ПОСТАНОВА
Іменем України
27 лютого 2024 року
Київ
справа №440/9997/22
адміністративне провадження №К/990/31037/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №440/9997/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю "Полтавський Райагрохім", про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року (суддя Головко А.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року (головуючий суддя Спаскін О.А., судді: Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.), -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю "Полтавський Райагрохім" (далі - ТДВ "Полтавський Райагрохім"), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №1686682-2408-1601.
Підставою для подання адміністративного позову слугувала незгода позивача із визначеним йому відповідачем розміром податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік. Позивач доводив, що не є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Так, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н), яким за позивачем було визнано право власності на вказану нерухомість, було скасоване ухвалою цього ж суду від 03 жовтня 2006 року у справі №8-4/06 у зв`язку із нововиявленими обставинами. Позивач вважав, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н) не породило жодних правових наслідків і він не став власником спірної нежитлової будівлі. Водночас відповідний запис залишився в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) без будь-яких на те правових підстав. Доводячи правомірність своїх вимог, позивач також посилався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа №911/3594/17), Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року (справа №910/10987/18), відповідно до яких сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 20 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року, в задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на 07 вересня 2022 року позивач є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 1784,40 кв.м, набутої на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року б/н, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 27 травня 2005 року.
Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21 задовольнив позов ОСОБА_1 та скасував державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1784,4 кв.м, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1, яка проведена Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району" на підставі рішення Полтавського районного суду, б/н, від 15 вересня 2003 року, дата прийняття рішення та вчинення запису 27 травня 2005 року, реєстраційний номер майна 10906077.
06 червня 2022 року ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №1686682-2408-1601, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік у розмірі 21412,80 грн.
03 листопада 2022 року на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21 до Державного реєстру було внесено запис про припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач був власником спірного нерухомого майна. При цьому відомості Державного реєстру вказують на офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни чи припинення речових прав на нерухоме майно, яке на час прийняття оспорюваного рішення було зареєстроване саме за позивачем. Відтак у податкового органу існував обов`язок із нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на преюдиційність фактів, викладених в рішенні Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21, оскільки згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Правові позиції, викладені Верховним Судом у справах №910/10987/18, №911/3594/17, за висновком суду першої інстанції, також не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки вони стосуються іншого предмету спору та інших обставин справи.
Апеляційний суд погодився з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову.
Скаржник вказує, що підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачає, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є саме власники об`єктів житлової і нежитлової нерухомості. Проте вирішуючи спір між сторонами, суди обох інстанцій всупереч вимог частини четвертої статті 78 КАС України безпідставно не врахували преюдиційні факти, зафіксовані у рішенні Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21. У межах зазначеної справи суд встановив, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н), яке було скасовано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2006 року №8-4/06, не породило для ОСОБА_1 жодних правових наслідків і власником нежитлової будівлі теплої стоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, останній так і не став. В той же час, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишився без будь-яких на те правових підстав.
Посилаючись на приписи частини другої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV), скаржник наполягає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При цьому норма частини другої статті 12 вказаного Закону передбачає, що у разі невідповідності відомостей, що містяться у Державному реєстрі, які містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії, то пріоритет надається останнім. Водночас під час розгляду цієї справи суди не встановили обставин наявності/відсутності у позивача чинного правовстановлюючого документа на спірну нежитлову нерухомість.
Скаржник також вказує на відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 266 ПК України і статті 12 Закону №1952-IV в частині відомостей, яким має бути надано пріоритет при встановленні власника нерухомого майна - правовстановлюючому документу чи запису (відомостям), які містяться в Державному реєстрі. Так, у справах № 440/16661/21, №440/9996/22 за ідентичних обставин суди надали перевагу саме документу про право власності, тоді як у цій справі - запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Верховний Суд ухвалою від 19 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначив, що на дату формування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ОСОБА_1 був власником нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до даних Державного реєстру. При цьому підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначає, що підставою для визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості є саме дані Державного реєстру. Відповідні зміни до вказаного реєстру були внесені лише 03 листопада 2022 року, тобто, після прийняття податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №1686682-2408-1601. Обставини, встановлені у справі №545/2703/21, не можуть вважатися преюдиційними при вирішенні цього спору. Відповідач також вважає, що Верховний Суд вже викладав аналогічну позицію із спірного питання у постановах від 11 червня 2021 року (справа №440/5187/19), від 01 лютого 2023 року (справа №1440/2056/18).
ТДВ "Полтавський Райагрохім" не скористалось правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не є перешкодою для здійснення касаційного перегляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За позицією позивача, він не є власником нежитлової будівлі теплої стоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2006 року у справі №8-4/06 та рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21. Та обставина, що до 03 листопада 2022 року в Державному реєстрі містився запис про приналежність вказаного нерухомого майна саме ОСОБА_1, не може бути підставою для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки запис у вказаному реєстрі не є підставою набуття права власності.
В свою чергу, відповідач вважає, що приписи підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України зобов`язують податковий орган обчислювати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі даних, що містяться в Державному реєстрі. Оскільки станом на 06 червня 2022 року ОСОБА_1 відповідно до даних Державного реєстру був власником спірного нерухомого майна, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.
Враховуючи викладене та виходячи з меж касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції встановив, що ключовим питанням, яке належало вирішити судам, було застосування підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України у взаємозв`язку із статтями 2, 12 Закону №1952-IV при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі наявності розбіжностей між даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та правовстановлюючими документами (оригіналами документів, наданих платником податків, зокрема документів на право власності).
Відповідно до статті 265 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачає, що саме власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (фізичні та юридичні особи) є платниками цього податку.
Для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган використовує: (1) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; або (2) відомості з оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документи на право власності; або (3) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документів, наданих платником, у сукупності.
Таким чином, законодавець передбачив кілька джерел, з яких податковий орган може отримати відомості, необхідні для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За наведеного правового регулювання суд касаційної інстанції критично оцінює довід податкового органу, що підставою для визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості є тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Платником податку є саме власник об`єкта оподаткування, а не особа, про яку до Державного реєстру речових прав внесено запис як про власника. Державний реєстр є лише джерелом інформації, зокрема, щодо характеристик бази оподаткування.
Вирішуючи питання щодо пріоритету даних, які має використовувати податковий орган, у разі наявності підтверджених розбіжностей між відомостями, що містяться у Державному реєстрі та у документах платника податків, суд касаційної інстанції враховує наступне.