ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 456/1880/16-ц
провадження № 61-5466св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу, Моршинська міська рада Чернилевська М. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року у складі судді Шрамка М. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Копняк С. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 24 червня 1997 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею
0,0663 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, до якої увійшов заїзд загального користування 0,0175 га.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 лютого 2006 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Моршинської міської ради про визнання частково незаконним рішення виконкому Моршинської селищної ради народних депутатів Стрийського району та усунення перешкод у користуванні дорогою загального користування задоволено частково.
Визнано частково недійсними рішення виконкому Моршинської селищної ради народних депутатів Стрийського району від 15 серпня 1996 року № 95/3 в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність проїзду загального користування до будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та державний акт на право приватної власності на землю. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні проїздом загального користування.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні частиною вулиці.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні проїздом між будинковолодіннями АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 та знести частину, встановленого ним металевого паркану, демонтувати пристрій для сушіння білизни, встановлений вздовж межі земельної ділянки ОСОБА_5 та заїздом із АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Моршинської міської ради від 29 серпня 2009 року № 1099 "Про затвердження змін до плану забудови кварталу АДРЕСА_4" в частині відображення фактичного заїзду до будинку за адресою: АДРЕСА_3 та вилучення з земель загального користування заїзду на цій вулиці, площею
0,0175 га, з передачею цієї площі до земель запасу Моршинської міської ради.
Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 серпня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Моршинської міської ради про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року постанову Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08 серпня 2011 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, якою визнано протиправною та скасовано рішення Моршинської міської ради від 29 вересня 2009 року № 1099.
У 2014 році ОСОБА_2 знову перекрив проїзд та прохід спірним заїздом, що було підставою звернення до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні заїздом. Позов розглядається у Стрийському міськрайонному суді Львівської області.
Надалі позивачу стало відомо, що 02 липня 2014 року приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Чернилевська М. М. (далі - приватний нотаріус Чернилевська) посвідчила договір дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до якої увійшов спірний проїзд загального користування.
Посилаючись на те, що при укладенні договору дарування земельної ділянки відповідачі приховали факт незаконності державного акта в частині передачі у власність проїзду загального користування площею 0,0175 га, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просив:
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0626 га за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610700000:01:002:0121, для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Чернилевською М. М., зареєстрований за № 1466;
визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0626 га, за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 4610700000:01:002:0121, для будівництва
та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, проведену приватним нотаріусом Чернилевською М. М. 02 липня 2014 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0626 га
за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610700000:01:002:0121, для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 02 липня 2014 року приватним нотаріусом Чернилевською М. М., зареєстрований за № 1466.
Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права
власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0626 га, за адресою:
АДРЕСА_2, кадастровий номер 4610700000:01:002:0121, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, проведену приватним нотаріусом Чернилевською М. М. 02 липня 2014 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку на підставі скасованого рішенням суду державного акта про право приватної власності на землю, а отже не мав права її відчужувати.
Постановою Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року районного суду від 19 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час вирішення спору суд першої інстанції не встановив, яким чином укладення оспорюваного правочину, стороною якого ОСОБА_1 не є, порушує його права.
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним оскільки, визнання договору дарування недійсним не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором дарування.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існував спір з приводу проїзду загального користування. Матеріали справи не містять відомостей про те, що після укладення оспорюваного правочину, такий спір виникав між позивачем та ОСОБА_3 . Позивач помилково вважав, що його порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з підстав порушення публічного порядку (стаття 228 ЦК України).
Суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, не звернув уваги на те, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 лютого 2006 року (справа № 2-51/2006) державний акт у цілому не визнавався недійсним. Суд не встановив на якій підставі позивач просив визнати недійсним договір дарування в частині, яка не стосується спірного проїзду.
Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Постанову Львівського апеляційного суду від 31 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року змінено.
Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на статтю 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як підставу для задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 було незаконно передано у приватну власність проїзд загального користування до будинків АДРЕСА_2, АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 . Зважаючи на скасування державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2, він не мав правових підстав для укладення оспорюваного договору дарування земельної ділянки, що є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Водночас, суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 228 ЦК України, оскільки оспорюваний правочин не є таким, що порушує публічний порядок.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року стягнено в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2 500,00 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
У матеріалах справи міститься довідка про направлення 24 листопада 2022 року на електронну адресу адвоката Івануса М. І. судової повістки-повідомлення, однак заявник розірвав з ним договір про надання правової допомоги 10 серпня 2022 року.
Доказів направлення та отримання ОСОБА_3 судової повістки-повідомлення матеріали справи не містять.
У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому він просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У відзиві ОСОБА_3 також просить стягнути з ОСОБА_3 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2 400,00 грн за подання відзиву на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав передбачених частиною четвертою статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи № 456/1880/16-ц з суду першої інстанції; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2023 року матеріали справи № 456/1880/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій