ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 727/1990/20
провадження № 51-1713км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженої ОСОБА_6,
захисниці ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 21 грудня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 травня 2023 року та касаційну скаргу прокурора Чернівецької обласної прокуратури на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 травня 2023 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Ніжина Чернігівської області, жительки АДРЕСА_1,раніше судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі -КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 21 грудня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК в строк відбування покарання ОСОБА_6 зараховано, час її попереднього ув`язнення з 20 по 21 грудня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та з 31 січня 2020 року по день набрання вироком суду законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів у ньому.
За встановлених фактичних обставин судом першої інстанції та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 засуджено за те, що вона за попередньою змовою групою осіб, з корисливих спонукань, повторно, з проникненням у житло, вчинила крадіжки майна: потерпілої ОСОБА_8 на загальну суму 9000 грн, потерпілого ОСОБА_9 на загальну суму 8800 грн, потерпілої ОСОБА_10 на загальну суму 8120 грн, потерпілої ОСОБА_11 на загальну суму 12200 грн, потерпілого ОСОБА_12 на загальну суму 10400 грн, потерпілого ОСОБА_13 на загальну суму 59452,05 грн, потерпілого ОСОБА_14 на загальну суму 23 466,53 грн, потерпілої ОСОБА_15 на загальну суму 6600 грн, потерпілої ОСОБА_16 на загальну суму 7200 грн, потерпілої ОСОБА_17 на загальну суму 7638 грн, потерпілої ОСОБА_18 на загальну суму 3500 грн, потерпілої ОСОБА_19 на загальну суму 3600 грн, потерпілої ОСОБА_20 на загальну суму 3800 грн, потерпілого ОСОБА_21 на загальну суму 230 933, 28 грн, що є великим розміром; потерпілої ОСОБА_22 на загальну суму 245 000 грн, що є великим розміром та в потерпілого ОСОБА_23 на загальну суму 365 745, 80 грн, що також є великим розміром. Всього за період з 17 серпня по 18 жовтня 2016 року, ОСОБА_6, за попередньою змовою групоюосіб заволоділа майном потерпілих на загальну суму 1 005 515, 66 грн.
Івано - Франківський апеляційний суд ухвалою від 24 травня 2023 року вирок місцевого суду змінив в частині вирішення питання щодо речових доказів та виключив з резолютивної частини оскаржуваного вироку рішення про знищення речових доказів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 . В решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданих касаційних скаргах:
- прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 у цьому суді.
В обґрунтування касаційної скарги стверджує, що, всупереч положень статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції не надав усіх відповідей на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, зокрема, в частині перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 5 ст. 185 КК на ч. 4 ст. 185 цього Кодексу з виключенням кваліфікуючої ознаки з обсягу обвинувачення - "вчинення кримінальних правопорушень у складі організованої групи". На думку сторони обвинувачення, під час досудового розслідування та судового розгляду достеменно було встановлено, що ОСОБА_6 з метою таємного викрадення чужого майна у великих розмірах, поєднаного з проникненням у житло, очолила організовану злочинну групу, яка була створена у 2016 році, до її складу входило троє осіб, які діяли узгоджено, з метою здійснення злочинної діяльності для того, щоб одержати матеріальну вигоду, однак, як уважає прокурор, апеляційний суд безпідставно погодився з судом першої інстанції з такою кваліфікацією дій засудженої, що призвело до постановлення судового рішення, яке не відповідає вимогам КПК.
Крім цього акцентує на безпідставність застосування ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIIIвід 26 листопада 2015 року до засудженої, що призвело до неправильного зарахування ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк її попереднього ув`язнення, оскільки остання хоча і вчинила кримінальні правопорушення з 17 серпня по 18 жовтня 2016 року, тобто в період дії Закону № 838-VIII, однак з 24 квітня 2017 року перебувала у розшуку та фактично була затримана та перебуває під вартою лише з 31 січня 2020 року.
