ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 157/940/22
провадження № 61-6170св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Котом Сергієм Івановичем, на постанову Волинського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, про виселення із житлового будинку.
Позов обґрунтований тим, що їй на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, який вона успадкувала після смерті її батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2010 року вона почала проживати у цьому будинку з відповідачем як співмешканці, однак з 2012 року ОСОБА_2 почав зловживати спиртними напоями, внаслідок чого між ними постійно виникали непорозуміння, сварки та бійки, що спричиняло їй і її дітям душевні страждання.
На час звернення з позовом вона разом із дочками, онуком та зятем вимушені тимчасово переїхати до її знайомих, оскільки не могли витримати знущань, які відповідач вчиняв стосовно них.
Вона неодноразово зверталася до відповідача, щоб він добровільно виселився з її будинку, проте він у категоричній формі відмовлявся, хоча має житловий будинок, куди може переїхати.
Вона позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належним їй на праві приватної власності житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами, оскільки у будинку проживає відповідач, який унеможливлює проживання її та членів її сім`ї у спірному будинку.
Просила суд виселити ОСОБА_2 із житлового будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача в її користь понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 08 листопада 2022 рокуу позові відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що вселення відповідача у спірне житло відбулося за згодою ОСОБА_1, як власника житла, тому ОСОБА_2 відповідно до частини другої статті 65 Житлового Кодексу України (назва Кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX; далі - ЖК України) набув рівного з іншими членами сім`ї права користування цим житлом, у зв`язку з чим він не може бути виселений зі спірного житлового будинку, за відсутності іншого житла.
Позивачка не довела порушення відповідачем правил співжиття в одному будинку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Виселено ОСОБА_2 із житлового будинку АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 є членом сім`ї ОСОБА_1 відповідач суду не надав.
Відповідач не довів, що він з позивачкою вели спільне господарство, тобто не довів, що мав з нею спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, купував майно для спільного користування, брав участь у витратах та утримання житла, у ремонті житла, що засвідчує реальність сімейних відносин.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, що позивачка і відповідач проживали разом як чоловік та дружина однією сім`єю у спірному житловому будинку з достовірністю не підтверджують того, що відповідач з позивачкою вели спільне господарство, що засвідчує реальність сімейних відносин.
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи виселення відповідача на предмет пропорційності втручання у його право на житло, встановив, що обмеження у здійсненні прав позивачки ОСОБА_1, як власника житлового будинку, гарантовані законодавством України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, підлягають усуненню, оскільки ОСОБА_2 не є членом сім`ї власника житла і не виконує вимогу власника житла про виселення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у якій просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, відповідно до яких неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц, від 26 червня 2020 року у справі № 309/1158/18, від 12 січня 2022 року у справі № 334/4599/20, згідно з яким не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, самий факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки всім доказам у справі, зокрема щодо відсутності у відповідача іншого житла.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року,відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Цей житловий будинок позивачка успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_3, який згідно зі свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не перебували і не перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Згідно з копією будинкової книги, довідкою Сошичненської сільської ради від 09 серпня 2022 року № 677, паспортом громадянина України з 24 травня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 був зареєстрований у спірному житловому будинку за згодою позивачки та проживав з нею однією сім`єю більше 10 років.
Відповідно до копії будинкової книги у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані позивачка, відповідач, а також ОСОБА_7, яка є спільною дочкою сторін, та дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_8 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власностівід 7 квітня 2021 року, індексний номер 251638089, 31 березня 2021 року на підставі рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 листопада 2022 року у справі № 157/1335/20 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав (постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 388/700/16-ц, провадження № 61-35950св18, від 25 березня 2021 року у справі № 738/1054/19, провадження № 61-9422св20, від 24 травня 2023 року у справі № 752/27110/21, провадження № 61-358св23).
Згідно з частиною четвертою статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК України.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.