ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 346/1648/16-ц
провадження № 61-8540св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Коломийська міська рада,
треті особи:Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_5, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року у складі судді Махно Н. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного судувід 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коломийської міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Коломийської міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що рішенням Виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів від 16 травня 1995 року йому надана у користування земельна ділянка загальною площею 0,0946 га для обслуговування домоволодіння на АДРЕСА_1 . Рішенням Коломийської міської ради народних депутатів від 18 квітня 1996 року № 93 вказана земельна ділянка передана йому в приватну власність, а 13 березня 1997 року - видано державний акт на землю серії І-ІФ № 002978.
У липні 2010 року він дізнався про те, що рішенням Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0198 га для ведення садівництва на АДРЕСА_2 та видано державний акт на право власності.
ОСОБА_2, який є суміжним землекористувачем, розібрав існуючу огорожу між їх земельними ділянками та встановив металеву огорожу, змістивши межу в сторону його ділянки та самовільно зайнявши частину землі, що належить йому.
Вважає, що Коломийська міська рада не вправі була передавати у власність ОСОБА_2 частину належної йому земельної ділянки без попереднього припинення його права власності.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень позовних вимог, остаточнопросив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0169 га на АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237 та скасувати його державну реєстрацію;
- зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0946 га для обслуговування домоволодіння на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металевої огорожі на межі їх земельних ділянок та встановлення межі відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позовної давності.
Суд першої інстанції встановив, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався весною 2010 року, коли ОСОБА_2 встановив металеву огорожу між земельними ділянками.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0169 га для ведення садівництва на АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 202237, виданий 08 лютого 2010 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 на земельну ділянку площею 0,0169 га для ведення садівництва на АДРЕСА_2 та скасовано його державну реєстрацію.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0946 га для обслуговування домоволодіння на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металевої огорожі на межі їх земельних ділянок та відновлення межі відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння, є негаторним.
Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.
Отже, встановивши, що права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки порушено внаслідок дій ОСОБА_2 із незаконної зміни межі земельних ділянок, що є підставою для відновлення порушених прав позивача, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у позовній заяві ОСОБА_1 заявлено три вимоги: (1) про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки; (2) про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації; (3) про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Однак, задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зазначив, що позов ОСОБА_1 є негаторним, у зв`язку з чим не застосував до спірних правовідносин позовну давність. Проте суд не встановив та не вказав чи є порушення прав ОСОБА_1 триваючим щодо усіх позовних вимог та чи щодо усіх позовних вимог не застосовується позовна давність.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд, установивши факт часткового накладання земельних ділянок сторін, дійшов висновку про порушення рішенням Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 та виданим на його підставі державним актом на право власності на землю серії ЯИ № 202234 прав позивача на його земельну ділянку, проте відмовив у задоволенні позову в цій частині з підстав пропуску позовної давності, про застосування якої просив відповідач.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції вважав таку вимогу похідною від основних позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування його державної реєстрації.
Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коломийської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування його державної реєстрації, змінено шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 січня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коломийської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу металевої огорожі та встановлення межі відповідно до державного акта скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про порушення рішенням міської Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009 прав та інтересів ОСОБА_1 не ґрунтується на встановлених обставинах, адже невідповідності фактичних розмірів та конфігурацій земельних ділянок сторін зазначеним у державних актах на право власності на землю розмірам і конфігураціям не дає підстав для такого висновку.
Враховуючи наведене, немає підстав для застосування позовної давності до вимоги про скасування рішення міської ради, оскільки встановлено відсутність порушення прав позивача під час прийняття рішення місцевої ради про передачу суміжної земельної ділянки у власність відповідачу, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Позовні вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на землю та скасування його державної реєстрації є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, тому наявні підстави для відмови в їх задоволенні.
За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта та скасування його державної реєстрації підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Разом із цим, захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем таких обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.
Однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили обставини, на які посилався позивач та не встановили, внаслідок чого відбулася зміна конфігурацій земельних ділянок та чи є підстави для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Оскаржуваним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0946 га для обслуговування будівель та господарських споруд на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металевої огорожі, що розділяє їх земельні ділянки, та встановлення огорожі відповідно до встановленої межі згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 670,97 грн та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у сумі 5 696,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права ОСОБА_1 як власника та користувача земельної ділянки на АДРЕСА_1 є порушеними, оскільки ОСОБА_2 при вставленні огорожі порушив визначену межу суміжних земельних ділянок, змінивши лінію їх розподілу у бік будинковолодіння позивача.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги про те, що на підставі договору дарування від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0169 га на АДРЕСА_2, а тому позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що ОСОБА_6 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Поряд із цим, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_6, незважаючи на тривалість розгляду цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, не повідомили суд про зміну власника земельної ділянки.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Аналіз частини другої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій (бездіяльності), які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2, не повідомляючи протягом більше трьох років про відчуження ним суміжної земельної ділянки своїй пасербиці ОСОБА_7, переслідував мету приховати вказаний факт від суду. Тому колегія суддів оцінила таку поведінку відповідача як недобросовісну, спрямовану на уникнення зобов`язань з усунення позивачу перешкод у користуванні земельною ділянкою, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України.
