У Х В А Л А
22 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 2-о-29/11
Провадження № 14-147цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаВоробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І.,
Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, треті особи: Пʼята запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів Кочеткової І. В., Кримської О. М., Маловічко С. В.,
УСТАНОВИЛА:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зі спадкодавцем ОСОБА_4, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, на час відкриття спадщини.
15 лютого 2023 року до Запорізького апеляційного суду надійшов супровідний лист із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з апеляційною скаргою ОСОБА_3, відповідно до якого цивільна справа № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання відповідної категорії справ на підставі Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строку зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України
від 07 листопада 2017 року № 1087. В архіві збереглися лише оригінали рішень.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року направлено матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: П`ята запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2, про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для ініціювання відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня
2023 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-о-29/11 у частині тексту рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя
від 21 лютого 2011 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 повернуто до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Надано строк для усунення недоліків до 31 травня 2023 року, після чого справу направлено до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду
м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересовані особи: П`ята запорізька державна нотаріальна контора, ОСОБА_2, повернуто
ОСОБА_3 .
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки судове провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року відновлено лише в частині оскаржуваного рішення суду, то розгляд апеляційної скарги
ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя
від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11 є неможливим. Суд апеляційної інстанції у цьому випадку позбавлений можливості перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, оскільки для його перегляду по суті спору необхідні матеріали справи. Враховуючи те, що чинним Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) не врегульовано питання повернення апеляційної скарги, поданої на судове рішення у справі, в якій втрачене судове провадження, за аналогією права підлягає застосуванню стаття 357 ЦПК України.
Апеляційний суд роз`яснив ОСОБА_3, що він не позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції із заявою про відновлення втраченого судового провадження за наявності необхідних документів та у випадку такого відновлення - повторно звернутись з апеляційною скаргою.
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при подачі заяви ОСОБА_1, маючи умисел одноосібно отримати спадок, який залишився після смерті їхньої матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме квартиру АДРЕСА_1 навмисно не зазначив його як заінтересовану особу - спадкоємця І черги, у зв`язку із чим його було усунуто від спадкування (справи № 336/9006/15-ц, 336/6985/17). Матеріали справ
№ 336/9006/15-ц та 336/6985/17 не містять копій рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11. Про це рішення він довідався випадково лише у лютому 2023 року.
Вважає, що він має право на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2011 року у справі № 2-о-29/11, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 357 ЦПК України, оскільки процесуальним кодексом не врегульовано порядку повернення апеляційної скарги у справі на рішення, в якій втрачено судове провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 липня 2023 року відкрив касаційне провадження в цій справі та ухвалою від 02 жовтня 2023 року справу призначив до судового розгляду.
Ухвалою від 18 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 2-о-29/11 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи тим, що справа містить виключну правову проблему, та вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22).
Колегія суддів посилалася на те, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року
у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) зазначено:
"Застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що відносяться, зокрема, до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі.
Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом.
Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю.
Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене "мовчання законодавця" не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції".
Також Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала що:
"Повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ненаділення суду апеляційної інстанції повноваженнями закривати апеляційне провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено лише частково, є очевидним, оскільки це відповідає змісту та самому призначенню стадії апеляційного перегляду в цивільному процесі.
У розумінні приписів статті 494 ЦПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено".