ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 570/936/20
провадження № 61-13854св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Міністерство юстиції України, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Шевчук Віктор Сергійович, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року у складі колегії суддів Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (далі - ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, про стягнення моральної шкоди у розмірі 4 000 000 грн.
Позову заяву мотивовано тим, що він відбуває покарання в ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" з максимальним рівнем безпеки, починаючи з 02 вересня 2004 року.
За період відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі адміністрація установи порушувала житлово-побутові та санітарні вимоги законодавства щодо умов тримання засудженого ОСОБА_1, а саме:
приміщення камери, в якій його утримували, є надто вузьким (розміри камери становлять 1,4 м х 2,5 м), через маленькі розміри камери фактично відсутнє вільне місце для пересування по ній. Враховуючи наявні меблі, для пересування позивача по камері залишається площа розміром 0,3 м х 1,8 м, якої вкрай недостатньо для здорового функціонування тіла;
природнього освітлення не вистачає, адже вікно камери виходить у середину будівлі колонії і має розміри 0,8 м х 1,2 м. Штучне освітлення в камері недостатнє;
вентиляція дуже слабка і у весняно-літній період повітря не вистачає;
порушуються санітарні норми щодо розміщення туалету, який знаходиться в камері;
прогулянковий дворик не відповідає встановленим вимогам через вкрай недостатню площу: підлога прогулянкового дворика являє собою приварені один до одного металеві прути; прямі сонячні промені та свіже повітря не потрапляє до нього через суцільний матовий поліпропіленовий дах. Таке покриття в сонячні дні створює парниковий ефект і шкоди від таких прогулянок значно більше, ніж користі. Цей факт зафіксовано у звіті за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22 серпня 2018 року;
упродовж декількох років позивач звертався до адміністрації колонії із питання обігріву його камери, батареї завжди холодні, тому він часто хворіє;
камера позивача мала суміжну стіну з банею, що в осінньо-зимовий період призводить до виникнення постійної вологості повітря і, як наслідок, призводить до частих захворювань;
упродовж тривалого часу (декількох років) стеля у кімнаті засудженого протікала в період дощу та танення снігу.
Позивач неодноразово скаржився на умови тримання до працівників адміністрації колонії та інших установ, однак вони стверджували про відсутність коштів для їх поліпшення. Умови тримання в установі суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказував, що в рішенні Рівненського окружного адміністративного суду Рівненської області від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, у справі № 460/2851/18 було надано оцінку такій бездіяльності установи, зокрема, визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засуджених у відповідність вимогами чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
На підтвердження того, що житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засуджених не відповідають вимогам законодавства, посилався на звіт моніторингової групи від 04 квітня 2013 року, яка відбувалася за участю начальника ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)", заступника начальника управління Державної пенітенціарної служби у Рівненській області, Прокуратури Рівненської області, та звіт за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22 серпня 2018 року.
У звіті за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22 серпня 2018 року вказано, що засуджені до довічного позбавлення волі утримуються в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності. Умови покарання можуть завдавати засудженим страждань та мук, які перевищують невідворотний рівень страждання. Фактично у секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" умови тримання засуджених повністю не відповідають міжнародним стандартам. Для виконання покарання використовуються камери, житлова площа яких менше 3 кв. м, у яких недостатнє природне і штучне освітлення та немає примусової вентиляції.
Також зазначав, що Рівненська місцева прокуратура із залученням Комунального підприємства "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради (далі - КП "Рівненський обласний центр психологічного здоров`я населення" РОР) 17 вересня 2019 року провела перевірку з питань надання належної психіатричної допомоги засудженим, які відбувають покарання в ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)", за результатами якої виявлено суттєві порушення законодавства в частині медичного обслуговування засуджених осіб, які мають захворювання психіатричного характеру, а також надання їм належної психіатричної допомоги, які підлягають негайному усуненню.
У медичній картці ОСОБА_1, який був оглянутий лікарем-психіатром та отримував лікування, відсутні записи медперсоналу, які б вказували про факт покращення стану здоров`я у засудженого і, відповідно, завершення лікування. Записи в амбулаторних картках нерегулярні, в значній частині відсутні та формальні, без відображення реального психічного стану засуджених.
Зазначав також, що у зв`язку з неналежними умовами утримання ув`язнених, а саме проблеми з опаленням, сирістю приміщення, у позивача неодноразово виникали респіраторні захворювання. Крім того, існують значні скарги на підвищення артеріального тиску, проблеми з вегетативною системою та погіршення зору.
Згідно з вказівками Прокуратури Рівненської області від 02 березня 2017 року адміністрація установи повністю не використовує повноваження, передбачені Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально?виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту. Також зазначається про вкрай незадовільний стан медичного забезпечення психічно хворих засуджених в ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)", оскільки обов`язки лікаря?психіатра виконує фельдшер, що ставить під сумнів результати огляду засуджених, а також означає про повне нехтування правами засуджених на охорону їхнього здоров`я.
