ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 303/3133/18
провадження № 51-10598км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_7,
потерпілої ОСОБА_8,
представників потерпілої ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070040000043, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, представника потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9, а також захисників ОСОБА_7 - ОСОБА_11 й ОСОБА_6 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені злочину, передбачено ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Строк відбування покарання ухвалено відраховувати з 06 січня 2018 року.
Також вирішено цивільний позов ОСОБА_8 та ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 витрати на поховання у розмірі 34 106 грн 38 к, та моральну шкоду - 3 000 000 грн. Крім того, вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 23:46, перебуваючи на сходовій клітці другого поверху в під`їзді № 1 будинку АДРЕСА_2, діючи умисно, з метою вбивства, на ґрунті неприязних відносин через ревнощі, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті, невстановленим колючо-ріжучим предметом завдав ОСОБА_12 не менше 21 удару в життєво важливі органи, заподіявши тілесні ушкодження від яких потерпілий помер на місці. Смерть ОСОБА_12 настала від проникаючих поранень грудної клітки з пошкодженням лівої легені, колото-різаних поранень шиї з пошкодженням магістральних кровоносних судин, що проявилось масивною зовнішньою та внутрішньою крововтратою у ліву плевральну порожнину, з розвитком травматичного та гіповолемічного шоку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2020 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін, однак таке рішення апеляційного суду було скасовано постановою Касаційного кримінального суду від 05 листопада 2020 року.
Під час нового апеляційного розгляду Львівський апеляційний суд в своєму рішенні від 02 червня 2021 року дійшов висновку про залишення вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 без змін. Касаційний кримінальний суд постановою від 02 лютого 2022 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 червня 2021 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2023 року вирок суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Не погоджуючись з постановленими щодо ОСОБА_7 судовими рішеннями представник потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 звернувся до суду з касаційною скаргою у якій ставить вимогу про скасування вироку Мукачівського міськрайонного суду від 18 жовтня 2019 та ухвали Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Представник потерпілої не погоджується з висновками судів про недопустимість протоколу отримання зразків для експертизи від 06 січня 2018 року та висновку експерта від 04 квітня 2018 року № 19/10-1/58-СЕ/18. Наводить доводи про те, що суд першої інстанції помилково констатував порушення вимог статей 42, 52, 104, 223 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час відібрання біологічних зразків для проведення експертизи, що суд апеляційної інстанції встановив ці порушення, допущені місцевим судом, зазначив про передчасність його висновків про недопустимість цих доказів, однак власної оцінки їм за правилами ст. 94 КПК не надав, вирок не змінив, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що суд касаційної інстанції двічі скасовував рішення апеляційного суду через вказане істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, однак апеляційний суд, всупереч приписам ст. 439 КПК вказівку суду касаційної інстанції не виконав та помилку місцевого суду не виправив.
Представник потерпілої також вказує на необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК та наводить обґрунтування щодо їх кваліфікації за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК. Висновок суду про відсутність у ОСОБА_7 бажання завдати особливі страждання потерпілому вважає помилковим. В мотивах скарги посилається на висновок експерта від 02 березня 2018 року № 9/18. Вважає свої доводи такими, що відповідають правозастосовній практиці суду касаційної інстанції, відображеній, зокрема, в постановах Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 10 грудня 2015 року № 204кс15 та Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 06 червня 2019 року у справі № 683/2620/17 (провадження № 51-8589км18), а також в постанові пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" від 07 лютого 2003 року № 2.
Наголошує, що висновки експертів спростовують умовивід про наявність опору зі сторони потерпілого, оскільки, відповідно до їх змісту потерпілий після першого удару, який був проникаючим, отримав больовий шок і кожен наступний удар позбавляв можливості останнього чинити будь-який опір. Вважає, що кількість спричинених тілесних ушкоджень та їх локалізація свідчить про те, що засуджений керувався умислом на вбивство шляхом заподіяння потерпілому особливого фізичного болю та мучення.
Наводить доводи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.
Прокурорвважає, що ухвала Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року підлягає скасуванню, а провадження - направленню на новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог КПК та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що в свою чергу призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дотримався приписів ч. 2 ст. 439 КПК та не виконав вказівок касаційного суду, зазначених у постанові від 05 лютого 2022 року, якою було скасовано попередню ухвалу апеляційного суду та, серед іншого, вказано на необхідність перевірити доводи сторони обвинувачення про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 .
Рішення Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року вважає таким, що суперечить правозастосовній практиці суду касаційної інстанції, зокрема тій, що відображена в постанові ККС ВС від 06 червня 2019 року у справі № 683/2620/17 (провадження № 51-8589км18), в постанові ВСУ від 10 грудня 2015 року (справа
№ 5-204кс15), постанові пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" від 07 лютого 2003 року № 2.
Наводить доводи про незаконність та необґрунтованість рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу, що не виправив суд апеляційної інстанції. Вважає необґрунтованими мотиви апеляційного суду, які спираються на те, що опір зі сторони ОСОБА_12 виключає спрямованість умислу ОСОБА_7 на заподіяння смерті з особливою жорстокістю.
Захисник засудженого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 не погоджується з вироком місцевого суду та ухвалою апеляційного суду у зв`язку з допущеними, на її думку, істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Захисник стверджує, що в ході досудового розслідування, а також судового розгляду, стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Вказує, що обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 ґрунтується на недостовірних, незаконних, недопустимих доказах. Наводить доводи про недопустимість як доказів:
- протоколу огляду місця події від 11 січня 2018 року, який сторона захисту вважає таким, що не відповідає приписам ст. 104 КПК, оскільки в ньому, як вказує захисник, не зазначено всіх присутніх під час проведення слідчої дії, а саме, спеціаліста та понятих. Про вказане, на думку захисника, свідчать показання свідка ОСОБА_13, зміст протоколу слідчої дії, де відсутній підпис одного з понятих, а у вступній частині протоколу відсутні відомості про спеціаліста, який брав участь в ході слідчої дії, не вказано про застосування технічних засобів фіксації ходу слідчої дії.
Крім того, захисник вважає, що поняті ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в контексті приписів кримінального процесуального не є сторонніми особами, оскільки приймали участь як поняті й у інших слідчих діях, зокрема, під час пред`явлення особи для впізнання 06 січня 2018 року, під час огляду місця події 09 січня 2018 року, під час слідчого експерименту від 12 січня 2018 року, в ході тимчасового доступу 05 березня 2018 року. Захисник уважає, що підписи понятих у різних протоколах різняться між собою.
Захисник не погоджується з висновками судів про наявність дозволу належної особи на проведення огляду автомобіля, що обґрунтовує відсутністю у матеріалах провадження відомостей про те, що у ОСОБА_13, який надав письмовий дозвіл на проведення цієї слідчої дії, є власником автомобіля.
Також захисник указує, що протокол не відображає ознак, за якими можна ідентифікувати вилучений під час огляду автомобіля килимок. Звертає увагу на той факт, що не було накладено арешт на вилучений автомобільний килимок, при тому, що в матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_13 про добровільну видачу килимка працівникам поліції.
