ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 192/1366/22
провадження № 51-6414 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041570000353від 03 серпня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2019 року визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців 10 днів.
Відповідно до вироку ОСОБА_7, будучи засудженим вироком Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2019 року за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років 3 місяці позбавлення волі, в період відбуття покарання в Державній установі "Солонянська виправна колонія (№21)" був підданий стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу, однак на шлях виправлення та перевиховання не став та знову продовжував порушувати режим утримання за встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку.
Умисні дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ст. 391 КК України, тобто злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарань, особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання, була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).
Дніпровськийапеляційний суд ухвалою від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 - задовольнив частково, а вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2023 року в частині призначеного покарання змінив. Постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Виключив з резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України.
Визначив, що строк відбування покарання ОСОБА_7 слід обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
У решті вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що апеляційний суд:
- не врахував практику Верховного Суду та безпідставно виключив з резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за ст. 71 КК України;
- при призначенні засудженому покарання також не врахував категорію та спосіб вчинення злочину, а також зухвалу поведінку останнього, який під час відбування покарання у виді позбавлення волі порушував режим його утримання. Звертає увагу Суду на те, що ОСОБА_7 вину в пред`явленому обвинуваченні не визнав;
- ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі статтею 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
За правилами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.