ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 464/7832/21
провадження № 61-13550св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), Четверта Львівська державна нотаріальна контора,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Петришин Андрій Михайлович, на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 30 січня 2023 року в складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) (далі - Шевченківський ВДВС у місті Львові Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів)), Четверта Львівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною відмови від права на спадщину, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності на майно.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року у справі № 464/2678/19 стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 листопада 2018 року у сумі 29 028,71 доларів США.
31 липня 2020 року Сихівським районним судом міста Львова на виконання цього рішення видано виконавчий лист № 464/2678/19, який прийнято до виконання та 23 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження № 65037477.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 - мати ОСОБА_2 .
Після її смерті відкрилась спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1, де проживає боржник із сім`єю. Спадкоємцями за законом, які звернулися в Четверту нотаріальну контору з заявами про прийняття спадщини є діти померлої: син ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_5 .
02 березня 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини, проте після відкриття виконавчого провадження 23 квітня 2021 року, подав 21 травня 2021 року заяву про відмову від прийняття спадщини на користь свого сина ОСОБА_3 .
Також позивач зазначав, що ОСОБА_5 26 травня 2021 року подала у нотаріальну контору заяву про відмову від прийняття спадщини на користь свого племінника ОСОБА_3
ОСОБА_1 вказував, що на момент подання заяви про відмову від прийняття спадщини відповідач ОСОБА_2 іншого житла не мав, надалі залишився проживати у квартирі АДРЕСА_1, тому вважав таку відмову фіктивною.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною відмову ОСОБА_2 від спадщини як фіктивну; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_3, на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 30 січня 2023 року позов задоволено.
Визнано відмову ОСОБА_2 від спадщини недійсною у зв`язку з її фіктивністю.
Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3, видане Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 10 червня 2021 року, реєстровий номер 3-1248, частково недійсним в частині права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер 2381879246101, номер запису про право власності № 42427512, зареєстрованого 10 червня 2021 року державним реєстратором Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я.
Стягнено зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1 362 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про наявність справи № 465/2678/19 про стягнення з нього боргу на момент написання заяви про відмову від прийняття спадщини, що свідчить про наявність у нього умислу на приховання майна від звернення стягнення на нього.
Місцевий суд зазначив, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Отже, суд першої інстанції, встановивши обізнаність ОСОБА_2 про судове рішення у справі № 465/2678/19 про стягнення з нього боргу на користь ОСОБА_1, а також те, що ОСОБА_2 відмовився від прийняття у спадщину частки квартири на користь свого сина, при цьому залишився проживати в цій квартирі, виснував про фіктивність такої відмови, тому позов підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Петришин А. М., оскаржив його до апеляційного суду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Петришина А. М. залишено без задоволення. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 30 січня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, зазначивши, що факт наявності боргу та вчинення дій (правочинів), спрямованих на уникнення його погашення на шкоду кредитору зі сторони відповідача ОСОБА_2 свідчить про його недобросовісність, зловживання правом.
В постанові апеляційного суду також вказано, що ОСОБА_2 на час вчинення оспорюваного правочину був обізнаний про наявність у нього невиконаного зобов`язання зі сплати заборгованості на користь ОСОБА_1, що підтверджується поясненнями сторін, зокрема, представник ОСОБА_2 цього не заперечував.
Апеляційний суд відхилив доводи заявника щодо незалучення до участі у справі ОСОБА_5, оскільки її права як спадкоємця першої черги не порушуються. У зазначеній справі оскаржується відмова від прийняття спадщини на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про прийняття спадщини ОСОБА_3 на 1/2 ідеальну частку цієї квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Петришин А. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 307/168/21 (провадження № 61-336св23), від 03 травня 2023 року у справі № 158/1572/21 (провадження № 61-4895св22), від 08 червня 2023 року у справі № 522/13000/20 (провадження № 61-6424св23).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про те, що ОСОБА_2 відмовився від спадщини з умислом ухилення від зобов`язань не знаходять свого підтвердження і є порушенням норм процесуального права щодо неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, оскільки станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 та на час відмови від прийняття спадщини на користь свого сина, ОСОБА_2 не знав та не міг знати про свої грошові зобов`язання перед ОСОБА_1, встановлені рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року у справі № 464/2678/19.
Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права не залучили до участі у справі ОСОБА_5, яка є спадкоємцем першої черги і також відмовилася від права на спадщину на користь ОСОБА_3 .
У січні 2024 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заявника, позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Петришин А. М., у вересні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Сихівського районного суду міста Львова.
У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року у справі № 464/2678/19 стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 листопада 2018 року у сумі 29 028,71 доларів США. Рішення суду набрало законної сили.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1, де проживає боржник із сім`єю.
Відповідно до матеріалів спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 спадкоємці за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_5 подали до Четвертої нотаріальної контори такі заяві:
02 березня 2021 року - заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини;
02 березня 2021 року - заява ОСОБА_5 про прийняття спадщини;
02 березня 2021 року - заява ОСОБА_5 про відмову від права на спадкування на користь іншого спадкоємця ОСОБА_2 ;
09 березня 2021 року - заява ОСОБА_5 про відкликання заяви про відмову від права на спадкування;
09 березня 2021 року - заява ОСОБА_5 про прийняття спадщини;
21 травня 2021 року - заява ОСОБА_2 про відкликання заяви про прийняття спадщини;
21 травня 2021 року - заява ОСОБА_2 про відмову від прийняття спадщини на користь онука спадкодавця ОСОБА_3 ;
26 травня 2021 року - заява ОСОБА_5 про відкликання заяви про прийняття спадщини;
26 травня 2021 року - заява ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини на користь онука спадкодавця ОСОБА_3
23 квітня 2021 року державний виконавець на виконання рішення про стягнення боргу зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відкрив виконавче провадження № 65037477. У межах виконавчого провадження 23 квітня 2021 року прийнято постанови про арешт коштів та майна боржника у межах суми стягнення.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 червня 2021 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 10 червня 2021 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_3 .
Суди також встановили, що боржник ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у спірній квартирі як до дня відкриття спадщини, так і після отримання його сином ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину. Іншого рухомого чи нерухомого майна у власності відповідача ОСОБА_2 немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою, пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 мотивував позов тим, що ОСОБА_2, знаючи про невиконане зобов`язання зі сплати заборгованості на користь позивача у розмірі 29 028,71 доларів США, та за відсутності будь-якого іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості, відмовився від спадщини на користь близького родича, внаслідок чого втратив платоспроможність перед кредитором за грошовим зобов`язанням.
Позивач зазначав, що, відмовившись від спадщини у вигляді 1/2 квартири АДРЕСА_1 на користь свого сина та залишившись проживати в цій квартирі, ОСОБА_2 мав на меті не допустити звернення стягнення на його частку квартири під час виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості.
Оцінюючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд враховує таке.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20); постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).
Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229?231 і 233 цього Кодексу.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Главою 16 Розділу IV визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.
Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України).
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).
Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).
Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).
Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.
Разом з тим, у справі, яка переглядається, з позовом про визнання відмови ОСОБА_2 від прийняття спадщини недійсною звернувся ОСОБА_1, як кредитор до боржника, посилаючись на порушення його прав тим, що, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, відповідач вчинив оспорюваний правочин з метою уникнення звернення стягнення на належну йому частку майна.
За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.
Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.
Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що "правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору".
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.
В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом з тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).