Позивач зазначав, що майже 17 років відбуває покарання у невідповідному для цього приміщенні, що викликає у нього відчуття несправедливості, беззахисності, соціальної неадаптованості, в подальшому переростаючи в значні моральні страждання. У позивача існує постійне відчуття страху. Через відбування покарання у вказаній установі у позивача значно погіршився стан здоров`я, з`явилися негативні переживання та спогади, насторога, тривога, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, приниження гідності, страх можливого повторення подій. Таке ставлення призвело до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадської гідності, втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування безпеки, захищеності, що призвело до глибоких моральних та психологічних страждань, занепокоєності.
Вказував, що важкі психічні стани можуть призводити до втрати власної індивідуальності. Позивачу постійно доводиться переживати дуже тяжкі стани - безнадійності, приреченості, відчуття втрати сенсу життя та перспективи. У такому стані у позивача подавляється воля, мислення, пам`ять. Сам факт позбавлення волі є потужним емоційним фактором, стан, в якому знижується увага та інтерес до навколишньої дійсності.
З урахуванням наведеного, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі "Долгіх проти України", рішення у справі "Каверзін проти України", рішення у справі "Лорс проти Нідерландів", рішення у справі "Король та інші проти України", рішення у справі "Ткачов проти України", рішення у справі "Гук проти України", статті 3, 28, 56 Конституції України, пункти 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями; пункти 1, 2, 4, 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил, частину першу статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України, статтю 23 ЦК України, частину першу статті 1167 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на свою користь 4 000 000 грн відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рівненський районний суд Рівненської області рішенням від 28 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені обставини справи свідчать про приниження гідності позивача протягом тривалого часу, тому наявні підстави для присудження позивачу компенсації завданої йому моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Визначаючи розмір відшкодування, місцевий суд керувався принципами розумності, справедливості та співмірності.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, Міністерство юстиції України та Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції оскаржили його в апеляційному порядку.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2023 року апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України визнав неподаною та повернув особі, яка її подала.
Рівненський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції залишив без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність протиправної поведінки ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)", яка спричинила моральну шкоду ОСОБА_1 .
Визначений місцевим судом розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення вимог потерпілої особи і не призведе до її безпідставного збагачення за рахунок коштів державного бюджету.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень Міністерство юстиції України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц (провадження № 61-16940св18).
Заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали юридичної оцінки наявності причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди позивачу. Також вказує, що суди, стягнувши шкоду з Державного бюджету України, вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути моральну шкоду саме з відповідача.
Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статей 23, 1173 ЦК України у сукупності з фактичною наявністю матеріально-технічного забезпечення установи виконання кримінальних покарань (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Шевчук В. С., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмовлених позовних вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу позивач мотивував тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/8037/18 (провадження № 61-18296св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач вказує, що суди не врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо обрахування розміру моральної шкоди, завданої засудженим нелюдськими умовами перебування в установах відбування покарань.
ОСОБА_1 посилається також на те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У жовтні 2023 року від Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник не погоджується з доводами ОСОБА_1 щодо необхідності врахування судами під час вирішення спору підходу ЄСПЛ щодо розрахунку розміру завданої моральної шкоди, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого дії адвокат Шевчук В. С., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Міністерства юстиції України.
Також у листопаді 2023 року від ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач вказує, що розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, визначений судами першої та апеляційної інстанцій, є розумним і справедливим, тому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Міністерства юстиції України, витребував матеріали цивільної справи із Рівненського районного суду Рівненської області.
Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Шевчук В. С.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2024 року призначив справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 02 вересня 2004 року ОСОБА_1 відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для чоловіків до довічного позбавлення волі ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)".
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі № 460/2851/18, яке залишено без зміни постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо невжиття заходів для приведення житлових умов ОСОБА_1 у відповідність з вимогами чинного законодавства в період з 21 січня 2010 року до 21 листопада 2018 року, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі; визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо невжиття заходів для приведення побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відповідність з вимогами чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі; зобов`язано ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" протягом чотирьох місяців з дня набрання рішенням законної сили привести побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність з вимогами чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі № 857/7497/19 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (справа № 460/518/19) скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення стягнення ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення стягнення ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення стягнення ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення стягнення ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 25 вересня 2018 року.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення стягнення ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 від 26 вересня 2018 року.
Суди також встановили та сторони не заперечували, що 21 листопада 2018 року засудженого ОСОБА_1 було переведено до камери № 5, площа якої становить 8,8 кв. м, а з 22 лютого 2019 року до камери № 27, площа якої відповідно до технічного паспорта становить 5,8 кв. м, площа яких відповідає вимогами чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
Відповідно до вказівки Прокуратури Рівненської області про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства в частині режимних обмежень та медичного забезпечення засуджених від 02 березня 2017 року: "[…] із залученням лікаря-психіатра Рівненського обласного центру психічного здоров`я населення в установі перевірено стан медичного забезпечення засуджених, які хворі на психічні розлади… Наведене свідчить про вкрай незадовільний стан медичного забезпечення психічно хворих засуджених в ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)". Однією із причин такого стану є те, що обов`язки лікаря-психіатра фактично виконує фельдшер ОСОБА_2, який не має відповідної освіти. Участь такого фахівця у проведенні щорічних профілактичних оглядів засуджених свідчить про повне нехтування правами засуджених на охорону їхнього здоров`я і ставить під сумнів результати таких оглядів. Такий стан медичного забезпечення в установі грубо порушує вимоги пункту 39 та підпунктів 3-5 пункту 40 частини ІІІ Європейських пенітенціарних правил, які передбачають, що адміністрація установи мусить забезпечити охорону здоров`я всіх ув`язнених; ув`язнені мусять мати доступ до медичних послуг, які існують у країні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища; медичні послуги в установі мають бути спрямовані на виявлення і лікування фізичних та психічних хвороб або дефектів, на які можуть страждати ув`язнені; всі необхідні медичні послуги, у тому числі наявні в цивільних установах, мають бути надані ув`язненим для цього". У пункті 5 вказівки зазначено: скасувати наказ начальника установи від 19 грудня 2016 року № 113/ОС-16 щодо ОСОБА_2 (а. с. 46-49, т. 1).
Відповідно до вказівки Рівненської місцевої прокуратури про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства та іншого законодавства у сфері охорони здоров`я від 17 вересня 2019 року: "[…] у медичній картці засудженого ОСОБА_1, який у поточному році оглядався лікарем-психіатром та отримував лікування, відсутні записи медперсоналу, які вказували б про факт покращення стану здоров`я у в`язня і, відповідно, відміну (завершення) лікування" (а. с. 50-51, т. 1).
У листі філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Рівненській області (далі - філія ЦОЗ ДКВС України в Рівненській області) від 16 квітня 2018 року (для оголошення засудженому ОСОБА_1 ) вказано, що стан здоров`я засудженого задовільний, лікування не потребує, для уточнення діагнозу рекомендовано додаткове планове обстеження в лікарняному закладі Державної кримінально?виконавчої служби України, однак засуджений не надав згоди на госпіталізацію. Доцільності в направленні засудженого до закладу охорони здоров`я не вбачається (а. с. 53, т. 1).
У листі Рівненської місцевої прокуратури від 30 вересня 2019 року у відповідь на звернення ОСОБА_1 вказано, що прокуратурою керівнику філії ЦОЗ ДКВС України в Рівненській області внесено вказівку про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого та іншого законодавства у сфері охорони здоров`я, яка перебуває на розгляді (а.с. 52, т.1).
Відповідно до листа КП "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" РОР від 11 вересня 2019 року лікарем-психіатром були проведені огляди засуджених, зокрема й ОСОБА_1, розладів психічної діяльності останнього не виявлено (а. с. 55, т.1).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 460/1713/20 визнано протиправною та скасовано постанову начальника ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" від 01 липня 2017 року про одиночне утримання ОСОБА_1, 1976 року народження. Стягнено з ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн (а. с. 8-11, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Шевчук В. С., - частковому задоволенню.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України).
Відповідно до частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно?правовими актами Міністерства юстиції України.
Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
На обґрунтування душевних і фізичних страждань позивач вказує, що відповідач за весь період відбування покарання порушував житлово?побутові та санітарні вимоги щодо умов його тримання, приміщення камери та прогулянковий дворик не відповідають встановленим вимогам, що негативно впливає на його моральний стан. На неодноразові скарги ОСОБА_1 з цього приводу адміністрація установи надавала відповідь про відсутність коштів для поліпшення умов утримання в`язнів.
Також позивач посилався на його неналежне медичне забезпечення та обслуговування, що підтверджено вказівкою Рівненської місцевої прокуратури про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства та іншого законодавства у сфері охорони здоров`я від 17 вересня 2019 року.
Суди також встановили та сторони не заперечували, що 21 листопада 2018 року засудженого ОСОБА_1 було переведено до камери № 5, площа якої становить 8,8 кв. м, а з 22 лютого 2019 року до камери № 27, площа якої відповідно до технічного паспорта становить 5,8 кв. м, що відповідає вимогами чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
У рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року в адміністративній справі № 460/2851/18 встановлено, що засуджений ОСОБА_1 з 21 січня 2010 року до 21 листопада 2018 року відбував покарання в камері № 21, загальна площа якої становить 3,5 кв. м, що не відповідає вимогам чинного законодавства.