ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 761/4564/19
провадження № 61-7082св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_3, Третя Київська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рвач Жанна Василівна, Відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3,яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Третьої Київської міської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., Відділу реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва про визнання заповіту недійсним.
Позов мотивований тим, що 21 січня 2004 року батько позивача - ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2 11 лютого 2008 року ОСОБА_6 було посвідчено заповіт, який зареєстрований в реєстрі за № 1291. Відповідно до умов заповіту ОСОБА_5 заповів усе майно відповідачу - ОСОБА_7 . За висновком комплексної судово-психіатричної експертизи, яка була проведена в межах кримінального провадження відповідно до постанови заступника начальника СВ ВП № 3 Шевченківського УП ГУНП в м. Києві від 06 лютого 2018 року та виконана 27 квітня 2018 року, ОСОБА_5, на час укладання шлюбу та час укладання заповіту 11 лютого 2008 року, страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Також експертом зроблено висновок, що ОСОБА_5 на 11 лютого 2008 року не усвідомлював значення своїх дій. Тобто, волі спадкодавця на укладення заповіту не було. Разом з тим, 27 листопада 1996 року, усвідомлюючи значення своїх дій та перебуваючи в ясній пам`яті та при здоровому глузді, ОСОБА_5 склав заповіт на свою доньку ОСОБА_1 .
Позивач просила:
визнати недійсним заповіт, складений на користь ОСОБА_7, від 11 лютого 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1291.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалась судами неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року у складі суддіЮзькової О. Л. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Третьої Київської міської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., відділу реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва про визнання заповіту недійсним залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновок експертизи від 27 квітня 2018 року № 306, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362, не є належним доказом у справі, оскільки був отриманий з порушенням положень частини першої статті 222 КПК України, а саме: висновок експертизи наданий до суду без попереднього письмового дозволу слідчого або прокурора. Крім того, у вказаному висновку відсутні відомості про те, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Посилання позивача на те, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі, оскільки 11 лютого 2008 року на час складання оспорюваного заповіту він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суд першої інстанції відхилив з посилання на преюдиційні обставини, встановлені у справі № 2-2720/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. Інших обставин, які б свідчили про відсутність волевиявлення ОСОБА_5 на складання заповіту на користь ОСОБА_2, під час розгляду справи не встановлено.
Оскільки права позивача не порушені, заява про застосування наслідків пропуску позовної давності, подана представником відповідача, задоволенню не підлягає, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_3, як правонаступника ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану від її імені та в її інтересах адвокатом Іщуком Є. М., задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ), ОСОБА_3, Третьої Київської міської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., Відділу реєстрації актів цивільного стану Шевченківського управління юстиції м. Києва про визнання заповіту недійсним задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_5 від 11 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 1291.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Білошапка О. В., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що при задоволенні позову суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок експертизи від 27 квітня 2018 року № 306, проведеної в межах кримінального провадження, не надав оцінки іншому наявному у справі доказу, а саме - акту від 05 липня 2013 року № 568 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, проведеної в ході розгляду цивільної справи № 2-2720/11, не з`ясував з чим пов`язана трансформація позиції експертів щодо психічного стану спадкодавця на час складання оспорюваного заповіту. При цьому враховуючи, що обидва висновки складені одними й тими ж експертами, апеляційний суд мав можливість заслухати в судовому засіданні їх роз`яснення з цього приводу. Вказавши на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, суд апеляційної інстанції не надав оцінки заяві представника відповідача про пропуск позивачем позовної давності.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року скасовано та постановлено по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_5 від 11 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 1291.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