Отже сам по собі факт відчуження земельної ділянки під час розгляду справи не свідчить про неналежність відповідача, зважаючи на те, що встановленою є обставина вчинення перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою саме діями ОСОБА_2 . Більше того, ОСОБА_2 також користується спільним подвір`ям і, відповідно, спірною площею землі, оскільки проживає на АДРЕСА_2 .
З огляду на викладене колегія суддів вважала, що покладення судом обов`язку на ОСОБА_2 щодо перенесення огорожі на межу, визначену у державному акті, не порушує права нового власника земельної ділянки площею 0,0169 га.
Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції належним чином не повідомив ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати процесуальні права, апеляційний суд визнав безпідставними, вказавши, що на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, адресованого ОСОБА_2, проставлено відмітку: "адресат відсутній за вказаною адресою", тоді як пунктом 3 частини сьомої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) установлено, що день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, є днем вручення судової повістки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_2, через представника ОСОБА_5, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного судувід 25 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 та у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 346/6003/19, від 15 травня 2023 року у справі № 352/371/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили обставини, на які посилався позивач, та не встановили, внаслідок чого відбулася зміна конфігурацій земельних ділянок та чи є підстави для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Наявний у матеріалах справи висновок земельно-технічної експертизи від 16 березня 2017 року № 222 не містить відповіді на запитання внаслідок чого відбулася зміна конфігурацій земельних ділянок, у ньому лише зазначено про невідповідність фактичних площ ділянок, якими користуються сторони, правовстановлюючим документам.
На підставі договору дарування від 28 жовтня 2019 року він подарував ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0169 га на АДРЕСА_2, однак суд першої інстанції не залучив належного відповідача, а саме власника спірної земельної ділянки.
Отже суд першої інстанції не виконав свій обов`язок щодо встановлення належності відповідачів, тоді як апеляційний суд не виправив цю помилку, переклавши фактично такий обов`язок на нього шляхом зазначення, що саме він повинен був повідомити суд про факт дарування земельної ділянки.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
02 серпня 2023 року справа № 346/1648/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що на підставі рішення Коломийської міської Ради народних депутатів від 18 квітня 1996 року № 93 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0946 га, розташованої на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для обслуговування будівель та господарських споруд. 13 березня 1997 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії І-ІФ № 002978 (том 1 а. с. 12-14).
ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,0169 га для ведення садівництва, яка розташована на АДРЕСА_2, на підставі рішення Коломийської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 2293-42/2009. 08 лютого 2010 року відповідач отримав державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 202237 (том 1 а. с. 78).
У 2010 році ОСОБА_2 звів металеву огорожу між зазначеними земельними ділянками із зміщенням межі в сторону земельної ділянки ОСОБА_1, у зв`язку з чим позивач неодноразово звертався зі скаргами з цього приводу до міського голови Коломиї (у березні 2010 року), Коломийського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківської області (у березні 2010 року), начальника відділу Держкомзему міста Коломия (у травні 2010 року) та отримував відповіді на них (том 1 а. с. 19-26, 28).
Згідно з листом Управління Держкомзему у Івано-Франківській області від 13 липня 2010 року № 07.034-33/235, при уточненні відповідності місця розташування та меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, визначених у державному акті на право власності на землю серії І-ІФ № 002978, фактичним мірам ліній на місцевості, встановлена накладка земельної ділянки, яка надана ОСОБА_2 для ведення садівництва на підставі державного акта серії ЯИ № 202237, на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 17).
У висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 березня 2017 року № 222, складеному судовим експертом Спільного підприємства "Західно-Український Експертно-Консультативний Центр" Юзвенко Р. В. на виконання ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2016 року, вказано, що:
- фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, на місцевості складає 0,0198 га і не відповідає площі 0,0169 га, зазначеній у державному акті на право власності на землю серії ЯИ № 202237 від 08 лютого 2010 року, кадастровий номер 2610600000:08:002:0086;
- фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 0,0748 га і не відповідає площі, зазначеній у державному акті на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 002978, яка складає 0,0946 га;
- конфігурація та розміри земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають розмірам, зазначеним у державному акті на право власності на землю серії ЯИ № 202237 від 08 лютого 2010 року;
- конфігурація та розміри земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідають розмірам, зазначеним у державному акті на право власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року (том 1 а. с. 176-177, 196-203).
Ситуаційним планом земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які знаходяться у їх власності на підставі правовстановлюючих документів, з урахуванням фактичного користування ними цими ділянками, підтверджується, що побудовані відповідачем альтанка та прибудова до гаража знаходяться на ділянці, яка входить у площу, зазначену в державному акті ОСОБА_1 . Межа між указаними земельними ділянками згідно з державними актами сторін повинна проходити по межі у точках Б-В (том 1 а. с. 204-206).
ОСОБА_2, встановивши у 2010 році металеву огорожу, фактично користується ділянкою землі, яка згідно з державним актом на право власності на землю серії І-ІФ № 002978 від 13 березня 1997 року надана у власність ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.