Вказує, що огляд автомобіля ОСОБА_13 було проведено 8 чи 9 січня, а сам килимок було вилучено за протоколом огляду від 11 січня 2018 року, тобто через 5 днів після події кримінального правопорушення, що, на думку сторони захисту, тягне за собою недопустимість вказаного доказу;
- висновку експерта від 04 квітня 2018 року N 19/10-1/58-CE, який є похідним від недопустимого протоколу відібрання зрізів нігтів ОСОБА_7, оскільки останній на час відібрання зразків перебував у статусі підозрюваного у вчиненні умисного вбивства і про це йдеться в постанові слідчого від 06 січня 2018 року, на підставі якої судово-медичним експертом було відібрано зразки для проведення експертизи без захисника та без понятих, що є грубим порушенням вимог ст. 52 КПК, ч. 7 ст. 233 КПК. Стверджує також про фальсифікацію відібраних зразків;
- висновку експерта від 05 квітня 2018 року N 19/10-1/60-CE, оскільки ні підозрюваного ОСОБА_7, ні його захисника не було повідомлено про проведення цієї експертизи, що, на її переконання, є грубим порушенням права на захист. Крім того, стверджує, що сторона обвинувачення не довела, що експерт мав повноваження, достатні знання та вміння для проведення експертизи, що експерту не було роз`яснено належним чином його права. Вважає, що підписи, наявні на спецпакеті, який було передано для проведення експертизи, відрізняються від тих, що відображені в протоколі огляду, що, на думку захисника, викликає сумніви в тому, що автомобільний килимок, вилучений із салону автомобіля, було вилучено саме в тому стані, у якому він був наданий на експертне дослідження;
- протоколу пред`явлення особи для впізнання від 06 січня 2018 року за участю свідка ОСОБА_16, оскільки він, на думку захисника, не відповідає приписам ст. 104 КПК. Захисник вказує, що у вступній частині протоколу не зазначено, яка особа здійснювала впізнання та відсутній підпис щодо роз`яснення цій особі вимог ч. 3 ст. 66 КПК. Зазначає, що в протоколі не відображено те, за яких обставин свідок ОСОБА_16 бачила підозрюваного ОСОБА_7 . Крім того, в протоколі відсутня деталізація того, за якими саме прикметами свідок впізнала ОСОБА_7 .
Стверджує про порушення вимог ст. 228 КПК, оскільки статисти, які приймали участь у слідчій дії, істотно відрізняються за ознаками між собою та від ОСОБА_7 . При цьому у протоколі відсутні дані одного із статистів. Наполягає, що з протоколу не можливо встановити де було проведено слідчу дію.
Понятих, які брали участь у впізнанні, вважає заінтересованими особами, позаяк ті брали участь як поняті і в інших слідчих діях, та вказує, що підпис понятого ОСОБА_15 відрізняється від його підпису в інших протоколах.
Вказує, що не можливо встановити у який спосіб відбувалося ознайомлення учасників зі змістом протоколу, що на думку захисника також свідчить про порушення ст. 104 КПК.
- протоколів огляду та перегляду відеозаписів за участю свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_8, які на відеозаписах впізнали ОСОБА_7 в особі, яка проходить по вул. Петефі -Демітрова. Вважає їх такими, що не відповідають положенням ст. 104 КПК, не містять персональних даних учасників слідчої дії (ім`я, по батькові, дата народження та адреса проживання), не мають конкретних описів проведеної слідчої дії. Захисник стверджує про відсутність відомостей щодо технічних характеристик носіїв інформації, за якими можна було би їх ідентифікувати, про спосіб пакування та джерело походження. Звертає увагу, що на самих відеозаписах відсутні дані, які би вказували на те, що вони були відзняті ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 23:51. Крім того, відеозаписи не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
Щодо оцінки цих доказів на предмет їх достовірності, звертає увагу суду, що жоден свідок не зміг достеменно вказати, що на пред`явленому їм відеозаписі відображено саме ОСОБА_7, а не якусь іншу особу;
- протоколу огляду місця події від 06 січня 2018 року, оскільки слідчий СВ Мукачівського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області старший лейтенант поліції - ОСОБА_22, на думку захисника, не мала повноважень на здійснення цієї процесуальної дії. Звертає увагу, що протокол не містить відомостей у якому кримінальному провадженні здійснювалася слідча дія та на підставі чого вона проведена, що у вступній частині мало би бути зазначено відомості про заяву чи повідомлення про подію, оскільки огляд місця події здійснювався до початку кримінального провадження.