висновок суду першої інстанції про недопустимість висновку комплексної судово-психіатричної експертизи № 306 від 27 квітня 2018 року, яка була призначена у межах кримінального провадження № 12017100100012362, є таким, що суперечить чинному законодавству та правовим висновкам Верховного Суду, зокрема, висновку Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17;
допитані в судовому засіданні експерти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначили, що, дійсно, ними у 2013 році в межах цивільної справи № 2-2720/11 складений акт від 05 липня 2013 року № 568 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, згідно з яким психічний розлад, яким страждав спадкодавець на момент складання заповіту від 11 лютого 2008 року, істотно впливав на його можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;
разом з тим, складений експертами висновок № 306 від 27 квітня 2018 року комплексної судово-психіатричної експертизи містить висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними;
причиною трансформації позиції експертів, як було зазначено ними під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, було надання їм слідчим для проведення експертизи іншого обсягу матеріалів, ніж при проведенні експертизи в рамках цивільної справи 2-2720/11 у 2013 році. Зокрема, при проведенні експертизи у 2013 році експертам було надано матеріали цивільної справи, протоколи допиту свідків та медичні довідки, а при проведенні експертизи у 2018 році слідчим для проведення експертизи були надані матеріали кримінальної справи, протоколи допиту інших свідків та відеофайл, з якого експерти мали змогу безпосередньо побачити поведінку спадкодавця, його орієнтацію та спілкування на момент, коли було зняте дане відео. При цьому, на питання представника ОСОБА_4 з приводу того, яким чином експерти упевнились, що на відео зображений саме спадкодавець ОСОБА_5, експерт ОСОБА_8 зазначила, що експерти не встановлюють достовірність даних, які надійшли на експертизу. В даному випадку, відеофайл містився на диску, долученому до матеріалів кримінального провадження слідчим та направлений ним же для проведення експертизи до експертної установи;
надаючи оцінку наявним у справі акту від 05 липня 2013 року № 568 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи та висновку № 306 від 27 квітня 2018 року комплексної судово-психіатричної експертизи, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок № 306 від 27 квітня 2018 року, зважаючи на те, що він ґрунтується на більшому обсязі наданих на проведення експертизи матеріалах, про що було зазначено і експертами при їхньому допиті в апеляційному суді, та є більш достовірним доказом внутрішнього, психічного стану особи в момент вчинення заповіту, ніж акт від 05 липня 2013 року № 568. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважав, що вимоги позивача про визнання заповіту від 11 лютого 2008 року недійсним з підстав невідповідності волевиявлення заповідача його внутрішній волі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню;
щодо заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Абросімової О. В., правонаступником якої є ОСОБА_3, про застосування наслідків пропуску позовної давності суд апеляційної інстанції вказав, що саме з моменту складання висновку № 306 від 27 квітня 2018 року комплексної судово-психіатричної експертизи, яким було встановлено нові обставини, для позивача розпочався перебіг позовної давності, оскільки з даного документу позивач дізналась про порушення її прав (психологічний стан батька, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту на користь відповідача). Об`єктивної можливості знати про обставини порушення її прав раніше позивач не мала, зважаючи на те, що ці обставини були встановлені висновком, складеним експертами 27 квітня 2018 року. Тому звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним заповіту у січні 2019 року вчинене нею в межах загальної позовної давності;
посилання відповідача на те, що позивач дізналась про порушення своїх прав ще у 2013 році, коли звернулась до суду з першим позовом про визнання недійсним заповіту від 11 лютого 2008 року, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки у справі № 2-2720/11, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_1 посилалась на акт від 05 липня 2013 року № 568 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, який не встановлював абсолютної неспроможності заповідача розуміти значення своїх дій та керувати ними, що і стало підставою для відмови апеляційною інстанцією у задоволенні позовних вимог у 2014 році. Натомість висновок № 306 від 27 квітня 2018 року комплексної судово-психіатричної експертизи, складений тими ж експертами, але на підставі більшого обсягу наданих на проведення експертизи матеріалів, експертами встановлені нові прояви психологічного стану заповідача на момент складання ним заповіту, що створило позивачу умови для звернення до суду з новим позовом, який був поданий нею з дотриманням встановленої законом позовної давності (стаття 257 ЦК України).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, в якій просили постановуКиївського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
суд залишив поза увагою,що в порушення статті 222 КК України, частини 7 статті 102 ЦПК України, копія висновку комплексної судово-психіатричної експертизи № 306 не була зроблена з копії, завіреної слідчим;
судом не надана оцінка в сукупності із висновком експертів, довідці від 04 березня 2009 року Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1, що міститься в матеріалах справи, яка була видана за місяць до смерті ОСОБА_5, в якій зазначено, що ОСОБА_5 на диспансерному обліку не перебуває, продуктивної психосоматики не виявлено. Під час складання висновку комплексної судово - психіатричної експертизи № 306 від 27 квітня 2018 року були досліджені лише матеріали кримінального провадження № 12017100100012362, а не документи, які містяться у цій справі;
суд необґрунтовано не вважав обставини, встановлені у справі № 2-2720/11(провадження № 22-ц/796/1861/2013) преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню, не звернув увагу на те, що у справі № 22-ц/796/1861/2013 позивач не обґрунтовував свій позов ніякими доказами, а акт був складений експертами в 2013 році на вимогу ухвали суду, в процесі розгляду справи та помилково зазначив, що позивач обґрунтовує новий позов іншим доказом - висновком експертів від 2018 року;
судом не надано належної правової оцінки заяві ОСОБА_3 про застосування позовної давності. Суд не врахував, що позов у цій справі підписаний 09 грудня 2019 року, а заповіт, який оспорюється, посвідчений та підписаний ОСОБА_5 11 лютого 2008 року. Отже, позов заявлений ОСОБА_1 через 11 років після спливу посвідчення заповіту та 6 років після набрання рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2014 року у справі № 22-ц/796/1861/2013 законної сили, який свідчить про обізнаність позивача про її порушені заповітом права. Відтак, позовна давність, встановлена законом, пропущена позивачем;
надавши перевагу висновку від 27 квітня 2018 року та вказавши, що відповідно до пояснень експертів, трансформація висновку відбулася через дослідження ними матеріалів отриманої кримінальної справи та відеофайлу, що надійшов від слідчого, з якого експертам вдалося дослідити поведінку спадкодавця, суд не врахував, що правову природу, достовірність цього електронного доказу у кримінальному провадженні ніким перевірено не було. Вважає, що експерти змінили свою позицію щодо підекспертного виключно на підставі огляду відеофайлу, на якому зображена невідома їм особа, про що вони зазначили у своєму висновку в 2018 році та під час допиту їх в апеляційному суді, фактично вказавши про неоднозначність цього відеофайлу, а, відтак, самостійно вибрали для свого експертного висновку вихідні дані, що призвело до його категоричності. Вказує, що відео, на яке посилалися експерти, не може вважатися належним та достатнім доказом фіксування подій, оскільки, не містить необхідних реквізитів електронного доказу (дати та часу зйомки, місця події, даних про підекспертну особу, тощо).
У липні 2023 року ОСОБА_3 подавписьмові пояснення до касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року поновлено ОСОБА_3 строкна касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 761/4564/19, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року відмовлено.
У липні 2023 року матеріали цивільної справи № 761/4564/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року справу № 761/4564/19 призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2023 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 904/684/18, від 11 листопада 2021 року у справа 910/8482/18, від 10 червня 2020 року у справі № 404/8982/14-ц, від 17 грудня 2019 року у справа № 641/1793/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно із заповітом від 11 лютого 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1291, ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що за законом він матиме право.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження відповідно до постанови заступника начальника СВ ВП № 3 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 06 лютого 2018 року та виконана 27 квітня 2018 року, ОСОБА_5 на час укладення шлюбу від 21 січня 2004 року страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час складення заповіту від 11 лютого 2008 року - страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Станом на 21 січня 2004 року ОСОБА_5 за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними, станом на 11 лютого 2008 року - не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Третя київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним з підстав, встановлених статтею 225 ЦК України (справа № 2-2720/11).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 2-2720/11 позов задоволено. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_5 від 11 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 1291.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року у справі № 2-2720/11, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, рішення суду першої інстанції у справі № 2-2720/11 скасоване та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказані судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанції мотивовані тим, що проведеною у справі судово-психіатричною експертизою від 05 липня 2013 року № 568 не встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише вказано, що існуючі на той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги про визнання заповіту недійсним, заявленої до ОСОБА_3 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.