9 кв. м, у тому числі житловою - 86,2 кв. м (а. с. 29-35).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права (пункту 1 частини другої зазначеної статті). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.