Також стверджує, що огляд трупа було проведено з порушенням вимог ст. 238 КПК, без залучення до такого огляду судово-медичного експерта або лікаря;
- висновку експерта від 02 березня 2018 року № 9/18, оскільки той, не навівши обґрунтування, перевищив строк проведення експертизи, встановлений Правилами проведення судово-медичної експертизи. Наводить доводи, що експертиза одягу трупа проведена з порушенням зазначених вище Правил. З висновку експерта не можливо встановити, у якому саме кримінальному провадженні було проведено судово-медичну експертизу трупа та не зазначено на скількох аркушах він викладений;
- протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 лютого 2018 року за участю ОСОБА_8 , оскільки у вступній частині протоколу не зазначена особа, яка здійснювала впізнання, не зазначено її персональних даних, у спеціально відведеній графі відсутній підпис цієї особи, що свідчить про не роз`яснення їй положень ч. 3 ст. 66 КПК. Стверджує, що під час проведення слідчої дії ОСОБА_8 не зазначила того, за яких саме обставин вона раніше бачила ОСОБА_7 та не конкретизувала за якими саме ознаками впізнала особу, що слідчу дію безпідставно було проведено за відсутності ОСОБА_7, що є порушенням приписів ст. 228 КПК.
Вказує, що протокол не містить персональних даних понятих, що, на думку захисника, свідчить про фальсифікацію їх підписів;
- висновку експерта від № 34/2018 від 06 лютого 2018 року, оскільки у висновку не вказано на скількох аркушах він викладений і в якому саме кримінальному провадженні, не зазначено місце і час проведення експертизи, що, на думку захисника, суперечить приписам ст. 102 КПК.
Крім того, захисник вказує про відсутність речового доказу - знаряддя вбивства, який обов`язково має бути встановленим в справі за ст. 115 КК.
Також захисник вказує, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом факту вчинення ОСОБА_7 умисного вбивства, жоден із допитаних свідків не був очевидцем події, а експерт не встановив механізму нанесення поранень ОСОБА_12, не встановив, як ОСОБА_7, з урахуванням його комплекції, міг завдати такі ушкодження. На її думку, суди обох інстанції підтримували лише позицію сторони обвинувачення, а доводи сторони захисту щодо вчинення вбивства ОСОБА_12 іншою особою не було спростовано.
Захисник ОСОБА_11 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 18 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує, суд першої інстанції не забезпечив право на розгляд справи неупередженим судом, про що сторона захисту заявляла в підготовчому судовому засіданні, подавала відповідну заяву про відвід складу суду, в задоволенні якої було безпідставно відмовлено.
За доводами захисника, апеляційний суд фактично звів процес до формальності, оскільки не дослідив усіх доказів у провадженні, на доводи сторони захисту належної уваги не звернув. Не погоджується з оцінкою доказів, у зв`язку з чим сторона захисту неодноразово заявляла клопотання про повторне дослідження показань свідка ОСОБА_13, однак суд відмовив у задоволенні таких клопотань, та як наслідок втратив можливість повною мірою з`ясувати обставини у провадженні, оскільки був позбавлений права надати іншу оцінку доказам без їх безпосереднього дослідження.
Вказує, що суд першої інстанції допитав ряд свідків, які не володіли жодною інформацією щодо обставин злочину. Жоден із допитаних допитаний свідків, не вказував на причетність ОСОБА_7 до злочину, не був очевидцем подій і не бачив ОСОБА_7 безпосередньо після злочину, скоєного, за версією сторони захисту, невстановленими особами. Стверджує про недостовірність показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_21, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 ОСОБА_18, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_28, оскількі ті висловили свої суб`єктивні думки про причетність до злочину ОСОБА_7, водночас не вказували на нього як на особу, яку бачили на місці злочину, чи як на особу, яку бачили безпосередньо після злочину з наявними на ньому слідами кримінального правопорушення. Покази свідка ОСОБА_29 у якого є вади зору, однак він стверджував, що голос ОСОБА_7 йому не знайомий, суд належним чином не врахував. Свідок ОСОБА_13 також не повідомляв жодної інформації про причетність ОСОБА_7 до злочину. Показання вказаних свідків захисник не вважає достовірними, однак апеляційний суд показання цих свідків не дослідив, безпідставно погодився з оцінкою, наданою місцевим судом.