ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 818/1202/17
адміністративне провадження № К/9901/467/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
Суддів: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2017 року (Соп`яненко О.В.),
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року (Судді: Донець Л.О., Бенедик А.П., Спаскіна О.А.),
у справі № 818/1202/17
за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Сумській області
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний"
про стягнення податкового боргу, -
В С Т А Н О В И В :
23.08.2017 року Головне управління ДФС у Сумській області (далі - позивач), звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" (далі - відповідач, ПАТ "Акціонерний банк "Столичний"), про стягнення податкового боргу в загальному розмірі 18 707 429, 25 грн (а.с. 4-5).
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 77-78, 126-128).
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в доводах якої, посилаючись на вимоги п. 36.1 статті 36, 38.1 статті 38, а також п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України зазначив на обов`язок відповідача сплатити самостійно визначену в податкових деклараціях суму податкового зобов`язання, несплата якої з огляду на вимоги підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України є підставою для стягнення податкового боргу в судовому порядку. За доводами контролюючого органу, Податковим кодексом України не передбачено будь-яких виключень щодо нарахування та сплати податків банками, які перебувають у стадії ліквідації. Будь-які питання нарахування та сплати податків і зборів, в тому числі банками що перебувають у стадії ліквідації, регулюються виключно Податковим кодексом України та не можуть здійснюватися у будь-який інший спосіб, ніж визначений цим кодексом. Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.
В надісланих на адресу суду запереченнях на касаційну скаргу, відповідач просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги, та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, з огляду на те, що Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п. 1.3 ст. 1 ПК України), тоді як у відповідності до вимог ст. 46 цього закону, вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12, статті 35, частин 4 та 5 статті 44, статей 45, 47, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 року № 614 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18.09.2015 року прийнято рішення року № 173 "Про початок процедури ліквідації ПАТ АБ "Столичний" та делегування повноважень ліквідатору банку". У відповідності до даного рішення, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" з 21.09.2015 року до 20.09.2017 року включно; призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний", визначені ст. ст. 37, 38, 48, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кухареву В.В. строком на 2 роки з 21.09.2015 року до 20.09.2017 року включно (а. с 65).
З метою виконання всіх заходів, пов`язаних з ліквідацією Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний", передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пункту 2 частини 5 статті 12, частини 1 статті 35, частини 5 статті 44, частини 3 статті 48 закону, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.08.2017 року № 3534, продовжено строки здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Столичний" на один рік по 20.09.2018 року включно, як і продовжені повноваження ліквідатора на цей самий строк (а.с. 66).
Звертаючись 23.08.2017 року із даним адміністративним позовом на підставі вимог підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, позивач керувався тим, що станом на 01.08.2017 року за відповідачем обліковується податковий борг в загальному розмірі 18 707 429,25 грн, який складається: з податку на прибуток банківських організацій в сумі 18 645 203,79 грн (що виник у червні 2015 року згідно поданих відповідачем декларацій); по надходженням від викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в сумі 0,03 грн (виник у серпні 2015 року); з транспортного податку з юридичних осіб в сумі 18750 грн, який виник у липні 2015 року; земельного податку з юридичних осіб в сумі 29706,99 грн (виник у серпні 2015 року); з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 13768,44 грн (виник у липні 2015 року).
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій, керуючись рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.09.2015 року № 173 "Про початок процедури ліквідації ПАТ АБ "Столичний" з 21.09.2015 року, дійшли висновку, що Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п. 1.3 ст. 1 ПК України). Тоді, як у відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (п. 2.4 ч. 2 Розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 року - витрати щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (а.с. 77-78, 126-128).