- захисниця засудженої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_24 просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо її підзахисної в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свою позицію, стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав належної оцінки висновкам експертиз від 14 квітня 2017 року № 392-к та від 21 квітня 2017 року № 393-к, в яких зазначено, що зображення двох осіб чоловічої та жіночої статті на відеозапису у відповідному часовому проміжку для ототожнення осіб за ознаками зовнішності не придатні, при цьому суд безпідставно послався на показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_22, які вказали, що впізнали ОСОБА_6, як особу, яку вони бачили на камерах відеоспостереження, що, на думку захисниці, ставить під сумнів показання потерпілих, враховуючи висновки експертиз.
Додає, що у цьому кримінальному провадженні не було проведено жодної товарознавчої експертизи, що, як уважає адвокат ОСОБА_24, суперечить практиці Верховного Суду, викладеній у справі № 173/1413/19.
На вищевказані порушення зверталась увага суду апеляційної інстанції, однак в ухвалі апеляційного суду не зазначено підстав, з яких її скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення частково та заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, засуджена ОСОБА_6 та її захисниця ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі сторони захисту та заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання прокурором в касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй скарзі касатор, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Доводи сторони обвинувачення про неправильне виключення судом з обвинувачення засудженої кваліфікуючої ознаки - вчинення кримінального правопорушення організованою групою, Верховний Суд уважає необгрунтованими.
Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК, та правильність кваліфікації її дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, врахувавши показання потерпілих, свідків, а також дані, що містяться в протоколах оглядів місця події, впізнання особи за фотознімками, пред`явлення речей для впізнання, висновках експертів, слідчих експериментах та іншими доказами.
Разом із тим, як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши усі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, дійшов висновку про те, що орган досудового розслідування необґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_6 за такою кваліфікуючою ознакою ст. 185 КК як крадіжка, вчинена організованою групою.
Так, положення ст. 185 КК передбачає можливість вчинення таємного викрадення чужого майна, як за попередньою змовою групою осіб, так і в складі організованої групи.
Згідно з вимогами ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
За змістом закону організована група є більш складною формою співучасті осіб, які займаються злочинною діяльністю. Їхні взаємовідносини досягають такого рівня сумісної діяльності, за якого дії кожної з них визначаються не попередньою змовою, а іншими чинниками, зокрема, відповідними правилами поведінки, статутами, планами, тощо, виконання яких є обов`язком для цих осіб. Тільки за таких умов група набуває якісно інших ознак свого існування, які свідчать про стійкість і зорганізованість.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, допитавши потерпілих, свідків, дослідивши надані докази стороною обвинувачення, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК, не встановив, що засуджена ОСОБА_6 була керівником групи та віддавала обов`язкові до виконання іншими учасниками групи накази, оскільки злочини, які інкримінуються в обвинувачення ОСОБА_6 вчинялися в різний період та у різному складі, зокрема, як за участі ОСОБА_6 з особою 1 та особою 2 (матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження), так і з особою 1, особою 2 та особою 3 (матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження); ОСОБА_6 не застосовувалися заходи впливу щодо учасників групи за невиконання наказів і доручень; не доведено стороною обвинувачення і встановлення у групі ОСОБА_6 певних правил поведінки та дій, спрямованих на управління їхнім функціонуванням як стійкого об`єднання осіб; не доведено стороною обвинувачення і того, що група мала централізоване підпорядкування; не доведено стороною обвинувачення, що кожний з учасників групи діяли на паритетних умовах, рівноправно і вносили рівноцінний вклад у злочинну діяльність; не знайшло свого підтвердження планування всіх вищенаведених злочинів саме ОСОБА_6 та співучасниками (тобто особою 1, особою 2 та особою 3, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження), матеріали справи не містять взагалі даних про планування злочинної діяльності в цілому; не знайшло свого підтвердження за сукупністю досліджених доказів і того, що група мала якісь хоч ознаки здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування.